Сила в правді

Навігація

Київ – Варшава: чи досі спільна справа?

в Закордонна правда/Публікації

Стратегічне партнерство між Україною та Польщею переживає непрості часи. З Варшави пролунала низка заяв, які важко назвати дружніми, і які потребують виваженої реакції офіційного Києва. Попри це у двосторонніх відносинах наших країн зберігається потенціал для співпраці.

Євген Магда, політолог

Серед «провин» України, про які говорить міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський – використання Польщі у власних інтересах через усвідомлення, що Варшава не залишить Київ сам на сам у протистоянні з Росією. Не так давно шеф польської дипломатії згадував, що Польща – єдина країна ЄС, яка має кордон і з Україною, і з Росією, проте так і не стала учасницею переговорів про врегулювання на Донбасі. Цей факт викликає погано приховане роздратування польських політиків, і у березні Ващиковський разом з міністром закордонних справ Британії Борисом Джонсоном привозили до Києва пропозиції з переформатування переговорів про врегулювання конфлікту на сході України, проте не добилися помітних успіхів.

Польща першою визнала незалежність України та протягом тривалого часу виконувала роль адвоката нашої у відносинах з країнами Заходу. Не забували у Варшаві і про власні інтереси. У  90-х роках співпраця Леоніда Кучми з Олександром Кваснєвським була доволі плідною і породила формулу «Прощаємо та просимо вибачення», яка повинна була стати ключем для до вирішення проблем спільного історичного минулого, які не обмежуються виключно Волинською трагедією. До речі, непогано розуміли один одного Віктор Ющенко та Лех Качинський, смерть якого разом з кількома десятками представників польської еліти у авіакатастрофі під Смоленськом суттєво змінила польську політику. під час президентства Броніслава Коморовського той від імені ЄС підтримував контакти з Віктором Януковичем, саме тоді Україна та Польща разом провели Євро-2012.

У питанні історичної пам’яті, на якому сьогодні активно грають польські стратегічні партнери, Україна перебуває у доволі складній ситуації, оскільки для поляків це питання набуло актуальності наприкінці 80-х років ХХ століття, з розпадом соціалістичного табору, і вони протягом кількох десятиліть сформували наратив, у якому бракує місця взаєморозумінню з українцями. Імперська ідентичність впевнено бере гору, а притомні на перший погляд політики починаються вживати лексикон бундючних шляхтичів. Ухвалення  Верховною Радою за кілька годин після виступу Броніслава Коморовського з її трибуни у квітні 2015 року закону про декомунізацію, що передбачає вшанування воїнів УПА, у Польщі сприйняли вельми негативно. Не виключено, що такий розвиток подій став однією з причин поразки Коморовського у президентській кампанії того ж 2015 року.

Зараз при владі у Польщі перебуває партія «Право і справедливість», яка стоїть на консервативних позиціях. Популярність «ПіС» доволі висока, рейтинг складає біля 40%, вона має більшість в обох палатах польського парламенту. Ярослав Качинський, лідер партії, фактично керує внутрішньою та зовнішньою політикою країни, хоча зараз формально є рядовим парламентарієм. Встановлення польськими парламентаріями Дня пам’яті жертв Волині, до речі, не одномоментний процес, як це часом сприймається в Україні, до нього політична еліта сусідньої країни йшла протягом кількох років та вийшла на хвилі консенсусу, де скандально відомий фільм в Україні «Волинь» став лише «вишенькою на торті».

Українсько-польська співпраця знайшла відображення не лише в адвокації України, про ефективність якої можна сперечатися. Це і спільне проведення Євро-2012, і формування польсько-литовсько-української бригади імені Костянтина Острозького (нагадаю, що у Варшави і Вільнюса також є проблеми у сприйнятті спільної історії). Ще один факт, який поступово визнають польські офіційні особи: вагома участь українських трудових мігрантів у забезпеченні економічного зростання Польщі. За різними оцінками, у Польщі працюють 800 тисяч – мільйон українців, і це дозволяє польській владі стверджувати на європейському рівні, що Польща прийняла мільйон українських біженців, що є безсоромною маніпуляцією.

За підрахунками польського Народного банку, українські заробітчани відправили додому біля 2 мільярдів євро, а їх присутність у польській економіці є все більш помітною. Зростає і чисельність українського студентства у польських університетах, десятки тисяч молодих українців віддають перевагу навчанню на території сусідньої держави.

Якщо на початку 2017 року Ярослав Качинський педалював тезу про те, що з Бандерою Україна до ЄС не потрапить, то зараз польські урядовці, серед яких заспів веде Вітольд Ващиковський, нарікають на недопуск до облаштування польських місць пам’яті на українській території. При цьому у Варшаві воліють ігнорувати, скажімо, факт демонтажу пам’ятника воякам УПА у селі Грушовичі, який здійснили польські націоналісти не без схвалення місцевої влади.  Також ігноруються пропозиції України легалізувати самовільно облаштовані місця пам’яті обох народів за принципом «всі на всі».

Ще один фактор у польсько-українських відносинах  – постійні провокації третьої сторони, до якої нескладно віднести Кремль. Акти вандалізму проти польських поховань у Гуті Пеняцькій та Биківні, обстріл польського генконсульства у Луцьку, викрита українськими правоохоронцями спроба здійснити провокацію біля польського посольства у Києві – все це ланки одного ланцюга. У Москві вправно грають на настроях польської еліти, даючи приводи для обурення там, де їх не вистачає.

Останні гострі заяви Вітольда Ващиковського контрастують з його ж статтею у RzeczPospolita, у якій міністр наголошував, що відносини з Україною є стратегічно важливими для Польщі, а проблеми у двосторонньому діалозі не закладаються під сукно. Тепер же Ващиковський звинувачує Україну у використанні Польщі у власних інтересах, і називає ключовими питання освіти та повернення майна польським громадам. При цьому Польща шантажує Україну можливим скасуванням запланованого на середину грудня візиту Анджея Дуди до Харкова.  І буде занадто простим рішенням списати все на очікувану ротацію уряду Беати Шидло, під час якої Ващиковський з великою долею вірогідності втратить портфель міністра закордонних справ.  Проте це не завадило йому донести своє бачення ситуації до Анджея Дуди, який закликав Петра Порошенка та Володимира Гройсмана прибрати з державних посад в Україні людей з антипольськими настроями.

На жаль, Україна часто грає роль цапа-відбувайла для польської дипломатії, хоча Варшава має чимало проблем у відносинах з Європейським Союзом і може, скажімо, бути усунутою від обговорення бюджету ЄС, що негативно відобразиться на економічних показниках країни. Тому на порядку денному – прагматичний діалог України та Польщі з відмовою від послуг «адвоката» з усіма нюансами, які їх супроводжують, та збереженням формату  стратегічного партнерства, альтернативи якому нема. 

Євген Магда

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Twitter. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Закордонна правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: