Сила в правді

Навігація

Земельний “дерибан”: У Міноборони мають власну схему вирішення земельних питань

в Правда про чиновників/Публікації

В кінці жовтня широка громадськість була шокована спробою захоплення невідомими в балаклавах частини військового аеродрому в Одесі, земля якого знаходиться у власності Міноборони. Військова прокуратура відкрила за цим фактом військове провадження, а командира військової частини затримали рішенням суду на 2 місяці. У самому Міноборони не втомлюються рапортувати – злочинні «попередники» розбазарювали землі Міноборони направо і наліво, але все потроху повертається державі. Чи так це насправді?

Пів мільйона землі на шару 

За часів Радянського Союзу військові частини та інші об’єкти були розкидані по всій країні – і в населених пунктах, і далеко від них в чистих полях або навіть лісах.

Земля для військових просто вилучалася у місцевих рад та військовим надавалося право постійного користування ними.

Потім Союзу не стало, а от військова інфраструктура з військовими частинами, полігонами, аеродромами, військовими містечками залишилася. Офіційно – вона належить державі, але розпоряджається нею Міноборони.

За підрахунками координатора руху «Разом проти корупції» Оксани Величко нині в Україні в Міноборони у розпорядженні знаходиться до 500 тисяч гектарів землі.

Точніше сказати не можливо, оскільки … землі Міноборони не мають кадастрового номера. А значить документи на них відсутні.

Радник Міністра оборони Юрій Бірюков говорить про те, що 75% земель Міноборони не мають документів і кадастрових номерів.

«Є прецеденти, коли земля належить Міноборони, а за документами – ні. А щоб оформити один пакет документів на кожен наділ землі – це величезні гроші», – говорить Бірюков.

У Міноборони не один і не два рази піднімали тему відсутності документів на землі Міноборони.

У минулому році Міністр оборони Степан Полторак навіть дав розпорядження – провести інвентаризацію земель і забезпечити їх внесення до державного земельного кадастру.

Тим більше, що черга з військових, які стоять в черзі на житло, вже дісталася до 50 тисяч.

Процес, навіть пішов  але….

Селяни на вихід

На сайті Міноборони є чимало повідомлень, про те, як бравурно Міноборони повертає вкрадені землі.

«Станом на 1 вересня у власність Міноборони повернуто понад 67 тисяч гектарів землі», – так написав на своїй сторінці в соціальних мережах Степан Полторак. І уточнив, що ці 67 тисяч – це 146 земельних наділів, всі повернуті за рішенням судів в 2014 – 2017 роках.

Середньостатистичний користувач в розумі вже малює собі картинку – як тремтять забудовники і власники торговельних центрів, які змушені забиратися з чужої землі.

Втім, дізнатися у самого Міноборони – що саме і де було повернуто, не представляється можливим.

Зате цю  інформацію можна дізнатися у шокованих обивателів.

Наприклад, селяни з села Бережниця, Маневицького району, Волинської області з подивом дізналися про те, що їх село знаходиться на полігоні і тепер військові просять звільнити полігон.

Прецедент стався ще перед Другою світовою війною – тоді місцевих селян масово і насильно вивезли в Бессарабію, а в 1968 році тут з’явився Поворський полігон.

Однак далеко не всі селяни були згодні з таким поворотом подій і поверталися додому. Нині тут село на 550 жителів.

Саме до них подало позов Міноборони з тим, щоб селяни прибиралися з своїх будинків. На щастя, за вирішення цього питання  одразу ж  взялися на районному та обласному рівні. Але поки чиновники з Міноборони стоять на своєму – полігон є полігон.

«А де ж ви раніше були, коли  ми все тут будували?» – резонно запитують селяни.

Здивованні поверненням земель  і в сільраді села Жовтневе, Володимир-Волинського району.

У радянські часи на території села був аеродром, а з 1951 року тут базувався 168-ий винищувальний полк імені Суворова.

Аеродром функціонував аж до 1998 року, коли  тут розформували 442-ий вертолітний полк. Частину майна вивезли самі військові, іншу частину розібрали місцеві жителі. А з останків – два приміщення, дорога і водонапірна вежа. Ну і 300 гектарів землі, які, як виявилося, дуже цінні для Міноборони. Бо за порослу чагарниками територію в оборонному відомстві вхопилися зубами.

Неподалік від  Вінниці в селі Петрик в 1959 році було роздано мисливське господарство на території понад 400 гектарів землі. Будувалося все силами Вінницької гарнізонної ради  мисливського господарства Прикарпатського військового округу, пізніше тут був створений цілий радгосп. У 2010 році військова прокуратура подає  до суду, стверджуючи, що ці землі належать Міноборони, але програє, землю залишають за Малиновською  сільською  радою. А в 2015 році знову той же прецедент. У підсумку членів військово-мисливського товариства просто попросили з раніше зайнятих земель.

Обуренню людей немає меж. Адже юридично земля належить Малинівській  сільраді, майно належить «ВГО« Петрик », але суд встав на сторону Міноборони – виявляється по документам тут знаходиться … військове містечко №84.

Схожа ситуація виникла і в Одеській області. Точніше в Тарутинському районі, де раніше був Тарутинський загальновійськовий полігон площею понад 24 тисячі гектарів.

Сам полігон був створений ще в 1946 році і вважався одним і найбільших в колишньому Радянському Союзі. Але війська вивели і величезна територія була порожня.

Місцева влада частину земель виділила в тимчасове користування військовому радгоспу «Чорноморський», який зобов’язався забезпечувати війська Південного оперативного командування сільськогосподарськими продуктами, частину взяли в оренду винороби і фермери, а на частині територій в 2011 році було створено ландшафтний заповідник  «Тарутинський  степ».

Тепер свої землі Міноборони ефективно повертає через суд. А екологи скаржаться на те, що військові знищують заповідник.

Якщо аналізувати ситуацію, то в Міноборони у володіннях не тільки нікому в принципі не потрібні села, водонапірні башти і заповідники.

Набагато куди більш ласими шматками тут є території тих же військових частин і військових містечок на територіях великих міст-мільйонників.

Але про суди щодо них  чомусь громадськість не чує.

Землі Балоги 

Вперше про непрозорий розподіл  військової землі широкій громадськості стало відомо в 2007 році. Тоді скандал вибухнув через повідомлення комуніста Спиридона Кілінкарова про те, що дружина глави секретаріату Президента Віктора Балоги Оксана за безцінь придбала ціле військове містечко в Мукачевому.

У грудні 2007 року Президент Віктор Янукович своїм розпорядженням провів відчуження майна землі та будівель військового містечка в Мукачевому по вулиці Чехова, Валленберга та Берегівській (три будівлі на той момент знаходилися майже в центрі Мукачева). Все – на користь ТОВ «Партнер», в засновниках якого і була  Оксана Балога, а також дружина мера Мукачева, Марина Петьовка.

У мерії тоді пояснили – житловий фонд потребує капітального ремонту, а грошей немає. Тому в мерії  вирішили продати казарми та інше майно військових.

За умовами конкурсу, покупцеві військового майна потрібно було купити саме майно і придбати житло для військових площею 2500 квадратних метрів. Дозволялося купити ці самі квадратні метри на вторинному ринку.

22 мільйони заплатила родина Балоги за військове майно, також ТОВ «Партнер» купило для військових 44 квартири, при чому частина з них виявилася непридатною для житла – тобто по суті, це були нетрі. Про це свідчили і результати урядової перевірки.

Скандал вийшов знатним. Таким, що в справу втрутилася на той момент прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко і просто скасувала рішення Віктора Януковича про передачу майна військових містечок із державної до комунальної власності Мукачевого.

Але такі випадки, скоріше, поодинокі.

Крадуть цілі міста 

У 2015 році в Одесі, наприклад, просто вкрали військове містечко.

10 вересня 2015 року Одеська міськрада ухвалила рішення, згідно з яким ТОВ «УВГП-Система» починає розробку детального плану території в межах проспекту Гагаріна, провулка Ботанічного, вулиць Армійській, Маршалла Говорова та Сегедської.

Як виявилося, ще в 2004 році Міноборони склало договір з ТОВ «УВГП-Система» з приводу будівництва житла в порядку пайової участі для військовослужбовців і їх сімей. А в 2007 році той же Міноборони ввело в пайове будівництво ще і фірму «Інноваційні стратегії» (останню пов’язують з Юрієм Іванющенко, до речі).

Спочатку забудовники запевняли, що будують житло для військових, але на сайті підрядника швидко з’явилася інформація про новий об’єкт – там вже продають квартири в 4-ох 24-ох поверхових майбутніх житлових будинках, сам житловий комплекс називається «Чотири сезони».

Після скандалу в справу втрутилася військова прокуратура, але віз і нині там.

«Ніхто не спромігся навіть розірвати договір з компанією, хоча він був підписаний ще в 2004 році, а будівництво почалося в 2016», – коментує одеський активіст Григорій Козьма.

За останні роки в Миколаєві в руки приватних фірм потрапило 30 гектарів землі Міноборони, яка вже забудована котеджами. Всі – на території військового містечка №62 по вулиці Ливаневців. Серед власників елітних котеджів – родичі місцевих прокурорів і наближені  до  покійного мера  Миколаєва Володимира Чайки.

Завдяки Миколаївській  міській раді, землі отримали ТОВ «Миколаївбудпроект», а також ПП «ЛК Трейдер Україна», ТОВ «Корн Експрес» і ТОВ «Інвесттрейдінггруп-м».

На сайті міськради без проблем  можна знайти інформацію, що далі сталося з землями – їх просто переоформили на фізичних осіб.

Але ніяких претензій у Міноборони до цих дій  немає.

Тим часом народний депутат Сергій Висоцький повідомив, що місцева влада «віджимає» третину полігону 8 полку спеціального призначення з тим, щоб там побудувати котеджне містечко.

«Почалося все в 2006 році, коли  Міноборони вирішило, що полігон військам спецназу не потрібен. Процес передачі землі не було закінчено до 2014 року. З початком військових дії керівництво полку і Міноборони через суд все-таки скасували це рішення. Але місцевий Геокадастр почав привласнювати землям номера, які закріплені за невідомими особами», – констатує Висоцький.

А це означає, що частина полігону все-таки займе котеджне містечко.

На Львівщині Яворівське квартирно-експлуатаційне управління віддало 29 гектарів землі колишнього військового профілакторію біля Яворівського полігону фірмі «Ірбіс», власником якої є відомий олігарх Петро Димінський.

Як з’ясували журналісти, Димінський встиг там побудувати власний мисливський будиночок.

Тільки днями позаштатний радник міністра оборони Руслан Тростинський подав Степану Полтораку  результати дослідження військового майна у Львівській області, де знайшов ще 7 таких об’єктів.

Тільки недавно скандал розгорівся навколо житлового комплексу «Чарівне місто» корпорації Укрбуд Максима Микитася. Київський апеляційний суд скасував рішення Господарського суду Києва, який визнав недійсною угоду між підлеглою Міністерству оборони установою “28 управління начальника робіт” ( “28 УНР”) і ТОВ “Фортабуд” про будівництво житлового комплексу на земельній ділянці площею 12,24 га на Дарниці в столиці.

Особливу родзинку тут додає той факт, що не дивлячись на спірні землі, забудовник не тільки почав будівництво, але і … встиг продати 670 квартир.

Чого варта тільки вимога Одеської мерії, котра заявила Міноборони передати місту 14 гектарів військової землі військової частини А3571 аеродрому «Шкільний» під забудову … торгового центру.

Якщо брати в цілому – то таких випадків можна знайти дуже і дуже багато.

Старі схеми 

Євген Пінчук, член Громадської ради при Міноборони і голова Всеукраїнського співтовариства безквартирних офіцерів підтверджує – будувати на спірній землі без узгодження усіх  сторін процесу ніхто не буде. Занадто великі ризики.

«Чиновники з Міноборони повертають державі часто нікому не потрібні землі. І браво рапортують  перед суспільством: повернуто 1000 гектарів землі. Всі раді, всі спокійні. Насправді – ці землі десь на виселках, які в принципі, не дуже-то і цінні, або використовувалися під  поля. Куди більш цінуються у забудовників землі в містах-мільйонниках – Київ, Харків, Одеса, Львів, трохи менш цінні землі в 50 – 100 кілометрах від великих міст, багатьом цілком підходять землі і в невеликих містечках або райцентрах. Саме там самозахоплені землі Міноборони повертати не поспішає», – запевняє Пінчук.

Головна проблема і порятунок для Міноборони – то, що землі військових не внесені до Державного кадастру.

За словами Євгена Пінчука, навіть сама будівля Міноборони і Генштабу знаходиться на землі, яка не має кадастрових номерів, а значить вона нічийна.

«Кадастровий документ – це перша ниточка, що земля  комусь належить. Міністр Полторак поставив завдання інвентаризувати всі землі і внести їх в Кадастр, але це час, витрати, та й небажання чиновників. Зараз землі Міноборони – це такий собі супермаркет землі. Її можна продати, купити, на ній можна заробити. Навіщо ж тоді привласнювати землям кадастрові номери?», – розповів Пінчук.

