Сила в правді

Навігація

Все, або нічого: чого чекати від політиків в останній рік перед виборами

в Політична правда/Публікації

2017 рік видався роком багатьох сюрпризів як з політичної, так і з медійної точок зору. Згадаймо скільки разів в різних колах про те, що “Порошенко своєю палкою промовою на День Незалежності почав передвиборчу кампанію”. До речі, рівно стільки ж разів, на думку різного штибу спостерігачів, її починав і Саакашвілі – чи то перетином кордону, чи то сутичками опозиціонерів з колишнім “Беркутом” на Трьосвятительській.

Натомість вже у 2018 багато людей очікують сплески медійної активності та появи на політичному небосхилі нових гравців – як справжніх, так і технічних, які можуть вже у 2019 поборотися з чільними партіями за місце під куполом.

Тим паче, що становище “старих” політичних сил, особливо чільної коаліції, не є міцним. Так, партії коаліції стрімко втрачають позиції у рейтингу найпопулярніших сил країни.

В той же час, як кажуть соцдослідження, зокрема, групи “Рейтинг”, росте вплив “Батьківщини”, а на сході та півдні піднімають голову колишні “регіонали” – партії “Опозиційний блок” та “За життя”. Так, наразі майже 17% громадян, що брали участь у соцопитуваннях, готові голосувати на парламентських виборах за “Батьківщину”, майже 15% – БПП. 9,4% – “Оппоблок”, майже 9% – “За життя”. Пройдуть в парламент, ймовірно, Радикальна партія, “Самопоміч” та партія “Громадянська позиція”.

Тим часом у партій влади стрімко зростає антирейтинг – зокрема, за БПП та Петра Порошенка не проголосували б ні за яких обставин 22,5% та 23% виборців відповідно. В той же час антирейтинг найголовнішої конкурентки нинішнього президента – лише 6,8%.

Не пов’язано не тільки з загальним розчаруванням та фрустрацією суспільства через відсутність змін, яких очікували після революційних подій 2014 року, скільки і від невизначеності – незважаючи на складнощі, становище партій влади могло б бути кращим, якби вони продемонстрували таку модель майбутнього, яку сприйняло б суспільство, і в яку б повірило. Але цього не сталося.

Між іншим, така сама вада є і в опозиційних сил – ані Саакашвілі, ані «Батьківщина», ані “Опоблок” з партією Вадима Рабиновича поки що не запропонували українцям перспективу. На критиці існуючого ладу дійсно можна здобути владу. Але це не допоможе втримати її.

До речі, ряд інсайдерів серед політтехнологів пояснюють відносну популярність Міхеїла Саакашвілі  саме цим фактором – багато хто бачить за ним певну візію майбутнього, яка ввижається у повторенні грузинського досвіду, який виявився вдалим. Натомість, ніхто не задається питанням, наскільки цей досвід може бути реалізований в Україні.

Довгий час у Саакашвілі не було чітких програмних вимог, але в кінці 2017 року, в один з останніх його днів на заході для преси команда Саакашвілі показала, з чим йтиме в наступний політичний сезон. Основні програмні вимоги складалися з боротьби з корупцією, політичної реформи, дерегуляції економічної сфери та скорочення податків. Саакашвілі не приховував, що його цільовою аудиторією є молодь та само зайняті люди, які найбільше чекають на зміни. Чи вдасться Міхо прорвати завісу з безперервних допитів та судів, що фактично паралізує його політичну діяльність – поки що невідомо, але активізації його партії – “Руху нових сил” – поки що непомітно.

Тим часом в протилежному таборі так само кипить робота. Президентському таборові значно складніше, оскільки потрібно не просто стояти в позиції захисту, але і нести тягар минулих скандалів та провалів владних структур, які слідують один за одним. Вимушена коаліція з “Народним фронтом” та міністром МВС Аваковим робить Банкову слабкішою, і, незважаючи на те, що наразі в руках голови держави зосереджено влади не менше, ніж свого часу у Віктора Януковича, провладній команді доведеться винаходити нові рушії для успіху на виборах. Як показали вибори на семи округах у 2016 році, а також вибори до об’єднаних тер громад у 2017, звичні технології, які використовувалися раніше (“сітка”, роздачі продуктів, адмінресурс) можуть не спрацювати, а навіть якщо спрацюють, ефект їх може бути мінімізований.

