Сила в правді

Навігація

Резолюція Радбезу ООН: все, що потрібно знати про важливий документ

в Закордонна правда/Публікації

Останній візит до Києва Спецпредставника США з питань врегулювання конфлікту на Донбасі К. Волкера пройшов досить тихо. У ЗМІ промайнули лише повідомлення про двогодинну  зустріч «емісара Держдепу» з президентом П. Порошенком, а також коментар самого Волкера, який висловив впевненість щодо непоганих перспектив ухвалення ще цього року резолюції Радбезу ООН щодо введення до ОРДЛО миротворців.

Петро Олещук, політолог

Подібна впевненість викликає масу запитань та може бути основою для побудови численних припущень.

Отже, що треба зазначити у першу чергу. Резолюція Радбезу ООН не може бути ухвалена без згоди з боку Росії, адже вона може ветувати будь-яке рішення Радбезу. Значить, гіпотетична Резолюція з «миротворчого питання» має видаватися Росії щонайменше прийнятною.

Далі, сама Росія не виступала з ініціативами ведення миротворців. Участь миротворців ООН не передбачена у «Мінських угодах», на чому, власне, представники РФ постійно наголошують. З точки зору російської сторони, врегулювання конфлікту має базуватися на «Мінських угодах». Усілякі миротворці за такого підходу видаються зайвим «п’ятим колесом».

Відповідно, введення миротворців та згоду на це Росія має розглядати як своєрідну «поступку», в обмін на яку, очевидно, очікує на якісь кроки у відповідь.

Варто нагадати, що першопочатково Росія послідовно відмовлялася від введення миротворців. Потім російський президент В. Путін озвучив варіант, за якого Росія може погодитися на «миротворчий контингент»: лише для охорони місії ОБСЄ на лінії розмежування між сторонами конфлікту. Власне, у такому ключі був підготовлений і проект резолюції Радбезу ООН, який представник РФ подав ще у вересні.

Водночас, для української сторони варіант з миротворцями на лінії розмежування є неприйнятним, про що вона також неодноразово заявляла. Кінцева мета України – це миротворці на всій території ОРДЛО, із обов’язковим контролем україно-російського кордону як перший етап передачі цієї ділянки українським прикордонникам.

В цій ситуації виникає питання, як саме можна подати проект резолюції до Радбезу ООН, який би відповідав наступним умовам: 1) відповідав запитам України щодо контролю всієї території ОРДЛО за допомогою миротворчого контингенту; 2) не суперечив інтересам Росії щодо необхідності введення миротворців лише на лінію розмежування сторін із перспективою остаточного врегулювання на основі «Мінських домовленостей»; 3) був реалістичним в плані кроків та термінів їх реалізації.

Задача, м’яко кажучи, нетривіальна. Хоча деякі події можуть допомогти визначити можливі напрямки подальших кроків та дій, які, власне, і будуть слугувати основою для подальшого рішення про введення миротворців ООН до ОРДЛО.

Варто нагадати, що останній зустрічі К. Волкера із його російським «візаві» В. Сурковим передувало ухвалення українською Верховною Радою рішення про пролонгацію ще на рік закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО». Даний закон було ухвалено у рамках виконання «Мінських угод», але він так і не вступив у дію. Не вступить він у дію і зараз, однак сам факт ухвалення, а також конкретна прив’язка до зустрічей у форматі Сурков-Волкер говорить про те, що «особливий статус» ОРДЛО знаходиться в числі тем, які обговорюються «човниковими дипломатами» разом із проблемою миротворців ООН.

У цьому контексті варто згадати про «план Медведчука» – проект реалізації «Мінських домовленостей», запропонований досить давно колишнім главою Адміністрації Президента Л. Кучми В. Медведчуком, якого нещодавно видання «Новое время» прямо назвало «перемовником №1» у відносинах Києва та Москви. Хоча першим відповідні пропозиції висловив саме Медведчук, українській та європейській громадськості цей план відомий під більш своїми «експортними» назвами – наприклад, «формула Штайнмайєра». Адже саме під такими «брендами» цей план «продають» громадянам не надто послідовні ЗМІ.

Не відступаючи від основних положень «Мінських домовленостей», цей план наголошує на першочерговій реалізації «політичної частини». Зокрема, у формі ухвалення низки законів: про особливий статус ОРДЛО, про перерозподіл повноважень від Києва до регіонів (із внесенням змін до Конституції), про амністію учасників бойових дій, про вибори на території Донбасу.

Відповідно, пролонгація Верховною Радою законопроекту про «особливий порядок самоврядування» – це, по суті, демонстрація принципової готовності офіційного Києва реалізувати весь план загалом. І лише в такому розумінні це голосування набуває бодай якогось смислу.

Тоді логіка вимальовується наступна. Росія не погоджується на розміщення миротворців на всій території ОРДЛО, оскільки вважає, що, одержавши контроль над кордоном, українська сторона відмовиться від виконання політичної частини «Мінську». Водночас, вона цілком може погодитися на подібний сценарій, якщо політична частина буде вже виконана. Тоді, очевидно, у Москви буде менше мотивів протидіяти ідеї передачі україно-російського кордону в ОРДЛО під контроль миротворців. Очевидно, вона вимагає гарантій щодо готовності української сторони реалізовувати план. І голосування Верховної Ради – це якраз такий сигнал про принципову готовність щодо виконання мирного плану.

Якщо взяти за основу міркувань наступну логіку, тоді все стає на свої місця, а також стають зрозумілі різноманітні «таємничі» кроки: від незрозумілих голосувань парламенту за недіючі норми до відсутності конкретної інформації про хід перемовин Сурков-Волкер. Хоча, якщо згадати слова журналістів про Медведчука як про «перемовника номер 1», то цілком можливо, що основні питання щодо введення миротворців вирішують за допомогою іншого комунікаційного каналу, а на переговорах Сурков-Волкер лише обговорюють технічні деталі.

Звісно, тут залишаються певні питання. Зокрема, щодо того, як саме можна провести через парламент комплекс рішень (щодо особливого статусу, амністії, виборів, змін до Конституції щодо децентралізації влади), адже донедавна це не вдавалося. Хоча не виключено, що у даному випадку президент Порошенко буде наголошувати, що це – необхідна умова для ухвалення резолюції про миротворців, або що ці рішення «не будуть виконані» без контролю над кордоном. Тоді нас очікують багатовимірні політичні консультації та пошук дуже специфічних формулювань, які би теоретично могли б задовольнити «всі сторони».

Проте у будь-якому випадку, зрозуміло наступне: 1) введення миротворців ООН через прийняття резолюції Радбезу ООН можливий лише за згоди Росії; 2) згода Росії на введення миротворців у широкому обсязі може бути одержана лише за умови гарантій реалізації політичної частини «Мінських домовленостей»; 3) відповідно, умовою згоди на «миротворчу» резолюцію може бути ухвалення в українському парламенті низки законопроектів.

Є й інші факти на підтвердження того, що цей сценарій всерйоз розглядається. Зокрема, за повідомленням видання Washington Post, нинішня адміністрація Білого Дому фактично взяла паузу у питанні щодо прийняття кінцевого рішення про надання Україні летального оборонного озброєння. В даному випадку важливий наступний момент. Тема з «наданням зброї» спливає кожного разу, коли питання про політичне врегулювання війни на Донбасі заходить у «глухий кут». Водночас, коли тему «знімають», то це свідчить, що у Держдепі усерйоз розглядають варіант, за якого «політичне врегулювання» саме зараз видається більш ніж реалістичним.

Петро Олещук

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Twitter. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Закордонна правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: