Сила в правді

Навігація

Проблеми безвізу: хроніка однієї мандрівки до ЄС

в Публікації/Соціальна правда

Безвізовий режим з ЄС запрацював 11 червня цього року і миттєво полегшив мільйонам людей подорожі до країн Шенгенської угоди. Відтепер не потрібно витрачати багато часу у візових центрах, стояти в чергах для отримання дозволу на співбесіду в консульстві, і т.д. З іншого боку, як ми з’ясували, у безвізового режиму є багато власних проблем, зокрема – він не отримав підготовку інфраструктурно. І це є проблема, оскільки Європейський союз все так само важкодоступний для українців. 

Незважаючи на скепсис, завдяки безвізовим умовам, потік українських туристів до країн Європейського Союзу  зріс за сезон на 4%, за даними ряду аналітиків та ЗМІ – і це в період кризи. Натомість жодних полегшених умов для потрапляння до країн Європейського Союзу не виникло. І якщо ви задумали поїдку до Євросоюзу за «біометричним безвізом» – вам слід пройти нашим шляхом. Кореспондент «Народної Правди»  на собі відчув всі складнощі маршруту та провів ретельний  аналіз можливих шляхів доступу до ЄС.

Варіант №1. Летіти дорого, але швидко

Летіти до країн Євросоюзу до цих пір – доволі недешеве задоволення. Традиційні авіалінії пропонують квитки за доволі високими як для доходів середнього українця цінами, які навряд чи можуть привабити нових клієнтів. Так, ціни на квитки національного перевізника – МАУ – продовжують залишатися доволі високими. До Варшави можна долетіти більше, ніж за 100 доларів в економ-класі.

В той же час європейські перевізники, наприклад, польський LOT, пропонують не набагато нижчі ціни. При цьому традиційні для європейського простору лоукости, на яких ціни можуть сягати рекордно низьких показників на окремих маршрутах (аж до 6-7 євро), в Україні через простих олігархів так і не прижилися. Зокрема, знаменитий Wizzair зміг запрацювати лише після того, як створив дочірню окрему компанію в Україні. Як наслідок, ціни на квитки українського «Віззу» вищі на 50%, ніж у європейської «матері». Насправді, вони все одно значно нижчі за квитки на МАУ, але різниця з європейськими лоукостерами вельми відчутна. Ситуацію з повітряною блокадою України від цивілізованого світу мав би вирішити популярний лоукостер Ryanair. Його прихід на український ринок було анонсовано в березні 2017 року, тоді ж почався продаж квитків.

Лоукостер дійсно запропонував 8 напрямків зі Львова і 4 – зі Києва, за вельми низькими цінами – вартість квитка в один кінець коливалася від 20 до 26 євро. Натомість вимоги ірландців прийшлися не до смаку лобістам національного перевізника МАУ. Зокрема, активно пручався аеропорт Бориспіль, директор якого, Павло Рябікін, десять років тому працював топ-менеджером у авіакомпанії Ігоря Коломойського. Під тиском уряду і Мінінфраструктури «Бориспіль» таки підписав договір з МАУ, але майже одразу відмовився виконувати пункти договору. Одразу ж на Ryanair почалася інформаційна атака ботів, а по телеканалу 1+1, який пов’язаний з Коломойським, почали крутити сюжети про проблемні посадки літаків компанії, які знімали європейські пасажири зсередини повітряних суден. Внаслідок такого цькування компанія заявила про вихід з українського ринку, чемно повернувши ціни за квитки тим, хто їх уже замовив. Автор статті мав два квитки – з Києва до Ейдговена (Нідерланди) і назад. Було сумно отримати назад свої 40 євро, розуміючи, що тепер доведеться або заплатити більше, або на кордоні простояти довше.

Натомість урядовці після скандалу взялися рятувати ситуацію. Наприклад, Володимир Гройсман заявив, що Ryanair зможе літати у… вантажний аеропорт «Гостомель», який навіть не має підготовленого терміналу.

Як би там не було, але пройшло кілька місяців, а справді доступного авіаперевізника українці так і не отримали. Коли у повітрі почали циркулювати чутки про повернення «ірландців» у 2018 році, ми спитали компанію про їхні плани щодо України і чи відрізнялися їх вимоги до Борисполя від вимог до інших аеропортів.

Відповідь нам від члена ради директорів компанії Майкла о’Лірі була вельми сухою і короткою: «Ми готові повернутися на український ринок, як тільки «Бориспіль» почне виконувати свої зобов’язання по договору. Жодних особливих умов ми не висуваємо», – повідомила його прес-служба.

Висновки після прочитання такого коментаря кожен може зробити сам. Але виглядає так, ніби Райани не поспішають повертатись до України – чекають, поки Київ «дозріє». Тим часом українцям доводиться використовувати інші шляхи

Варіант №2. Куди йде потяг?

Популярна ідея про мандрівку потягом – також не зовсім актуальна. Головна перевага «Інтерсіті» полягає у тому, що потяг дійсно менше за автомобільний транспорт стоїть на кордоні. З іншого боку, квитки на потяг спів мірні з квитками на автобус або літак – 2-й клас обійдеться у 457 грн, перший – на 200 грн дорожче.

Але головне питання, з яким стикаються всі – що робити у Пшемислі (колишній Перемишль)? Аеропорту у місті немає, а до Кракова або Любліна, або Варшави треба довго їхати автобусом – теж не за малу ціну. Незручне розташування міста призводить до проблем з подальшою подорожжю. Приблизно та ж історія – з потягом Ковель-Хелм за 200 грн. Поїзд поєднує невеличку станцію на Волині та її польський аналог з того боку кордону. Але, знову ж таки, потяг є виразником «малого прикордонного руху», і везе до найближчого прикордонного польського міста. Як добиратися далі і куди – доведеться розбиратися на місці.

Ще цікавіша історія з регулярними потягами Київ-Варшава. Їх особливість у тому, що квитки на них на території України не можна придбати онлайн. Доведеться йти до каси і готуватися їхати добу. Саме тому поки що більшість подорожуючих обирають варіант №3.

Варіант №3. На колесах

Подорож у найближче порубіжжя на автотранспорті – до сих пір вельми популярний засіб серед українців.

Натомість колишні проблеми, що пов’язані з ним – лишилися невирішені. «У нас як було не більше 15 автомобільних КП на кордоні, з яких більше половина – на кордоні з Польщею, так і лишилося. Жодного не було добудовано. Крім того, до цього року не було конкретних планів добудови», – каже нам джерело в Мінінфраструктури. Це дає свої плоди. На шалені черги на кордоні і затори з автомобілів, так звані «кулєйки», ходить багато мемів, анекдотів, навіть відео кліпи знімають.

Натомість біда лишається бідою. «Не варто пробувати потрапити у Польщу на автомобілі. Якщо йдеться про КП «Ягодин», найбільш популярний у Волинській області, ви витратите мінімум 7-8 годин, іноді можете простояти до 16 годин. Якщо пробувати Шегині або Раву-Руську, результат буде не сильно відмінний. Натомість, нещодавно для автобусів з пасажирами зробили окрему пропускну систему, завдяки чому на автобусі можна потрапити до Польщі швидше», – каже волинський громадський діяч Іван Савич. Це насправді так – для автобусів діє окрема «смуга», завдяки чому ми змогли проїхати кілька кілометрів суцільного затору з автівок. Велика кількість з них – на польських номерах, так звані «євробляхи». Їм необхідно робити регулярний «прогон» – заїзд на територію ЄС на авто з європейською реєстрацією для того, щоб довіреність не втрачала легітимність. Видовище на кордоні, який за кілометр, і цей кілометр – кілька годин – не для слабких духом

Коли ти потрапляєш в затор з автобусів – починаються дива. Люди, які поспішають на літак, перестрибують у автобуси, які стоять ближче до проходження контролю на польському кордоні – польськи прикордонники з радістю допоможуть і перекладуть ваш паспорт у потрібну «купку» (їх розкладають по автобусах), щоб ви могли пройти кордон швидше. Ми проходимо кордон за 7 годин – водії автобусів кажуть, що це середній строк. Буває значно довше. Але іноді буває і значно менше. Якщо порахувати сюди 6 годин проїзду від Києва до кордону та 4 години від кордону до Варшави – отримаємо майже добу в автобусі. На автомобілі цей шлях може зайняти більше 30 годин.

Такі втрати часу, зрозуміло, не можна порівняти і близько з відносно швидким проходженням кордону під час користування потягом, не кажучи вже про літак. «Найбільша біда – через пасажирів, які пробують провезти через кордон заборонені для ввозу до Польщі продукти. Ми постійно попереджаємо, та завжди хтось та знайдеться. Як результат, поляки не просто викидають продукти, а й виписують штраф і ведуть людину його оплачувати. Це затримує автобус більше ніж на годину», – скаржиться нам один з водіїв. Показово, що у зворотній бік – черги значно менші. При проходженні кордону назад було витрачено біля 1,5 годин.

Головна проблема – мала кількість КП на кордоні. Наприклад, на німецько-польському кордоні КП йдуть через кожні 30-50 км.

«Ми працюємо над цим. Наступного року ми плануємо збудувати 9 нових КП, 3 – на угорсько-українському кордоні, і 6 – на україно-польському. Фактично, це збільшить вдвічі кількість КП на західному кордоні», – каже заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань.

За його словами, будівництво кредитуватимуть Угорщина і Польща. Загалом виділять на цю справу 42 млн доларів. А от будівництво під’їзних доріг до КП – справа України. Втім, навіть якщо черги зменшаться ледь не вдвічі – це мало вирішить проблему транспортного колапсу на кордонах, якщо українські «Інтерсіті» не почнуть ходити до Кракова і Варшави, а Київ не отримає справді бюджетне авіасполучення зі столицями Центрально-Східної Європи.

А до тих пір безвіз для українців залишається хоч і відносно доступною, та все ж дорогою забавкою. Яка поглине в непомірній кількості або твої гроші, або твій час.

Чим жертвувати – кожен для себе обирає сам.

Сергій Костеж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Facebook. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Публікації

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: