Сила в правді

Навігація

Мовне питання: що Україні робити з “розбурханими” угорцями

в Політична правда/Публікації

Міжнародні політичні конфлікти – звичні справи для країн. Вони можуть раптово виникати, раптово припинятися. Країни, ніби люди, перегукуються на вулиці, сперечаються в транспорті, вирішують в міжнародному суді, хто кому на ногу став … Тільки в більшому масштабі.

Такі конфлікти можуть затухати і знову між країнами можуть встановлюватися цілком добросусідські відносини.

Наприклад, хто зараз згадає різке протистояння Росії і Туреччини два роки тому, після того, як турецькі ВПС збили російський винищувач, що необережно залетів з Сирії? Через два роки взаємні санкції зняті, а президент Туреччини Ердоган відтепер союзник Путіна.

Той же Ердоган ще рік тому тиснув руки голландському прем’єру і канцлеру ФРН. Це не завадило півроку тому йому ж заявляти на адресу голландців страшні речі, аж до обвинувачень у геноциді в Руанді, а Ангелу Меркель – звинувачувати в дискримінації в Німеччині і анти-турецькій політиці.

Втім, іноді буває навпаки – вчорашні союзники можуть посваритися навколо гуманітарних питань. Прикладом можуть бути відносини Польщі та України. За один рік в гуманітарних питаннях, де, здавалося б, країни досягли примирення і компромісу ще в кінці 90-х, вибухнуло протистояння зі взаємними звинуваченнями у вбивствах десятків тисяч людей. Після виборів в Польщі пристрасті вщухли, але наслідки «Волині» відчуваються – і періодично спалахують в новинах необережною поведінкою одних проти інших вже в XXI столітті.

Новий конфлікт спалахнув у України з країнами Центрально-Східної Європи на тлі прийняття нового закону «Про освіту».

Відповідно до закону, в державних і муніципальних шкільних установах освіту тільки на мові представників нацменшин можна провадити до 5 класу, а надалі освітній процес повинен тривати з використанням державної мови, тобто – української.

Винятки було зроблено тільки для нацменшин, які не мають своєї держави (корінних народів) – кримських татар і караїмів.

Претензії у зв’язку з «мовною дискримінацією дітей» заявили відразу чотири держави: Болгарія, Угорщина, Румунія, Греція. Кожна з цих країн активно підтримує свою національну меншину, що компактно проживає в тій чи іншій частині України. Наприклад, кілька тисяч румунів проживають в Чернівецькій області, кілька десятків тисяч болгар – на півдні Одеської, більше сотні тисяч греків – в приазовських районах Донецької області, і кілька десятків тисяч угорців проживають в Закарпатській області вздовж українсько-угорського кордону.

Основні претензії країн стосуються статті 7 закону – в ній якраз йдеться про шкільну освіту. Всі чотири держави відстоюють ідею необхідності навчання представникам нацменшин рідною мовою до 11 класу. Українська позиція – з 5 класу навчання повинно бути українською мовою, з паралельним вивченням рідної мови.

«Камінь спотикання – всього одна стаття закону. Хоча сам закон дуже великий, він регулює і шкільне і університетську освіту, розробляє підходи … умовно кажучи, це рамковий закон. Його не можна скасувати через незгоду по одній статті. І президент абсолютно правий, що підписав його. Щоб не було конфлікту, статтю 7 Україна відправила на аналіз в Єврокомісію і до Венеціанської комісії – там її розглянуть на відповідності норм європейським стандартам. Далі, з їх висновків Україна зможе приймати подальші кроки», – розповів нам Богдан Яременко, голова Громадської організації «Майдан закордонних справ».

В результаті три держави (Румунія, Болгарія, Греція) задовольнилися очікуванням висновків Венеціанської комісії з сьомої статті.

Але не Угорщина. Угорський МЗС кілька днів тому випустив різку заяву міністра, в якому той заявив, що Угорщина буде блокувати будь-яке зближення України і ЄС, в тому числі і по Східному партнерству.

Несподівано різка заява, сповнена агресії і випаду нагадало заяви польських політиків про необхідність відповідальності України на Волинську трагедію в односторонньому порядку.

Україна знову зіткнулася з політичним конфліктом, причому з ще одним західним сусідом.

Що робити?

Експерти радять – не панікувати і ставитися до таких заяв спокійно. Це доволі розповсюджене явище в цьому регіоні.

«Всі ці країни в Східній Європі поводяться так періодично не тільки по відношенню один до одного, але і до України. Це тимчасове явище, треба розуміти, що в Угорщині скоро вибори, і, крім того, в цих країнах досить сильні позиції правих партій. І для них питання етнічності, мови і т.д. досить важливі. Україна має вчитися жити в такому оточенні, нічого страшного немає, важливо не розігрівати ситуацію до межі», – каже Богдан Яременко.

За його словами, всі інші країни почали стверджувати подібне в унісон з Угорщиною, щоб підтримати ситуацію і не залишитися в очах електорату правлячих партій крайніми.

Що ж до Угорщини, то для правлячої партії «Йоббік», яка є різко вираженою націоналістичною силою, такий привід упустити не можна було – звідси беруться і ті різкі заяви, які почула Україна.

Як відповідати України?

У Києва у відповідь на критику Будапешта є цілий арсенал аргументів. Серед них -і історичні, і гуманітарні, і політичні. Важливо – не змішувати їх один з одним, щоб гуманітарний тролінг не перевести в політичну сварку, а серйозні політичні аргументи – не знецінилися.

Гуманітарне питання. Хто більший автохтон?

На думку історика Олександра Палія, у відповідь на різкі заяви угорської жовтої преси українські таблоїди могли б відповісти зустрічним запитанням про автохтонність.