Тому рецептура для влади може бути наступною:

  • Часткове впровадження реформ. Насправді, йдеться не про рішучі зміни, які обіцяв Президент Порошенко ще у 2015 році, але принаймні про такі міри, які дадуть короткостроковий ефект. У 2015 році таким прикладом стала Патрульна поліція, наприклад. У 2018 може стати багатостраждальний Антикорупційний суд, якому дадуть винести кілька вироків проти вже “збитих” корупціонерів – адже їх все одно не шкода.
  • Інформаційна ізоляція опонентів. Незважаючи на намагання її запровадити, це не вдалося повною мірою, а сюжети про те, як силові структури не змогли вберегти Ірину Ноздровську та провалили справу Крисіна, виходять навіть на провладних каналах.
  • Розвиток вже здійснених реформ – наприклад, подальше впровадження вже проведеної реформи децентралізації, яка дала відчутний ефект на місцевому рівні – бюджети розвитку міст отримали значні кошти, багато міст України почали модернізовуватись. Якщо влада продовжить цю реформу, відремонтованих доріг і шкіл стане більше – а отже буде більше козирів для передвиборчої кампанії у 2019.
  • Стабілізація валюти. Очевидно, один з багатьох аргументів критики влади – ріст курсу валют і споживчих цін разом з цим – можна попередити, відкоригувавши курс в ручному режимі за допомогою валютних резервів НБУ. Але, так чи інакше, це призведе до падіння резервів та більшої нестабільності гривні опісля.

Як би там не було, але для влади вибір інструментів для роботи з виборцями буде найбільш важкий. Можна очікувати, що влада не буде використовувати методи ручного керування економікою та фінансовою системою (оскільки міжнародні партнери рішуче виступають проти таких рішень), але натомість буде пробувати видавати будь-які невеликі зміни за рішучі прориви.

Що цікаво, у провідних опозиціонерів країни – “Батьківщини”, “Опозиційного блоку” та “радикалів” – поки що взагалі не видно роботи на вибори. Але як вважають опитані нами активісти цих партій в регіонах, вони не очікують, що меседжі сил глобально зміняться за 2018 рік.

Проблем багато, і вони не вирішуються. Акцентуалізація на них, системна робота з людьми по донесенню корупційних та антинаціональних соціально-економічних ініціатив дає достатньо підтримки”, – каже один з активістів “Батьківщини” на Чернігівщині.

В той же час намагання витіснити “Батьківщину” з її позицій поки що владі не вдалося – спроба, наприклад, взяти під контроль Київську обласну раду провалилася, а в Херсоні врешті-решт у виграші опинилися місцеві “регіонали”, при тому, що представники “Батьківщини” в цілому зберегли свої позиції.

Але це не виключає, що в чільних для влади регіонах загостриться боротьба за обласні ради з “Батьківщиною” – а тому літо і осінь 2018 року не будуть сумними.

Що ж до молодих проектів, таких, як “Сила людей”  або “Нацкорпус”, якщо не станеться нічого некерованого і екстраординарного в державі, їм може не вистачити ресурсів для отримання бодай шансів на прохідний бар’єр, незважаючи на яскраві і якісні вуличні акції.

Так чи інакше, але 2018 рік може стати вирішальним для багатьох гравців, які бажають увійти в новий політичний сезон з ресурсом та можливостями. Їх підстібує не лише наявність великої кількості людей, що ще не визначилися з симпатіями на голосуванні, але і той факт, що олігархи поки що не визначилися з пріоритетними для себе проектами. Якщо, наприклад, союз Порошенка і Ахметова через схему Роттердам+ є річчю для багатьох очевидною, то майбутня позиція по виборам інших потужних гравців (аграріїв, Коломойського, Жеваго, Фірташа) є до сих пір невідомою.

І це зберігає для всіх інтригу.

Сергій Костеж

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...
Завантаження...
Завантаження...
Загрузка...

Останні Політична правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: