Сила в правді

Навігація

Дмитро Тимчук: Росія планувала окупацію Криму та Донбасу разом із вторгненням у Грузію 2008 року

в Політична правда/Публікації

Рівно 9 років тому 10 серпня 2008 років через добу після початку вторгнення Росії в Грузію, президент України Віктор Ющенко пішов на відкритий конфлікт з РФ. Він пригрозив не пустити в Крим кораблі Чорноморського флоту РФ, які 9 серпня вийшли з Севастополя до Новоросійська, якщо ті візьмуть участь в збройному конфлікті з Грузією. У Росії відповіли, що такі загрози не відповідають російсько-українським договорам і можуть бути розцінені як недружні по відношенню до РФ. У відповідь на це Ющенко наказав вислати Грузії гуманітарну допомогу.

Народний депутат України Дмитро Тимчук, вважає, що Україна зробила далеко не всі потрібні висновки з вторгнення Росії в Грузію в 2008 році. Тому, власне, і стала можливим і окупація Криму, і частини Донбасу шість років по тому.

Раніше в інтерв’ю «Народній Правді» Володимир Огризко, котрий займав в 2008-му пост міністра закордонних справ, зазначив, що нам ще тоді варто було наполягати на жорстких санкціях проти Росії. Але загалом, українська влада зробили все, що від неї залежало в тій ситуації, каже екс-глава МЗС.

В інтерв’ю «Народній Правді» Дмитро Тимчук розповів про події 2008-го з точки зору не дипломата, а військового.

Росія в Криму почувалася, як у себе вдома

– На своїй сторінці в Facebook Ви відзначили, що в контексті військово-політичної складової реакції України на події в Грузії, Київ програв усе, що міг. Що Ви мали на увазі?

– Мається на увазі відсутність адекватної реакції, практичних дій, здатних нівелювати загрози, які несло, зокрема перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму. Ми в серпні 2008 року бачили агресію Росії проти Грузії. Я тоді проходив службу в лавах ЗСУ. Ми з колегами-офіцерами через місяць після агресії – у вересні 2008-го – створили організацію «Центр військово-стратегічних досліджень» і в числі іншого вивчали питання, наскільки реальний подібний сценарій в Україні. Зрозуміло, що в приціл відразу потрапили Севастополь з Чорноморським флотом Росії, Крим. Ми аналізували ситуацію в контексті тих загроз для України, які викликає базування ЧФ в Криму.

Відразу виникло дуже багато цікавого. Ми відстежували незаконну діяльність ЧФ. Наприклад, так звану «суборенду» територій та майна. В лапках, тому що за фактом договору з Росією про оренду російським флотом земель та об’єктів не було. Росія блокувала його підписання, тому ЧФ фактично незаконно володів величезними територіями та майновими комплексами. Ми швидко зрозуміли, що це практично мафіозна структура, яка заробляє гроші, надаючи площі комерційним структурам. Але це ще півбіди.

Справжня біда була в тому, що Росія постійно ігнорувала навіть ті договірні зобов’язання, які брала на себе. Ми постійно фіксували переміщення сил і засобів російського флоту. Про це Росія повинна була повідомляти Україні, узгоджувати з Україною. І тільки після цього заводити боєприпаси, кораблі, наземні засоби флоту.

– Тобто Росія де-юре порушувала умови базування ЧФ?

– Постійно. Наприклад, ми відкопали історію, яка українською стороною чомусь не виносилася на публіку.

Дуже довго узгоджувалася заміна авіаційного парку ЧФ РФ. Фактично вони прислали такі засоби авіації, як, зокрема, фронтові бомбардувальники, які могли бути носіями тактичної ядерної зброї. Це взагалі ні в які ворота не лізло! Але найголовніше, будь-які спроби інспекції об’єктів українською стороною, що було передбачено домовленостями, Росія блокувала. А наше Міноборони це чомусь проковтнуло. Була маса прикладів, за якими було видно, що росіяни відчували себе в Криму, як вдома, Україна якщо щось намагалася сказати, то це просто ігнорувалося.

– Ця інформація доводилася до відома вищого керівництва країни?

– Почнемо з того, що 99% інформації про такі порушення ми, будучи українською організацією, що діє на українській території, добували якимось підпільними способами. Тобто ми тоді працювали по Криму точно так, як зараз працюємо в окупованому Донбасі. Все це ховалося, причому з української сторони били по руках і говорили: «Навіщо ви копаєте!?!»

Треба віддати належне: в українських спецслужбах – Головному управлінні розвідки, Службі безпеки України – були офіцери, котрі нам допомагали в цій діяльності. Але на питання, чому ви не доповідаєте, якщо фіксуєте порушення, нам говорили: є вказівки з самого «верху», тобто від Ющенка чи від його близького оточення – ні в якому разі цю тему на публіку не виносити.

У підсумку всі ці порушення не мали ані юридичних наслідків, ані суспільного резонансу. Тим часом така позиція офіційного Києва зміцнювала Росію в думці, що вони господарі в Криму. На мою думку, Ющенко вважав, що його загальних заяв з критикою Росії вистачить. І не прагнув переходити на якусь конкретику. У підсумку ми отримали абсолютно неконтрольовані сили РФ на нашій території. І навіть напередодні анексії Криму, коли йшло незаконне перекидання сил, в тому числі вертольотів, Україна за звичкою ніяк не реагувала.

Керівництво України навмисне ігнорувало інформацію

– Якщо повернутися трохи назад: ГУР і СБУ все ж активно працювали в Криму і передавали інформацію керівництву країни? Чому тоді керівництво не реагувало?

Що стосується ГУР, тут питання неоднозначне. Так, там були наші підрозділи, вони збирали інформацію. Але цю інформацію можна було використовувати дуже обмежено. З однієї простої причини: ми тільки в 2014 році закріпили за ГУР право працювати на території України. Це було пов’язано з тим, що на Донбасі використовувався той же спецназ ГУР, фахівці ГУР. А за законодавством ГУР було заборонено проводити розвідоперації на території України.

Коли за часів Ющенка питання функціонування ГУР по тому ж Криму стояло дуже гостро, замість того, щоб змінювати законодавство і дозволяти ГУР проводити такі операції, інформація просто ігнорувалася. Тому вони і шукали з нами контакт: для того щоб елементарно легалізувати інформацію, яка у них була. Оскільки офіційно вони цього зробити не могли.

У зв’язку з цим можна також згадати ще одну історію, пов’язну безпосередньо з агресією Росії в Грузії. Ми знаємо сьогодні, що Україна сильно допомагала Грузії. Але при цьому були випадки, коли грузини просили допомоги, але ці прохання ігнорувалися.

Наприклад, коли підводний човен ЧФ РФ в серпні 2008-го виконував бойові завдання біля берегів Грузії, на ньому сталася аварія. На нас вийшли грузини, надали радіоперехоплення, попросили інформаційно висвітлити цю ситуацію. Тому що якби грузини самі виступили з цим перехопленням, їх би звинуватили в тому, що це фальсифікація. Ми запитуємо: чому ви не легалізуєте інформацію через офіційні українські структури? Грузини дуже тактовні. Але з того, що нам розповіли, виходило, що офіційні Українські структури відфутболили їх. Сказали: це ваші проблеми з росіянами, розбирайтеся самі.

Тобто ми, фактично, як громадська організація, зі своїм маленьким сайтом «Флот-2017» виконували функції, які повинні були виконувати наші державні структури. Ми влаштували резонанс, на який реагували такі інформаційні монстри як РІА «Новости», «Інтерфакс». Те, що спростовувати кинулися всі найбільші агентства Росії, показало наскільки вони стурбовані цією інформацією.

– А висновки у військовій сфері були зроблені? Керівництво звернуло увагу на необхідність зміцнення армії?

– Абсолютно ні. Представниками вищого військово-політичного керівництва було заявлено, що актуальних військових загроз для України не існує. З цього випливав висновок: а навіщо нам тоді взагалі армія потрібна?

Всі проросійські організації в Україні фінансувалися з Криму

– Наскільки мені відомо, в той час особливу активність на території України проявляли російські спецслужби. Звичайно, не так, як за часів Януковича, коли вони просто були легалізовані на керівних посадах в армії та СБУ. Але працювали активно …

– Одним з позитивних кроків, які зробив Ющенко, правда, вже під самий кінець свого президентства – висилка з України структурних підрозділів ФСБ РФ. Дійсно, тоді російські спецслужби відчували себе як вдома не тільки в Криму. Вони через Крим, через Севастополь фінансували і курирували організації та рухи антиукраїнських сил, які «спливли» навесні 2014 року. Фактично всі ці «Оплоти» і так далі координувалися і фінансувалися ФСБ РФ, яка була в складі ЧФ РФ. Це так звана контррозвідка або особливий відділ. Номінально вони повинні були займатися контррозвідувальною діяльністю в самому Чорноморському флоті. Але за фактом вели активну антиукраїнську діяльність, підтримували антиукраїнські сили в самому Криму – «Севастополь-Крим-Росія», «Російський блок» і так далі. І через них же йшла координація на весь схід України, аж до Харкова. І ось Ющенко своїм указом відправив їх з України. Але вже через три місяці – в березні 2010 року СБУ підписало з ФСБ договір про співпрацю. А в травні 2010 року всі ці підрозділи ФСБ спокійно повернулися до Криму та Севастополя.

Крім цього в Криму вільно діяло і ГРУ. Фактично в прямій видимості від штабу ВМС України знаходилася будівля, в якій розташувалися підрозділи російського ГРУ, в тому числі радіотехнічна розвідка. Тобто вони в режимі он-лайн повністю прослуховували наші розмови.

– Якщо резюмувати – політика українського керівництва в ті роки була викликана непередбачливістю? Упевненістю, що Росія нас не зачепить? Якимись іншими причинами?

– У тому, що Росія нас не зачепить, були впевнені, на жаль, практично всі українські патріоти, за дуже рідкісним винятком. Ми багато спілкувалися з представниками політичних і громадських кіл в Криму. Про те, що є російська загроза, говорили всі. У те, що Росія може провести операцію, аналогічну грузинській, не вірив ніхто.

Ющенко з одного боку розумів, що вплив Росії треба обмежити, усвідомлював ступінь загрози. З іншого боку у нього, мабуть, були великі побоювання щодо неприємних наслідків, які може організувати Росія, якщо Україна почне серйозні демарші. Не треба забувати, що тоді Україна серйозно сиділа на газовій голці. Були аргументи, які просто-напросто дуже сильно стримували Ющенка. У тому числі ГТС була онією з найсерйозніших годівниць, до якої мало відношення, в тому числі, оточення Ющенка.

Тобто була маса факторів: людина начебто хотіла, але не до кінця була готовою. Як на мене, він краще менше б говорив. Коли людина робить такі гучні заяви, але вони при цьому не супроводжуються практичними кроками, настає розчарування. У нас морально-психологічний стан патріотично налаштованих представників українських спецслужб в Криму і Севастополі був на досить низькому рівні. Вони працювали, збирали інформацію, бачили загрози, бачили, як зміцнюється п’ята колона в Криму. Але розуміли, що їх робота нікому не потрібна, що їх інформація не реалізовується на державному рівні.

Віталій Рябошапка

Підписуйся на Народна Правда в Facebook. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Політична правда

Scroll Up