«У відповідь на питання, хто на чиїх землях раніше живе, можна запитати – а що ж було в угорській долині до угорців? А там проживало слов’янське населення, недарма однією з популярних угорських прізвищ є типово слов’янське Ковач. Звичайно, для серйозних дискусій такий аргумент не підходить, але у відповідь на різкі заяви особливо крайніх осіб з низового політикуму … », – зазначає Палій.

При цьому необхідно зазначити, що угорська громада в Україні до сьогоднішнього моменту не мала ніяких проблем або складнощів, які дозволяли б говорити про яку-небудь її дискримінацію. Це говорить про те, що для українців такі питання є досить другорядними, і треба донести до угорських представників, що і для угорців немає ніяких підстав говорити про те, що українська держава ставить собі за мету обмеження прав громади. Тому політичний градус треба зменшити.

Історичне питання. Друга світова війна.

Одне з проголошень української незалежності в ХХ столітті (яких було шість) відбулося 15 березня 1939 року. Під час окупації Чехословаччини німецькими військами, теперішнє Закарпаття проголосило незалежність Карпатської України, затвердивши парламент, армію (Карпатську Січ), обравши президентом Августина Волошина і оголосивши про бажання боротися за Україну в цілому від радянської окупації.

У відповідь вже через кілька днів угорські війська перейшли кордон і почали окупацію Закарпаття. Війська нечисленної Карпатської Січі не могли протистояти регулярній армії мадярів і поступово відступали, здаючи позиції. У підсумку до початку квітня вся територія Закарпаття виявилася окупована угорцями. Карпатська Україна припинила існування, парламент був розпущений. Молода українська держава проіснувала трохи більше двох тижнів.

При окупації угорські війська жорстоко розправлялися з українськими військовими, навіть коли ті добровільно здавалися в полон. Частина з них передали до сусідньої Польщі, де понад 600 бійців Карпатської Січі були розстріляні.

На цьому україно-угорське протистояння на війні не закінчилося. З 1941 року Угорщина виступала союзником нацистської Німеччини при окупації України в ході радянсько-німецького протистояння.

Зокрема, піхотинці 105-ї піхотної дивізії угорської армії під командуванням Алдя-Папа Золтана Йогана брали участь в окупаційних і каральних акціях на Чернігівщині. Вони брали участь в масових вбивствах 1-2 березня 1943 року в селі Корюківка на Чернігівщині, коли у відповідь на акції партизан окупанти вбили понад 6000 жителів села і спалили майже всі з 1400 будівель населеного пункту.

Такі потужні каральні акції не могли пройти безслідно. І після 1945 року контрольований Москвою угорський уряд видав 25 військових злочинців Чернігівському суду. Частина з них були розстріляні, проте майже половина отримали терміни ув’язнення, а через 10 років – повернулися на батьківщину.

Незважаючи на такі болючі точки взаємного історичного досвіду, після 1945 року угорці були чи не єдиною нацією, яка не зазнала насильницької депортації з радянської України (наприклад, дуже жорстоко депортували поляків зі Львова і Станіслава, а також німців із Запорізької області і Львова).

При цьому саме Закарпатті було відторгнуте від Угорщини на користь України.

Угорська ж громада постраждала менше за інші і за радянських часів не знала таких утисків, яких зазнали німці або греки.

Цей позитивний досвід також міг би бути хорошим внеском у скарбничку україно-угорського консенсусу – і українським аргументом  до порозуміння.

«Треба вести себе як велика нація. У багатьох народів центрально-східної Європи є комплекс «малих народів». У нас його бути не повинно. Ми повинні підходити до всього спокійно і солідно, без істерик», – зазначає Олександр Палій.

На його думку, Україні не варто згадувати взаємні образи часів Другої Світової.

«Жодних територіальних чи фінансових претензій за події ледь не столітньої давності пред’являти не варто. Це незріла позиція », – вважає Палій.

Політична позиція

Україна не підняла поки що головного аргументу – законодавства.

«Треба просто взяти і конкретно, спокійно і без хвилювань попросити угорців показати приклади європейського законодавства в цьому питанні, а воно, скажу, в більшості країн не відрізняється від українського. Треба задати питання – а чому в Угорщині немає жодної української школи? », – зазначає Палій.

При цьому він зазначає, що саме такі аргументи можуть допомогти вирішити проблему – оскільки місцеві проблеми можна вирішити при реформі децентралізації за допомогою підзаконних актів і рішень муніципалітетів на місцевому рівні.

«Україна зайняла, мені здається, правильну позицію. Ми спокійно віддали сьому статтю, і тільки її, це важливо, до Венеціанської комісії і Евроради – і взяли паузу. Так роблять зрілі країни. Ось дочекаємося висновків – тоді Україна подивиться, якими вони будуть і буде вирішувати, робити що-небудь, або не робити, якщо робити, то як», – вважає Богдан Яременко.

Поки що ж жодна офіційна особа України не зробила жодної різкої заяви ані в бік офіційної Угорщини, ані в бік угорської громади Закарпаття. А угорський міністр закордонних справ Сіарті змушений був на тлі спокійної реакції України виправавити свою заяву про «блокування відносин України і ЄС», обмежившись тезою про «Східне партнерство».

Важливо інше – незважаючи на результат дискусії за конкретною статтею і одного питання, в цілому закон «Про освіту» запрацював – реформа почалася. Деталі будуть обговорюватися після висновків високих європейських інститутів. Важливо, що Україна зробила все, щоб на рівному місці не спалахнув черговий гуманітарний політичний конфлікт, який міг би бути використаний противниками України для дискредитації держави, а його ініціаторами – для мобілізації свого електорату.

Сергій Костеж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Google+. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Політична правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: