Сила в правді

Навігація

Осінь на Грушевського: як мітинг за політичну реформу став “Міхомайданом”

в Політична правда/Публікації

На вулиці Грушевського остаточно усталилося наметове містечко. Очевидно, його присутність тут стане природної в найближчі тижні або ж місяці.

Звідки воно виникло, чому не переросло у новий Майдан, що від нього українцям і що тепер робити з ним провладним політикам?

Історія даного протесту почалася ще влітку – коли у опозиційних політиків з числа «єврооптимістів» (зокрема, в Мустафи Найєма та представників “Самопомочі”) виникла ідея про проведення восени єдиної великої акції заради політичної реформи.

Її анонсували ще влітку, а вже восени у молодих політиків та їхніх союзників визріла ідея з трьома вимогами:

  • Скасування депутатської недоторканості
  • Реформування виборчої системи
  • Створення антикорупційного суду

Активісти скористалися з відвертого саботажу владними силами даних питань – зокрема, законопроект про недоторканість лежав кілька місяців у Верховній Раді, натомість так і не був винесений на голосування. Президент, який обіцяв подати законопроект про недоторканість, не подав його. В той же час Петро Порошенко також обіцяв подати законопроект про Антикорупційний суд. Втім, і з цим законопроектом Банкова тягнула. Коли ж це було зроблено, президентська фракція заблокувала його прийняття. Фактично, таким чином президент уник критики (формально він головою фракції не є), і питання суду знову було відсунуте до невизначеної межі.

Але на цьому проблеми не скінчилися. Сам Петро Порошенко підлив масла у вогонь, коли запропонував відмінити депутатську недоторканість у 2020 році – мовляв, це буде зачіпати лише депутатів наступного скликання, тож депутати нинішнього будуть голосувати за це охоче.

Втім, опозиціонери йому не повірили.

“Питання недоторканості – це дамоклів меч президента. Він буде гратися ним, використовуючи його для тиску на парламент і депутатів”, – розказав нам нардеп Мустафа Найєм, який виступив як співорганізатор акції.

Ближче до вересня почали проступати контури майбутньої  опозиційної коаліції: разом на Майдані акцію анонсували голова “Громадського руху “Хвиля” Віктор Чумак, від «Руху нових сил” – Юрій Дерев’янко, представники “Самопомочі” Єгор Соболєв і Семен Семенченко, від “Свободи” – Юрій Левченко, з боку “Демальянсу” та євро оптимістів – Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Найєм. Акцію підтримали також громадські організації, зокрема, рух “Чесно” та Центр протидії корупції.

Несподіваний поворот і турбулентність

Ситуація змінилася, коли 10 вересня через україно-польський кордон до країни зміг потрапити Михеїл Саакашвілі.

Вже ввечері того ж дня він зустрівся з іншим опозиціонером до нинішнього політичного режиму ще з часів «сміттєвої блокади» – міським головою Львова Андрієм Садовим. З цього часу стало зрозуміло, що приєднання Саакашвілі до ініціатив “Самопомочі” (а отже, і до ініціатив опозиції загалом) – питання часу.

Через кілька днів Саакашвілі зробить заяву про те, що «ми проводимо велику акцію 17 жовтня».  Це було несподівано, як кажуть наші джерела,  для опозиційних політиків, які готували це довго, їздили країною та проводили обговорення в регіонах. Втім, не дивлячись на різке втручання Саакашвілі, це все одно виглядало непоганим варіантом, оскільки він міг привести на акцію багато людей.

Нарешті, у вівторок 17 жовтня акція відбулася.

Важко сказати, чи вдалося її провести опозиції вдало. Очевидно, що опозиціонери не змогли привести до парламенту 100 000 протестуючих, як вони анонсували.

Втім, про результативність акції в той день свідчать дії влади.

Але потім ситуація розігрілася.

Для очеплення території проведення протесту було вжито безпрецедентних заходів. Активісти повідомляли про затримання силовиками автобусів з протестувальниками з регіонів. Крім того, представники влади встановили поліцейські кордони в радіусі кілометра від акції (біля будівлі Парламентської бібліотеки, на Арсенальній, а також на Кловському узвозі) і під приводом “посилених заходів безпеки” перевіряли  особисті речі, багажники в авто і навіть кишені.

Вельми неприємна процедура дратувала киян навіть більше, ніж сама наявність кордонів поліції.

В той же час, розмаїтість протестувальників і наявність великої кількості представників громадського сектору показувала широкий спектр “невдоволених” і полишала владу маневру зі звинуваченням в “акціях ліворуціонерів” конкретних політичних партій.

Під тиском вулиці з метою мінімізації проблем  в подальшому президентська фракція швидко ставить на голосування обидва законопроекти. І Президентський, і депутатський проекти по скасуванню недоторканості схожі як дві краплини води.

“Але є нюанс”. Який полягає у тому, що президентський законопроект передбачає скасування недоторканості з 2020 року. Роздратуванню опозиціонерів немає меж, про що вони відверто кажуть і на площі, і в стінах парламенту.

“Проблема в тому, що строк 2020 встановлено не в перехідних положеннях! Тому після прийняття законопроекту туди простою більшістю можна внести правки про те, щоб цю дату перенести”, – пояснює нардеп від «Свободи» Юрій Левченко.

Втім, Рада приймає обидва законопроекти 326 та 338 голосами – як компроміс. І спрямовує їх до Конституційного Суду.

Учасники акції сприймають це як перемогу. Втім, до перемоги далеко, бо голосування за політичну реформу (пропорційна система з відкритими списками) з тріском провалюється через спротив мажоритарників.

Градус протистояння біля Ради зростає і в цей час нізвідки лунають потужні гарматні залпи.

