Сила в правді

Навігація

Співпраця з МВФ: припинити не можна продовжити

Співпраця з МВФ: припинити не можна продовжити
в Економічна правда/Публікації

2018 рік позначився черговою кризою у відносинах України та ЄС, котра вчергове поставила великий знак питання на співпраці нашої держави та міжнародної фінансової інституції. І хоча поки що мова йде, наче, лише про отримання чергових траншів, проте це питання є «технічним» лише на перший погляд. Насправді, воно є глибинним та цілком може визначити політичне майбутнє України на найближчі роки.

Співпраця з МВФ: припинити не можна продовжити
Петро Олещук, політолог

Офіційна проблема співпраці України та МВФ на даний момент полягає у відсутності прогресу у створенні антикорупційного суду, хоча відповідні зобов’язання на себе Україна взяла досить давно. Можливо, однак, що насправді причина проблем полягає у тому, що в МВФ втомилися від старого, випробуваного роками принципу співпраці з Україною: «Ви робите вигляд, що здійснюєте реформи, а ми робимо вигляд, що вам віримо».

Жорсткий клінч

Очевидно, що коли українська влада брала на себе зобов’язання по створенню антикорупційного суду, то очікувала «відбутися» і цього разу звичними декларативними діями. Тобто, створити формально відповідну установу, але аби цей новий суд принципово нічим не відрізнявся від умовного «Печерського». Закріпити це положення мав відповідний президентський законопроект.

Водночас, в МВФ поспішили в цій ситуації «стати в позу», та заявити, що приймуть в якості умови подальшої співпраці лише певну, конкретну редакцію законодавства про нову судову установу. Це одразу перетворило «декларативну норму» та принципове питання. І, не зважаючи ні на що, в МВФ підтвердили нещодавно, що не відступляться від виставлених раніше умов.

Зокрема, про це йдеться в офіційній заяві МВФ за підсумками роботи в Києві групи його експертів. “Наразі важливо, щоб влада України забезпечила невідкладний розгляд, але відповідно до парламентських процедур, законопроекту про Антикорупційний суд”, – кажуть у фонді. Також, відзначають там, важливо, щоб під час розгляду у Верховній Раді були враховані поправки для повної відповідності закону умовам програми фонду EFF і зазначеним у ній зобов’язаннями країни, а також рекомендаціям Венеціанської комісії. Згідно із заявою, крім цього, влада України має забезпечити прогрес в реалізації інших відкладених заходів, в тому числі в енергетичному і фіскальному секторах, які необхідні для досягнення поставлених програмою співпраці цілей.

(Анти)системний суд

У чому принциповість даного питання? Чому депутати ВР, які, здебільшого, схильні голосувати за будь-які рішення, тепер рішуче протестують проти «іноземного диктату»?

Тут необхідно зрозуміти, що ще за часів Л. Кучми в Україні сформувалися досить своєрідні стосунки між виконавчою та судовою владою, які формально були розділені як і у всіх цивілізованих країнах, а реально – працювали у досить тісній взаємодії. Основа цієї співпраці базувалася на тому, що суддям були потрібні матеріальні преференції, які могла дати лише виконавча влада, а самій виконавчій владі – судова легалізація її рішень.

Очевидно, навіть за океаном вже всім зрозуміло, що вся ця система – основа моделі «кругової поруки», яка цементує корупційні відносини в українській політиці. Тому будь-які декларації про «боротьбу з корупцією» втрачатимуть будь-який сенс, якщо не спиратимуться на незалежну судову владу, яку теоретично і має уособлювати антикорупційний суд. Проте, він має бути принципово іншим, тому, очевидно, в МВФ і ставлять питання руда: лише сформований за визначеними процедурами суд, або ми припиняємо співпрацю, адже тоді будь-яка фінансова допомога буде лише наповненням «дірявої діжки».

Не менш зрозуміло, чому в українській владі так рішуче пручаються нововведенням. Неформальний контроль над судами давно вважається основою президентської влади в країні. Саме контроль прокуратури і судів і вибудовує основи всесилля Адміністрації Президента знову ж з часів Кучми. Це цементує статус Глави держави як лідера «правлячого класу». Будь-які суттєві зміни можуть порушити наявний баланс.

Чи зможе президент так само успішно збирати депутатів у більшість, якщо він не зможе «вирішувати» проблеми депутатів із корупційними справами в судах? Чи відчуватимуть себе депутати спокійно, якщо знатимуть, що не зможуть гарантовано вирішити всі проблеми через «спеціальних людей» в АП?

Цим, очевидно, і пояснюються настільки заповзяті баталії.

Питання ціни на газ

Проте, не судами єдиними вичерпуються проблеми співпраці України та МВФ.

Згідно до умов діючого Меморандуму про співпрацю з МВФ, український уряд зобов’язується: тримати ціну на газ на рівні європейської (ціновим орієнтиром є газовий хаб NCG біля німецького міста Дюссельдорф + доставка до українського кордону); переглядати ціну по мірі появи розриву між українською ціною та ціною «німецького хабу» бодай у 10 відсотків.

Згідно до виданої самим же урядом постанови, цей перегляд робиться двічі на рік. У жовтні 2017 року  КМУ відмовився планово переглядати ціну на газ. Зараз наближається дата наступного перегляду – квітень 2018 року. Очевидно, що ціна змінилася більш ніж на 10 відсотків. Отже, уряд, спираючись на власні документи та підписані собою ж міжнародні угоди, мав би підвищити ціну на газ. Проте прем’єр В. Гройсман вже встигнув заявити про те, що ціни на газ підвищуватися не будуть.

То як же вирішити цю суперечність? Вихід було знайдено специфічний. Замість однієї постанови, Міненерго розробляє іншу. У новому проекті Міністерство енергетики пропонує враховувати вартість європейського газу за попередній опалювальний сезон (з квітня по жовтень), а не за 12 календарних місяців, як це прописано в документі зараз. Таким чином, будуть враховуватися періоди з більш низькими цінами на німецькому хабі. Крім того, в новій постанові скасовують умову «ціна змінюється, тільки якщо різниця складає від 10%». Якщо перерахувати ціну на газ за новою постановою, виявиться, що діючий тариф як мінімум на 13-14% нижче розрахункового.

Тобто принцип імпортного паритету, який рекомендують Україні західні партнери при визначенні формул ціни на ключові енергоресурси – газ та вугілля, фактично вихолощуються. Це означає, що знову з’явиться дві ціни на газ – ринкова для промисловості та пільгова для населення і ЖКХ, що явно суперечить умовам співпраці з МВФ та є, очевидно, додатковим фактором для розриву.

Що далі?

Очевидно, що зараз сторони «грають на нервах», намагаючись домогтися поступок від «партнерів». Хоча скидається на те, що цього разу МВФ не відступиться. І варіантів може бути лише два. Обидва – досить неоднозначні для президента та його оточення.

Варіант перший. Українська влада йде на поступки та ухвалює закон про новий суд у «бажаній» для МВФ редакції. Далі вони можуть спробувати саботувати виконання ухвалених норм. Проте, це буде-виглядати для правлячої еліти як слабкість з боку Порошенка, що не може «захистити їх» від тиску з боку Заходу. А це може мати неприємні для діючого Глави держави наслідки у контексті президентських виборів.

Варіант другий. Політичні ігри доводять до розливу з МВФ. Це має досить негативні наслідки для економіки та стабільності національної валюти.

Проте, найголовніше, що розрив з МВФ може зруйнувати «офіційну міфологію» української влади, що базується на представленні самих себе в якості «представників Заходу».

Розрив з Заходом в особі МВФ може зруйнувати вибудувану роками модель легітимності влади Порошенка, яка базувалася на тому, що він «реалізує західні плани в Україні та виводить нас з-під впливу Росії».

І зараз важко прогнозувати, куди може вивести цей «клінч».

Петро Олещук

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Теги:
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...

Останні Економічна правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: