Військовий оглядач Олексій Арестович в інтерв’ю “Народній Правді” розповів, чому російські офіцери прагнуть потрапити на Донбас, як вони там ставляться до місцевих бойовиків та чому в рядах “армії” “ЛНР” та “ДНР” реєструються випадки масового дезертирства.
– Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляє про те, що російський офіцер забив палицею місцевого бойовика. Як подібні методи виховання позначаються на моральному стані бойовиків?
– Більшість повідомлень, які дає ГУР Міноборони України відповідають дійсності. Це робиться для того, щоб показати бойовикам, що Україна чудово володіє інформацією та реальною ситуацією в їхніх рядах. З іншого боку, в цій інформації, якщо враховувати особовий склад бойовиків, немає нічого сенсаційного. Більшість терористів “ЛДНР” – це алкоголіки та наркомани, а коли російський офіцер втомлюється від усього цього, він може зірватися та вдатися до різних заходів. Аж до загрози розстрілу або побиття палицею. І таких випадків досить багато. До того ж, кадрові російські офіцери відчувають себе в цілковитій безпеці – ніхто їх не судитиме ні за побиття, ні за вбивство місцевого бойовика. Максимум – їх терміново передислокують в Росію. Головне в такому випадку – уникнути самосуду бойовиків, котрі можуть в запалі гніву побити або покалічити. Але ніякого законодавчого переслідування російського офіцера не буде, ніхто так званим органам “МДБ” “ДНР” не дозволить його заарештувати.
– Тобто, вседозволеність з одного боку та безправ’я з іншого …
– Так. “Любов” місцевих бойовиків до російських військовослужбовців взаємна. Росіяни знають, що за будь-яке побиття місцевого їм нічого не буде, а місцеві бойовики теж про це знають та відчувають себе безправними покидьками. Серед іншого, цим і пояснюються випадки масового дезертирства.
– Якщо говорити безпосередньо про сепаратистів, чи багато там залишилося ідейних прихильників так званої “Новоросії”?
– Уже самої “Новоросії” як такої не існує. Зараз там взагалі не зрозуміло що, чи то Малоросія, чи то ще щось. Загалом, вийшло так, що спочатку бойовики воювали за Росію, а тепер воюють за альтернативну Україну у вигляді придуманої Кремлем “Малоросії”. Це не додає їм бойового настрою. А романтики “руського міра”, котрі сподівалися на приєднання до Росії або хоча б на незалежну російську республіку вже або загинули в боях, або були відстріляні своїми ж бойовиками, або розбіглися. Тому що боротися за альтернативну Україну у вигляді “Малоросії” зі справжнью Україною для прихильника “руського міра” – це маразм. Ніхто під кулі та на міни за це не піде.
– Втім, є інформація, що місцеві вербуються в ряди бойовиків…
– На невійськові спеціальності, так, вербуються. Водій, комірник тощо. Щоб коли Україна звільнить Донбас, сказати, я не стріляв, не вбивав, мене змусили, родину треба було годувати та згодом потрапити під амністію. До того ж, враховуйте, що роботи в “ЛДНР” немає ніякої. А в рядах бойовиків обіцяють платити по 15 тисяч рублів.
– Якою є боєздатність “армії” сепаратистів без російських інструкторів та російського особового складу?
– Ніяка. ВСУ переїдуть цю наволоч та не помітять. Стрижень, на якому вся ця, так звана, “армія” тримається – це кадрові російські офіцери та солдати.
– Як ви вважаєте, якими ресурсами РФ скомпенсує брак особового складу?
– Кадровими солдатами та офіцерами з РФ. Якщо відразу після утворення армійських корпусів так званих “ЛДНР” співвідношення було 20% росіян, а решта – місцеві, то зараз співвідношення 50 на 50. Іноді росіян й більше.
– Навіщо вони їдуть в Україну? Гроші?
– Всі російські офіцери, котрі побували на Донбасі чи в Сирії, після цих відряджень здійснюють ривок кар’єрними сходами. Уявіть собі, сидить офіцер, якийсь замкомбата, десь у Забайкальському окрузі. Шансів на кар’єрне зростання у нього немає. Аж ось приходить пропозиція з’їздити в Україну або в Сирію. Подяка – подальше просування кар’єрними сходами. Ці обіцянки виконуються. Йдуть чутки, нібито після відрядження на Донбас можна дуже сильно “вирости”. Для російських офіцерів війна в Україні та Сирії – це соціальні ліфти. З солдатами все гірше. Максимум що світить солдату – це сержантське звання. Не бозна-яке досягнення, а от перспектива бути закопаним під українськими териконом – дуже реальна. Солдати сильно думають щодо поїздок в Україну або Сирію. Але Росія велика – йолопи знаходяться та ще довго будуть знаходиться. Втім, серед офіцерів росте обурення, вони бачать, що витрачаються ресурси, кваліфіковані кадри, а просування вглиб території України немає. Або треба припиняти все це неподобство, або проводити повномасштабну операцію, а не топтатися на місці. На відміну від росіян, українська армія розуміє, що обороняє Батьківщину.
– Тобто, ви вважаєте, що окопна війна вигідна Україні?
– Так. Між політичним керівництвом РФ і військовою елітою, офіцерами ускладнюється взаєморозуміння та зникає довіра. Зв’зки рвуться.
Кирило Желєзнов
