Сила в правді

Навігація

Справа Рубана: де насправді шукати винних?

Справа Рубана: де насправді шукати винних?
в Політична правда/Публікації

8 березня Україну сколихнуло повідомлення про затримання Керівника Центру звільнення полонених “Офіцерський корпус” Володимира Рубана на КПВВ з арсеналом зброї. Про це, зокрема, повідомив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука у Facebook. Згодом інформацію підтвердив Генпрокурор Ю. Луценко. А вже наступного дня Рубану було обрано запобіжний захід – його затримано на 60 діб. Тим часом, Глава СБУ В. Грицак заявив на власному брифінгу, що Рубан у змові з керівництвом ОРДО готував теракт у центрі Києва, в якому мали постраждати тисячі людей.

Справа Рубана: де насправді шукати винних?
Петро Олещук, політолог

Можливі версії

Загалом, історія вийшла настільки резонансна, що одразу потрапила в епіцентр загальної уваги.

Обвинувачення, висловлені офіційними речниками українських спецслужб виглядають настільки серйозними, що не можуть залишитися без реакції та наслідків. Хоча сама історія залишає багато питань, та припускає ймовірність багатьох версій.

По-перше, можна припустити, що все сказане очільниками СБУ – це чиста правда, і Рубан і справді готував державний переворот, захоплення влади, теракти, захоплення урядових кварталів та фізичну ліквідацію перших осіб держави.

Тоді, очевидно, справа має розростися та наповнитися новими фігурантами. Навіть супер-лиходій з коміксу не зміг би наодинці реалізувати настільки масштабний план. Значить, у нього мали бути спільники – десь розміром у невелику приватну армію. Очевидно, що всі вони мають бути затримані та підтвердити подібну версію. Однак про якісь масові затримання не чути, а тепер, після офіційного оприлюднення інформації всі причетні можуть «змінити явки» та уникнути правосуддя, і тоді гучні обвинувачення перетворяться у ніщо.

По-друге, все це може бути банальним викриттям контрабанди, котрою і справді міг займатися Рубан у ОРДЛО. Зброї там і справді багато, а зв’язки у фігуранта справи там і справді досить непогані. Чому б не налагодити канал збуту, забезпечуючи усім «надійний дохід». А далі – «непорозуміння з СБУ», і «нагорі» вирішили надати цій контрабандній справі додаткового, глибинного смислу заради «піару».

Якщо це так, то нас чекає поступове перетворення «справи сторіччя» у щось не настільки гучне.

Але можливий і третій варіант, який, загалом, не виключає другого. Смисл у тому, що історія Рубана може бути використана різними політичними угрупованнями в цілях політичної боротьби. І це уже помітно, якщо згадати, що в історію миттєво включився особисто президент П. Порошенко, який встиг зробити власні «войовничі» заяви.

Загадкові зв’язки Рубана

Одразу після затримання Рубана з’явилася маса коментарів, всій вони за одним шаблоном характеризували його як «людину Медведчука». Власне, чутки про ці зв’язки почали циркулювати ще тоді, коли в умовах війни на Сході України Рубан почав займатися питаннями обміну полонених.

Проте, аналіз інформації з відкритих джерел показує, що це не так. Причому, ще з 2015 року, коли на сайті очолюваної Медведчуком організації «Український вибір» з’явилася публікація, в якій Рубан викривався як «фейковий генерал». Досить дивно, що Медведчук міг би так «топити» власного соратника. Отже, назвати Рубана соратником Медведчука насправді важко. Та й сам «самопроголошений генерал» постійно відповідав спецпредставнику України в «тристоронній контактній групі» численними «люб’язностями». Ще в березні 2015 року Рубан заявив у власному інтерв’ю, що «Медведчук затягує переговори по звільненню полонених». Більше того, Рубан навіть називав Медведчука «гауляйтером» – навряд чи щось подібне дозволив би собі «близький соратник».

Причини подібного конфлікту теж є досить очевидними. Схоже, що Рубан надумав конкурувати з Медведчуком у ніші «переговорника» та «головного по звільненню полонених», намагаючись грати власні «ігри». Це, очевидно, і обумовило конфлікт.

Варто згадати, що під час останньої прес-конференції президент П. Порошенко досить позитивно відгукнувся про роль Медведчука у переговорному процесі, назвавши його «найбільш ефективним переговорником». Отже, навряд чи в СБУ ризикнули би «підставити» президента за допомогою операції проти реального соратника Медведчука – якби Рубан був його справжнім соратником. До речі, сам В. Грицак на брифінгу відмовився коментувати питання зв’язків Медведчука та Рубана.

Дніпровський слід

А от з ким Рубан контактів ніколи не приховував, так це з «дніпропетровськими» з оточення олігарха І. Коломойського. Зокрема, з Г. Корбаном, якому організація Рубана навіть висловила особливу подяку на своїй сторінці у Facebook. Більше того, Рубан зізнавався тоді ж у березні 2015 року, що користувався особистими транспортними засобами нинішнього мера Дніпра Б. Філатова.

Тепер варто згадати, що, після вересневої зустрічі І. Коломойського та М. Саакашвілі, на Банковій цілком могли вважати, що «дніпропетровські» знову оголосили їм війну, використовуючи «грузинський фактор» як засіб розгойдування ситуації в країні.

Тепер, завдяки справі Рубана можна спробувати зв’язати «дніпропетровських» з донбаськими сепаратистами, і ще, мабуть, спробувати «приліпити» туди і Саакашвілі. Останній сценарій не видається вже настільки фантастичним, якщо згадати актуальну справу ГПУ про «спробу державного перевороту», яку інкримінували Саакашвілі на «гроші Курченка». Власне, було б недивним, якби і справді в ГПУ та СБУ вирішили «зв’язати усіх ворогів» однією справою.

У будь-якому випадку, якщо подібні міркування мають під собою підстави, то скоро відповідні факти дозволять їх підтвердити.

У будь-якому випадку, «справа Рубана» виглядає ідеальним приводом для «закручування гайок» та репресій проти політичних опонентів.

Адже ця тема достатньо «сильна» для психологічного впливу на громадськість. Зокрема, кого не може налякати перспектива масових терактів, боїв у центрі міста та озброєних проросійських формувань у Києві? Значить, цю історію можна буде використовувати, наприклад, для обґрунтування посилення повноважень та ресурсів правоохоронних органів. Та й, зрештою, у такий спосіб можна виправдати силовий «розгін майдану» під Верховною Радою, що трапився буквально за тиждень до затримання Рубана. Тепер під приводом «пошуку терористів» можна розгорнути справжнє «полювання на відьом».

Новий «процес сторіччя»?

Варто наголосити на ще одному цікавому моменті.

Поява «справи Рубана» співпала у часі із фактичним провалом іншого «процесу сторіччя» – справи про держзраду колишнього президента В. Януковича. Коли все лише починалось, то ГПУ всіляко рекламувала цю справу, іменуючи «процесом сторіччя». Ю. Луценко навіть встиг пообіцяти вирок до річниці української незалежності – ще до 24 серпня 2017 року. Однак справа вийшла за усі прогнозовані часові рамки.

Фактично, ГПУ виявилася неспроможною дістати належні докази, зокрема, оригінал листа Януковича на адресу Путіна із закликом про введення російських військ. Тепер же Янукович сам збирає прес-конференцію, на якій надає оновлену інтерпретацію власного листа, яка може суттєво вплинути на доказову базу.

ГПУ опиняється у цікавій ситуації, коли довести щось в рамках визначеної ними ж парадигми – дуже важко, якщо взагалі можливо Адже саме ГПУ вирішила розпочати чомусь переслідування Януковича із справи про державну зраду, в якій більшість доказів знаходяться за межами України. Крім того, варто врахувати, що захист Януковича вже зараз посилено готується до оскарження результатів процесу в Європейському суді з прав людини.

Але й просто так забути «процес сторіччя» не вийде: українська громада звикла до щотижневого серіалу «суд над Януковичем», і просто так його «забути» не вийде. Тож ми бачимо народження нового «процесу сторіччя». Цікаво, чи не закінчиться нова гучна справа таким самим пустопорожнім фіналом?

Петро Олещук

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...

Останні Політична правда

Scroll Up

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: