Як звільняли Слов’янськ: трупи в очеретах та український прапор над містом

Як звільняли Слов’янськ: трупи в очеретах та український прапор над містом
Автор Желізняк Олександр в Публікації/Соціальна правда

П’ятого липня виповнюється три роки з дня визволення українськими військами Слов’янська. Це була одна з найуспішніших операцій ЗСУ за весь час війни на Донбасі. “Народна Правда” поспілкувалася з українськими солдатами, котрі брали безпосередню участь у звільненні міста.

В очеретах лежало багато трупів бойовиків

12 квітня 2014 року бойовики під керівництвом громадянина Росії Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) захопили райвідділ міліції Слов’янська, вивісивши над будівлею російський прапор, а потім взяли під контроль усе місто. На вулицях була створена ешелонована оборона. З метою блокування бойовиків до Слов’янську стягнули найбільш боєздатні та мотивовані українські підрозділи: десантників 80-ї, 95-ї бригад, добровольчі батальйони Нацгвардії, спеціальні сили міліції. Протягом наступних кількох місяців, околиці Слов’янська і сусіднього з ним Краматорська стали найгарячішою точкою АТО.

Loading...

– Під Слов’янськом ми перебували з початку травня, наш підрозділ воював на третьому блокпосту. Потім ми “відбили” у бойовиків ще один. Його назвали “3-А” або “блокпост смерті”, – розповідає доброволець батальйону імені Кульчицького, командир підрозділу Нацгвардії Юрій Томашевський. – Біля “3-А” були очерети, під прикриттям яких до нас регулярно намагалися підібратися ворожі ДРГ. Ми “відпрацьовували” по ним. У цих очеретах через кілька тижнів накопичилося багато трупів бойовиків, тому, коли вітер дув в наш бік, звідти нестерпно смерділо. Дуже часто наш блокпост обстрілювала артилерія противника, потім йшли в атаку бойовики, ми стрибали в окопи, відстрілювалися. А 29 травня на наших очах збили вертоліт з справжнім бойовим генералом – Сергієм Кульчицьким…

Як розповідає Юрій Томашевський, серед учасників ДРГ було багато “кадирівців”. Коли їх помічали українці, вони йшли бій з криками “Аллах Акбар”.

– Жителі Слов’янська – різні, хтось нам воду приносив, хтось допомагав інформацією, – згадує Юрій. – Дехто був проти нас. Треті – здається, взагалі не розуміли, де знаходяться та що з ними відбувається. Був випадок, коли жінка відмовилася виїжджати зі Слов’янська до сина в Харків, бо купила новий телевізор й боялася, що його вкрадуть.

Коли наша штурмова група увійшла в Слов’янськ, на вулицях ще точилися бої

На початку липня 2014 року стало зрозумілим, що кільце навколо угруповання Гіркіна практично зімкнулося та ліквідація бойовиків є питанням часу. У ніч на 5 липня, значні сили бойовиків, під керівництвом самого Гіркіна, зуміли вирватися з міста, втративши під час прориву всю свою бронетехніку.

У Слов’янську залишилися “забуті” під час втечі «ідейні» «ДНРівці». Вони намагалися дати бій штурмовим групам української армії, що йшли у наступ.

– Коли наша штурмова група увійшла до Слов’янську, на вулицях міста ще точилися бої, – розповідає ще один учасник операції, спікер Генштабу ЗСУ з питань АТО, полковник Влад Волошин. – По нам спочатку працював снайпер, потім стріляли з автоматичної зброї. Група придушувала вогневі точки ворога та просувалася вперед. З різних частин міста ми чули стрілянину. Незабаром ми прорвалися на центральну площу міста, де патрулювали місцеві міліціонери. Їх знезброїли, тому що вони співпрацювали з «ДНР».

Як звільняли Слов’янськ: трупи в очеретах та український прапор над містом

Як згадує Влад Волошин, будівлю міської адміністрації Слов’янська було заміновано, а над нею – теліпався прапор ДНР.

– Разом із розвідниками Нацгвардії Іваном Журавльовим та Василем Ковальчуком, в супроводі арештованого міліціонера, котрий знав розташування мін та розтяжок в міській адміністрації, ми піднялися на дах будівлі, – розповідає Влад Волошин. – По нам став працювати снайпер. Розвідник Василь Ковальчук був озброєний снайперською гвинтівкою та відкрив вогонь у відповідь, а потім наш спецназ пішов на ліквідацію ворожого стрілка. Ми в цей час зняли прапор сепаратистів – й встановили наш, український. Потім зробили фото.

Як розповідає Влад Волошин, двоє його побратимів, з котрими він встановив прапор над звільненим містом – живі, але вже звільнилися з лав Збройних сил. ЗМІ писали, що Іван Журавльов начебто загинув, але пізніше з’ясувалося, що він потрапив в полон під час бою біля Саур-Могили. Потім його обміняли на полонених «ДНРівців».

Як звільняли Слов’янськ: трупи в очеретах та український прапор над містом

“Слов’янськ був форпостом «руського миру”

Після того, як українська армія звільнила Слов’янськ, війна спалахнула з новою силою: оскільки бойовики Гіркіна, котрі вирвалися з міста, захопили Донецьк та продовжили спротив. Як можна оцінити результати операції українських військ в Слов’янську?

– Слід розуміти, що в Слов’янську діяли не просто якісь проросійські добровольці, а кадрові військовослужбовці російського ГРУ, котрі були ядром угруповання, – розповідає народний депутат, координатор групи “Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук. – За кілька днів до початку подій у Слов’янську, група “Інформаційний спротив” повідомила, що на територію Донбасу готується закидання кадрових російських офіцерів та найманців. Наші джерела вказували, що це штатні ДРГ російського ГРУ. Через три дні інформація підтвердилася – Слов’янськ було захоплено.

За словами Дмитра Тимчука, після захоплення міста, російські ДРГ вийшли зі Слов’янська, поступившись місцем російським найманцям, більшість з яких були ветеранами російських спецпідрозділів та учасниками бойових дій.

– Оборона бойовиків в Слов’янську була спочатку налагоджена дуже добре, чого не скажеш про нашу, – говорить Дмитро Тимчук. – Наші укріплення виглядали жалюгідно: викопували якісь лисячі нори та обкладали їх мішками з піском. А у противника в цей час були капоніри для бронетехніки та велика кількість дуже грамотно облаштованих інженерних споруд.

За словами координатора групи “Інформаційний спротив”, головним показником успішності всієї операції – є вільний Слов’янськ.

– Слов’янськ був таким собі “форпостом руського миру”, за допомогою якого ідеологи планували поширювати свій вплив на Харків, – пояснює Тимчук. – Бої за Слов’янськ допомогли українським солдатам зрозуміти, що перед ними ніякі не “шахтарі”, як розповідала російська пропаганда, а організовані та добре навчені формування російських найманців. Ми навчилися воювати. Подальші події, наприклад, в Іловайську, показали, що якби РФ не ввела кадрові підрозділи в Україні, то АТО закінчилася б за лічені тижні.

Кирило Желєзнов

Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...