Сила в правді

Навігація

Можливість повторення «Одеської трагедії» та перспективи відродження проросійських рухів в Україні

в Політична правда/Публікації

2 травня минула 4 річниця трагічних подій у Одесі, які завершилися масштабним кровопролиттям та у подальшому використовувалися в якості основи для російського пропагандистського впливу та поширення тез про «фашизм в Україні».

На даний момент в українському суспільстві переважає думка про події в Одесі як про прояв боротьби українських громадян з російськими провокаторами, які діяли в рамках проекту про повторенню у місті на Чорному морі раніше реалізованих на Донбасі сценаріїв по захопленню контролю над територіями. Відповідно, саме активність громадянського суспільства в Одесі не допустило подальшого розповзання гібридної агресії та, фактично, зупинило т. зв. «Російську весну».

Водночас, майже одразу одеські події стали об’єктом для містифікації та використання у пропагандистських цілях. Зокрема, з боку Росії, що перетворила загиблих у вогні антимайданівців «Куликового поля» на своєрідну «сакральну жертву», через яку обґрунтовувалася теза про «смерть» України та про «громадянську війну» як підставу для іноземного втручання.

Проте в самій Україні теж не поспішали давати відповіді на найбільш вагомі питання щодо причин та винуватців трагічних подій, а також, ширше, про те, як запобігти настільки критичним загостренням наслідків антидержавницьких сепаратистських рухів у майбутньому.

Нова активізація теми «злочинів Майдану»

Інтерпретація подій в Одесі як «злочину нинішньої української влади» нікуди, насправді, не зникла зі світового інформаційного простору. Зокрема, варто згадати про фільм, що вийшов напередодні 4-ї річниці подій – “Майдан розбитих надій”, який був показаний в ефірі ізраїльського російськомовного телеканалу ILand. Зокрема, герої фільму стверджують, що були причетні до розстрілів на Майдані, а серед координаторів цієї провокації могли бути тодішні лідери Майдану Сергій Пашинський, Андрій Парубій, Михеіл Саакашвілі, а також ряд інших осіб.

Автори фільму взяли інтерв’ю у деяких українських політиків, зокрема, у нардепів Сергія Пашинського, Володимира Парасюка, Ольги Богомолець, а також у голови управління спецрозслідувань Генпрокуратури Сергія Горбатюка та інших. І це саме по собі характеризує певним чином ситуацію з інформаційною безпекою в державі.

У той же час, головними героями фільму виступають три чоловіка грузинської зовнішності, серед яких учасник раніше гучного фільму-розслідування на італійському 5-му каналі про події на Майдані – Олександр Ревазішвілі. Ще два персонажа – якісь Георгій Бежиташвілі і Цезарі Баджалідзе, – раніше не фігурували у фільмі італійського кореспондента Джіана Микалессина, який вийшов наприкінці 2017 року та стосувався розстрілів на Майдані. Інтерв’ю з трьома грузинами було записано в Єревані, столиці Вірменії.

Серед іншого, всі троє учасників фільму стверджують, що організацією їх приїзду до Києва в січні 2014 р. займалися особисто екс-президент Грузії М. Саакашвілі та його помічним Мамулашвілі, а зустріччю в Києві – Андрій Парубій. За їх словами, по приїзді в Київ їх першим завданням була допомога мітингувальникам у силових сутичках з правоохоронцями і нібито за це вони отримали грошовий аванс. У той же час, другу частину більш великої суми їм начебто повинні були виплатити після виїзду з України.

Щодо розстрілів на Майдані в лютому 2014 р. всі троє наводять низку нових деталей, які в цілому розвивають версію італійського журналіста Мікалессіна. Так, вони стверджують, що були в групі стрільців, яка в різний час була зосереджена і в готелі “Україна”, і в будівлі Консерваторії. Серед координаторів, які нібито передавали їх групі снайперську зброю, грузини називають все тих же Пашинського, Парубія, а також якусь людину, яка говорила англійською мовою, на ім’я Крістофер Брайан.

Інший учасник фільму стверджує, що після Майдану залишився в Україні і брав участь у силових сутичках в Одесі 2 травня 2014 р.

Поява подібних фільмів підтверджує, що про тему «снайперів Майдану» та події в Одесі за межами України зовсім не забули та готові її використовувати у будь-який момент.

При цьому, згаданий вище А. Парубій спершу начебто давав для авторів фільму коментар, однак зараз рішуче відкидає все сказане у ньому, та, більше того, дуже різко реагує на будь-які спроби згадати про озвучені там відомості. Водночас, варто нагадати, що це не перший відповідний фільм, а всі озвучені у ньому тези циркулюють десь останній рік. Проте якихось організованих спроб заперечити це все у вигляді якоїсь зв’язаної відповіді українська влада до цього часу не здійснила.

Фактично, офіційний Київ віддає на даному етапі створення версій подій на Майдані, та, приміром, у постмайданній Одесі виключно на поталу проросійським авторам, котрі випустили за останній час великі обсяги відповідного контенту. Українська ж сторона не йде далі повторення одних і тих самих тез, ставлячи себе у заздалегідь програшне з інформаційної точки зору становище.

Відсутність розслідування ключових подій періоду «Майдану» та початку гібридної агресії

Власне, можливість появи подібних матеріалів, кількість яких у світових ЗМІ лише може зростати, закладена самою українською владою та правоохоронними органами. Варто сказати, що розслідування подій в Одесі завершилося звільненням більшості лідерів «антимайдану» після того, як їх деякий час утримували під вартою.

Зокрема, ще у грудні минулого року Приморський районний суд Одеси скасував запобіжний захід у вигляді утримання під вартою одному з фігурантів кримінального провадження за фактом подій 2 травня 2014 року росіянину Євгену Мефьодову. Як тоді повідомлялося, запобіжний захід скасовано з метою подальшого обміну на українських військовослужбовців та інших осіб, незаконно утримуваних на території злочинних формувань. Однак ще до цього звільнення з-під варти одеські суди скасували арешти для інших ув’язнених. Зокрема для чотирьох ветеранів війни в Афганістані, яких звинувачують у спробі створення так званої “Одеської народної республіки” і замаху на вбивство народного депутата Олексія Гончаренко, підозрюваним у теракті на вулиці Жуковського (вибух автомобіля в центрі Одеси в липні 2017 року) і колишньому десантникові, “якого звинувачують у вербуванні терористів і розбещенні неповнолітніх”.

Згадані вище «грузинські снайпери» фігурували вже не в одному фільмі, знятому для західної аудиторії, де вони неодноразово стверджували, що їх наймали соратники Саакашвілі як «бойовиків для Майдану». Водночас, українські правоохоронні органи до цього часу не робили спроб якось спростувати цю версію. Наприклад, шляхом допиту за допомогою технічних засобів (або іншим способом), що дозволило б спростувати озвучувану протягом останнього року версію шляхом співставлення фактів.

Щодо резонансних справ «Майдану» ситуація не краща. Більша частина «беркутівців», яких підозрювали в участі у вбивствах залишила Україну протягом досить значного періоду часу. Зараз процес триває, але перспектив його завершення не видно. Так само як і у випадку «справи Януковича», що одразу перетворилася на політичне шоу, яке використовувалося як трибуна для заяв з боку політиків.

Водночас, переслідування колишнього президента прокуратура вирішила почати саме зі справи т.зв. «державної зради», що стосувалося прохання у листі В. Януковича на адресу російського керівника В. Путіна щодо введення військ на територію України. Тобто, те, що довести досить важко, адже необхідно здобувати докази, які від початку перебували за межами України. Адвокати Януковича змогли досить оперативно перевести процес у вигідне для них русло – русло обговорення «здачі Криму» українським постмайданним керівництвом. Водночас, питання ролі Януковича у вбивствах на Майдані залишається поза судовою увагою.

Навіть у випадку справ, де, начебто, не було питань щодо притягнення фігурантів до відповідальності, останнім часом спостерігаються дивовижні «фінти». Зокрема, на волі опинилася фігурант справи із появою російських бойовиків у Слов’янську – колишній мер міста Н. Штепа. Бразильський бойовик Лусваргі, що начебто одержав вирок за участь у війні на боці проросійських сил на Донбасі, «раптом» опиняється на волі на території київського монастиря.

Все це створює у суспільстві враження про тотальну безвідповідальність учасників антиукраїнських рухів, які у найгіршому випадку можуть розраховувати на «обмін» із відправленням на територію ОРДЛО.

Все це закладає можливості для відродження сепаратистських рухів у майбутньому, адже їх матеріальна база та ідеологічні засади нікуди не поділися, і, більше того, набувають розвитку. Водночас, відчуття безвідповідальності може бути сприятливим фактоом для вербування нових «бійців руського мира».

Петро Олещук

Загрузка...
Завантаження...
Завантаження...
Загрузка...
Загрузка...

Останні Політична правда

Scroll Up