Спочатку це сприймається як вибухи. Автор статті в цей час знаходився на вулиці Шовковичній, де слідувала колона представників руху “Справедливість”. Через акустику і відбиття звуку від будівель складається враження, що вибухи лунають десь на Липках.

Натомість, як з’ясується потім, холості залпи було зроблено з гармат калібру 122 мм, встановлених за будівлею Верховної Ради, на честь візиту президента Мальти. Доцільність використання гармат прибічники президента в соцмережах почали пояснювати застосуванням протоколу. Втім, за тим-таки протоколом, приймати голову іншої держави, що прибуває з офіційним візитом, слід в Маріїнському палаці. Президент Порошенко чомусь сам туди їхати не дуже забажав. Одразу поширилися версії про свідоме використання гармат заради того, щоб спровокувати або налякати багатотисячний натовп протестувальників.

Натомість, ситуація не вийшла за межі мирного протесту аж до четвертої дня, коли кілька десятків протестувальників прорвали поліцейський кордон, відібрали у Нацгвардії кілька десятків щитів та пронесли намети на площу, які почали встановлювати.

До вечора було вже встановлено кілька десятків наметів, в них почали заселятися люди.

Розв’язка

В цей же час громадські організації оголосили про вихід з акції. Причин на це, на нашу думку, було одразу дві:

  • З громадських діячів та ряду опозиційних політиків ніхто крім представників “Самопомочі” та Михеїла Саакашвілі не казав про акцію як безстрокову
  • Громадські активісти вважали, що Рада почала виконувати вимоги політичної реформи

Очевидно, багатьох лякала можлива дестабілізація, яку може зробити Саакашвілі, якщо створить наметове містечко з безстроковим перебуванням наметів на Грушевського.

З іншого боку, екс-голова Одеської ОДА пішов значно далі вимог інших учасників акції і почав говорити про зміну політичного режиму, зокрема, про відставку Порошенка.

На наметах в той же час з’явилися вимоги перевиборів і “прямого народовладдя”. З таким громадські діячі та депутати в більшості своїй не могли погодитися.

Цього ж вечора табір залишили представники громадських сил, нардепи Лещенко, Найєм та Заліщук, Чумак з “Хвилею”, представники “Свободи” і “Батьківщини”, а також частина “Самопомочі”. За ними вийшли також представники “Альтернативи”.

Як наслідок, вже вночі першого дня протестів на площі лишилися представники “Руху нових сил” та “Донбасу” Семене Семенченка.

Можливо, натхненні розколом в опозиційних силах, силовики вирішили розігнати містечко.

Близько 23.00 17 жовтня почалася штовханина біля готелю “Київ”. Силовики намагалися відтіснити протестувальників і знести намети. Після кількох хвилин протистояння силовики відступають. Це була єдина спроба «зачистити» наметове містечко. Після цього генпрокурор Юрій Луценко та голова НП Сергій Князєв роблять синхронні заяви про неприпустимість насильного розгону акції.

Натомість в наступні два дня представники “Донбасу” та “Руху нових сил” додали кілька нових наметів до вже поставлених, завезли теплі речі та встановили всередині печі для обігріву. Стало зрозуміло, що намети залишаться тут надовго.

Міхомайдан

Через те, що в таборі присутні здебільшого прибічники Саакашвілі, його встигли на просторах мережі назвати “Міхомайданом”. Не стільки навіть через це, скільки через те, що сцена акції перетворилася фактично на монопольну трибуну Михеїла Саакашвілі.

Наразі політик сам живе в одному  з наметів та читає лекції зі сцени.

Показово, що з плином часу кількість жителів наметового містечка не зменшилась. Їх кількість наразі складає близько 150-200 осіб. Серед містечка прогулюються кияни, яким це нагадує Майдан. Інші навпаки кажуть про те, що Майданом це назвати не можна.

“Я можу сказати, що це – ніби історична реконструкція Майдану. Рух немасовий, але тут багато людей, і майданівців, які є прихильниками руху і готові бути тут допоки вимоги владою не буде виконано”, – каже нам один з представників руху.

Втім, мало хто уявляє, що таке “кінцева мета”. Очевидно, що такий “Майдан” став необхідний Саакашвілі, щоб мати власну трибуну, оскільки до головних місць поширення своєї думки його не допускають.

Тим часом влада шукає нових засобів для нанесення контрудару. Зокрема, у середу стало відомо, що міграційна служба відмовила Саакашвілі в наданні політичного притулку. Теоретично, це може бути підставою для депортації до Грузії, але і з цим органи влади не поспішають.

В свою чергу Саакашвілі заявив, що жодної заяви про надання притулку в Україні не подавав до жодних державних органів.

Ситуація зависла в повітрі. Всі чекають рішень парламенту на наступному пленарному тижні. Очевидно, тоді доля наметового містечка буде вирішена остаточно. Якщо, звичайно, влада не зробить тих чи інших дій, що знову додадуть популярності протестувальникам.

Але головний урок, який має влада і суспільство мають винести з того, що відбулося, полягає у тому, що десятки організацій і партій, великиї і малих, парламентських і позапарламентських, змогли зорганізуватися і провести одну велику акцію. Це показує зростання координації і мобільності і якості координації нового покоління політиків.

“Це щось неймовірне, я на жодній акції раніше не бачив стільки різних прапорів стількох різних партій і організацій. Це кілька десятків як мінімум. Така кількість їхніх активістів і координація між ними – це дуже показово”, – стверджує журналіст і блогер Денис Казанський.

В той же час, розв’язка даної акції показала, що амбіції «важковаговиків» таких як Саакашвілі, можуть легко нехтувати інтересами менших союзників. Чи піде це на користь політикуму загалом і опозиційним силам в тому числі – покаже час.

Сергій Костеж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Facebook. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Політична правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: