У політичному Берліні триває конфронтація між Ангелою Меркель і Хорстом Зеєхофером, міністром внутрішніх справ.
Причина конфронтації, як відомо, у вимозі міністра не допускати до Німеччини біженців без документів або ж зареєстрованих в будь-якій іншій країні Євросоюзу.
Канцлер, в свою чергу, стверджує, що такі заходи неприпустимі: крім того, що вони протизаконні та антигуманні, вони також несправедливі до таких країн як Греція та Італія.
Зєєхофер поставив ультиматум: у разі, якщо в цей уїк-енд не буде досягнуто компромісу, він, скориставшись міністерськими повноваженнями, заборонить німецьким погранслужащім впускати до Німеччини біженців без паспорта або з уже дійсної іноземною реєстрацією.
Це був би воістину безпрецедентний випадок порушення урядової субординації, та, щоб уберегти репутацію, Ангела Меркель змушена звільнити міністра внутрішніх справ. Слідом же за ним уряд покинуть інші міністри ХСС (Християнсько-соціальний союз, партія Зеехофера), а це ознаменувало б кінець урядової коаліції Меркель, яка, таким чином, не подолала б вік у сто днів.
У ЗМІ та суспільстві вже говорять про те, що ще до літніх парламентських канікул канцлер винесе на голосування питання про довіру до себе – процедура, передбачена німецької Конституцією для подібних внутрішньоурядових кризових ситуацій.
У разі, якщо голосування завершиться несприятливо, федеральний президент уповноважений розформувати парламент і призначити дострокові вибори.
Що цікаво, в німецькій історії були випадки інсценування такого результату, щоб простимулювати дострокові вибори; так вчинив Герхард Шредер в липні 2005 р, і він в результаті програв перевибори самій Ангелі Меркель.
Існує й інший спосіб усунення канцлера з посади, передбачений Конституцією, згідно з яким Бундестаг повинен запропонувати альтернативного кандидата на посаду голови уряду та обрати його більшістю голосів; в історії ФРН подібне траплялося двічі, але тільки один раз – успішно; сьогодні ж в Бундестазі подібне напевно здійснитися не зможе: немає в належній мірі згуртованої більшості, що може висунути кандидатуру й успішно проголосувати.
Також є третій варіант – відставка самої Ангели Меркель, про яку вона може попросити федерального президента, але і в цьому випадку канцлер повинна виконати свої зобов’язання до успішного висунення нового кандидата.
Якщо такого не станеться, президент може розпустити Бундестаг і призначити нові вибори, так і залишити все як є аж до наступних планових парламентських виборів.
Але в той же час Ангела Меркель, навіть якщо уряд покинуть міністри з ХСС, зовсім не зобов’язується ні йти у відставку, ні проводити голосування про довіру.
“Обезголовлені” міністерства (ХСС управляє не тільки МВС, але і Мінтрансом, і справами економічного співробітництва) канцлер може тимчасово передати в руки своїх однопартійців, або навіть запросити на вакантні посади сторонніх людей; хоча в такому випадку Меркель формально б очолила урядову меншість, оскільки члени ХСС перейшли б в опозицію.
Проте, і такий уряд був би функціональним та ефективним, адже в Бундестазі ще присутні партії “Союз-90” і “Зелені”, які підтримують міграційну політику Меркель і можуть претендувати на включення в уряд замість членів ХСС; варіант же урядової меншості обговорювалося ще у вересні 2017 року, коли Меркель не могла знайти партнерів для створення коаліції.
Але такий результат все ж має свої недоліки: по-перше, процедура створення нової коаліції тривала, що негативно позначиться на ефективності роботи уряду в цей період, а по-друге, невідомо, як на це відреагують соціал-демократи.
