Дослідники Університету Флориди виявили, що тисячі космічних каменів, які рухаються по орбіті навколо Сонця, виникли в результаті розпаду чи знищення стародавніх невеликих планет, які існували в нашій сонячній системі чотири мільярди років тому.
Повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Daily Star.
Видання зазначає, що це вдалося визначити завдяки дослідженню метеоритів, які час від часу падають на Землю. Вони, в свою чергу, – уламки астероїдів, які відкололися дуже давно. Вчені помітили, що їх природа відрізняється від тієї, яка повинна була б бути характерною для невеликих космічних тел.
Дослідники відзначають, що нове відкриття може бути корисним для розуміння загроз з боку космічних каменів, що падають на Землю.
«Ці чималі об’єкти рухаються у напрямку Землі, тому, звичайно, ми дуже стурбовані тим, як багато їх і з яких матеріалів вони сформовані», – сказав астроном-теоретик Стенлі Дермотт.
«Якщо якийсь нищівний космічний об’єкт буде наближатися до нашої планети, ми повинні знати його природу, якщо хочемо його нейтралізувати», – додав учений.
У своєму дослідженні вчені помітили, що орбіти астероїдів залежать від їх розміру. З такої точки зору, вони прийшли до висновку, що відмінності між метеоритами, які досягали поверхні Землі, можна пояснити тільки процесами, які відбувалися в достатньо великих тілах, з яких вони сформувалися. Адже дрібні об’єкти в космосі просто не могли переживати такі тектонічні зміни.
«Я не здивуюся, якщо ми в кінці встановимо, що астероїди головного поясу, а не тільки внутрішнього, колись належали до невеликої кількості великих батьківських тіл», – сказав Дермотт.
Нагадаємо, фахівці NASA дійшли висновку, що супутник Землі Місяць колись мав власну атмосферу завдяки безперервним виверженням вулканів, розташованих на планеті.
Також у NASA зафіксували на Марсі потужне сяйво, яке виявилося в 25 разів яскравіше будь-коли зафіксованих. Вчені зазначають, що причиною такого потужного сяйва стала сонячна буря, яка відбулася 11 вересня і викинула в космос величезну кількість плазми.
Раніше астрономи зробили дивовижне відкриття про сонячному ядрі. Вони змогли дуже точно виміряти швидкість обертання сонячного ядра, з’ясувавши, що вона відрізняється від швидкості обертання поверхні світила.