Схема вже багато років відома «покупцям» – забудовник примічає  собі ласу  ділянку під чергову висотку або котеджне містечко. Йде до міської влади з  проханням. Ті, чудово розуміючи, чия це земля, звертаються до потрібних людей в Міноборони.

«Просто приходять і кажуть:« Нам потрібно 2 гектари землі під забудову ». Сума швидко узгоджується – забудовник платить за землю, гроші йдуть в кишені і чиновникам з місцевої влади та чиновникам з Міноборони. Потім починається процес оформлення документів – спочатку йде довіреність, потім землі присвоюються кадастрові номери і навіть без конкурсу земля виявляється в руках у забудовника. Якщо схему розкрили – потрібно призначити крайнього – зазвичай це дрібний чиновник з управління Міноборони, який вже отримав свій відкат і тепер має піти у відставку. Разом з тим включається і військова прокуратура, яка теж отримує свій шматок. Справа передається в суд, де Міноборони програє, оскільки йде гра в піддавки. В кінцевому підсумку, земля виявляється за забудовником, все законно», – розповів Пічнук.

Є і друга схема по передачі землі і майна.

«Укладається  інвестиційний договір за яким забудовник повинен згодом віддати Міноборони 10% квартир військовим. Начебто все добре, всі задоволені. Але потім можливо кілька розвитків подій. Або Міноборони починає офіційно вимагати квартири для військових раніше, в результаті забудовник пише, що не встигає їх побудувати і купує житло військовим десь на стороні. У мене був випадок, коли забудовник будував житло в Одесі, а квартиру  купив за 200 кілометрів від Одеси. Різниця ж є, чи не так?», – стверджує Пінчук.

Степан Тимофійович, де ви? 

У читача може виникнути резонне питання – чому нічого не робить Міністр оборони Степан Полторак? В курсі він? Або ж сам в долі?

Рівно рік тому Полторак доручив протягом двох місяців створити реєстр всіх фондів і земель Міноборони.

“Я даю керівникам квартирно-експлуатаційних органів і підрозділів Управління капітального будівництва завдання: протягом двох місяців розібратися і створити облік фондів і земель. Створити в електронному та паперовому вигляді відповідні альбоми. За всіма виявленими проблемними питаннями доповісти відповідним чином керівництву і відпрацювати шляхи їх вирішення . після закінчення цього терміну і після відповідної перевірки, часу у вас більше не буде. Я буду приймати жорсткі заходи”, – заявив Полторак під час наради з керівниками  квартирно-експлуатаційних підрозділів усіх рівнів, яка відбулася в Києві.

Але віз і нині там.

Євген Пінчук пояснює, півтора роки тому дійсно була ініціатива провести інвентаризацію всіх земель і майна. Керівником відділу  нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння і використання майна та земель оборони став Іван Базарко.

І дійсно взявся за справу. Але дуже швидко Івана звільнили.

«Тому що Базарко почав перевірку майна, в тому числі і вкраденого і дуже швидко там спливли прізвища депутатів, бізнесменів, колишніх і нинішніх генералів. А якщо по-чесному, то вкрадене потрібно б повернути. Коли все це розкрилося, справу довго заминали, вона дійшла до ВР, до Кабміну і до Президента. Вийшло, що в процесі перевірки, вийшли на самих себе. В результаті почався тиск, Івану Базарко довелося піти», – каже Пінчук.

Зараз подібні об’єкти потрібні тільки небайдужим активістам. Нагорі в Міністерстві самі не знають, як можна боротися з цією системою.

Тим часом, європейська спільнота вкрай невдоволена  сформованою ситуацією.

«Є вимога міжнародних інститутів і організацій, для того щоб забезпечити прозорість в цій сфері. Є вільні ділянки, хороші і дорогі, які числяться за Міноборони, туди готові прийти інвестори, але насправді там уже все давним-давно забудовано. І таких прецедентів дуже багато. Ситуація із заступником міністра Павловським, якого взяли за поставку палива для армії – це натяк всьому Міністерству», – зазначає Євген Пінчук.

Зінаїда Богун

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Підписуйтесь на Народна Правда в Facebook. Дізнавайтесь першими про останні новини.
Завантаження...
Завантаження...

Останні Правда про чиновників

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: