Все найцікавіше відбувається в Донецьку – Денис Казанський про “ДНР-ЛНР” і життя в окупації

Відомий журналіст про життя людей в окупації і те, хто все контролює в Донецьку

Все найцікавіше відбувається в Донецьку – Денис Казанський про “ДНР-ЛНР” і життя в окупації Фото: "Апостроф"
Автор Желізняк Олександр в Новини/Соціальна правда

Про те, навіщо були потрібні незаконні “вибори” на Донбасі, як живуть люди в Донецьку і Луганську, за що навіть прихильники “ДНР” не люблять Дениса Пушиліна і яка ситуація зараз склалася на окупованих територіях, у першій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів відомий український журналіст і блогер, колишній мешканець Донецька Денис Казанський.

– Торік ти пророкував, що Кремль збирається прибрати Ігоря Плотницького з “ЛНР”. Як ти казав, так і сталося…

Loading...

– Тут не треба бути великим прогнозистом. Це було очевидно, як і у випадку із Захарченком. Щоправда, всі думали, що події в “ДНР” підуть за луганським сценарієм, на Захарченка чекає не міна, а почесна пенсія.

Георгій Тука нам розповідав, що Захарченко не підходив як фігура для переговорів для України, тому Росія його зачистила. Щоб поставити людину, на якій немає стільки крові…

– Всі активні учасники подій 2014 року – всі вони не підходять для переговорів, усі замазані в цій історії. А, з іншого боку, таке враження, що Пушилін теж мало кому підходить, його авторитет дорівнює нулю. Навіть там (у Донецьку, – НП) я не зустрічав жодного позитивного коментаря щодо Пушиліна. Щодо Захарченка було 50 на 50, навіть у ватних групах. Він мав харизму. А про Пушиліна різко негативно відгукуються всі, крім куплених людей. Пишуть: “Не за те ми воювали, щоб “ДНР” шахрай очолював”. А незаангажовані люди сміються і дивуються: “На що перетворилась російська ідея!”

– Прокоментуй “вибори” в Луганську і Донецьку!

– Це вибори в лапках, просто щоб Пасічник і Пушилін позбулися приставки “виконуючий обов’язки”. У Донецьку не допустили до “виборів” більш-менш впізнаваних кандидатів – Губарєва (колишній так званий «народний губернатор Донбасу» був відсторонений від “виборів” за нібито недійсні підписи на його підтримку, – НП), Ходаковського (екс-командир бригади «Восток». Виїхавши у справах до Росії, повернутися назад не зміг, прикордонники не пропустили його в ОРДО, – НП).

По Луганську – взагалі хохма. Там опозицію зачистили вже давно, там немає бурлінь усіляких, як у Донецьку. В Луганську залишилися тільки Пасічник і в нього конкуренти якийсь профспілковий активіст зі Стаханова (“голова республіканського комітету профспілки працівників освіти і науки “ЛНР” Олег Коваль, – НП) і моя улюблена директор музею з Перевальська, просто бабуся класична (Людмила Руснак, – НП). Зрозуміло, що це – не вибори.

– В інтерв’ю два роки тому ти докладно ділився думками про те, як у Луганська і Донецька за України були все-таки істотні відмінності. “ДНР” і “ЛНР” теж йдуть різними шляхами?

– Луганськ опинився на задвірках, все найцікавіше відбувається в Донецьку. Там якесь, але політичне життя, внутрішня критика, блогери. В Луганську навіть помітних блогерів немає, жодного опозиційного Telegram-каналу. У Донецьку все це є. В Пургіна (одного з активістів так званої “русской весны”, зараз усуненого від влади в Донецьку, – НП) – канал “Донецький абориген”, він там істерить на Пушиліна, критикує верхівку.

– Де сильніший репресивний апарат? Де частіше на “підвал” саджають?

– І там, і там є. Зараз і російські добровольці в підвалах сидять, які не бажають підкорятися “уряду”. Сидять ті, хто чимось не догодив – їх звинуватили у зв’язках з Україною тощо.

Звичайно, зараз немає такого беззаконня, яке творилося спочатку. Тоді не було вертикалі, в кожного командира були свої “підвали”. Якщо ти хотів когось звільнити, треба було домовлятися безпосередньо з ватажком підрозділу, який захопив твого друга або родича.

Є і внутрішня опозиція, цих людей пресують – але не важко. Наприклад, Губарєв. У нього віджали фракцію “Свобода Донбасу!”, не допустили до “виборів”, але не перейшли якоїсь межі.

– А суди там є?

– Подоби. “Трійки”. Як завжди: “Що би “русский мир” не будував, виходить ГУЛАГ!”

– Одні аналітики стверджують, що “молоді республіки” повністю залежать від Москви, інші кажуть, що повної залежності не може бути, тому що на окупованих територіях – тисяч сорок озброєних людей, вони можуть коригувати свою позицію.

– Найбільш високооплачувана професія – так звані “п’ятнадцятитисячники” (військові із зарплатою 15 000 рублів (трохи більше 6 тис. грн, – НП)).

Звичайно, вони повністю залежать від Москви, їх потрібно забезпечувати й утримувати. Скільки б там не було озброєних людей, вони повинні регулярно отримувати зброю, боєприпаси і техніку, паливо і солярку, забезпечення і гроші – в цьому боєздатність.

Якщо Росія перестане фінансувати, ці “армії” за місяць розпадуться.

Спочатку бойовики діяли без централізованої підтримки РФ. І що? Форма різнобійна, віджаті машини, КамАЗи з броньованими листами, “калашнікови” – примітивна радянська зброя з пограбованих складів СБУ і МВС. Коли вони програвали та відступали, вони виглядали саме так. До Іловайська.

Так що Росія може завжди сказати: “Шукайте де хочете соляру, і ми подивимося, як заведуться ваші танки і вантажівки!”

– І особливо не попартизаниш!

– Подивіться на Маріуполь, Краматорськ, Сєвєродонецьк, там де були “ДНР” і “ЛНР”. За всі ці роки – нуль випадків партизанщини.

– Що робити з місцевим населенням? Як Україна повинна працювати з жителями непідконтрольних територій? Багато нарікань на “мову ненависті”, на постійні претензії до жителів Донбасу.

– Основна проблема – це ніяка не мова ненависті. Симпатію людей Донбасу можна завойовувати тільки економічним способом. А погляньте на деякі міста на нашій території! Якщо в Маріуполі все ще більш-менш, то в Лисичанську жодного підприємства не залишилося. Я був там нещодавно. Лисичанськ – одне з найгірших в Україні для життя міст. ГТВ (Лисичанський завод гумотехнічних виробів, – НП) розбирають, якісь чуваки викорчовують арматуру, розламують цехи. Содовий завод розграбували ще до війни. Все знищили під корінь, роботи немає.

І виходить, що в такий регіон ніхто з охочих потрапити в нардепи не поткнеться – нічого запропонувати. Тому там панує один Дунаєв та його монополія (Сергій Дунаєв, екс-мер Лисичанська, з 2012 року – народний депутат за одномандатним виборчим округом № 107 (Луганська область), – НП). В нього на виборах немає конкурентів. Така ситуація ідеальна для будь-якого невдоволення та сепаратизму – люди злі на весь світ!

З Донбасу ще до війни був відтік населення, коли промисловий комплекс розвалився. Потрібно ці території відроджувати, але не варто чекати на інвестиції, простіше допомогти частині людей поїхати в Харків, Дніпро, Київ, де є робота.

– Тоді ж, два роки тому, ти розповідав, як Плотницький разом з Володимиром Пристюком (екс-губернатором Луганської області) стали монополістами на ринку медикаментів в “ЛНР”. Що відомо про обличчя старої влади Донбасу зараз?

– У “ДНР” знову все яскравіше. У Луганську позначається убозтво еліт, які давно втрачали вплив. Комсомольська двіжуха розвалилася (значна частина еліти Луганська вийшла з комсомольського руху кінця 1980-х, – НП). У Луганську зараз немає впливу Єфремова, Пристюка, Тихонова, а в Донецьку залишилися Курченко, “сім’я” (оточення Віктора Януковича, – НП), вони при справах. Коли Росія фінансує “ДНР”, то робить це через “сім’ю” – Азарова, Клюєва. Крім того, тут багато працюючих підприємств, які контролює Курченко. Продукцію возять на Росію.

Захарченко протистояв Курченку, намагався створити свою еліту. Після вбивства Захарченка Пушилін – простий виконавець волі Курченка. В Ахметова, до речі, все віджали, перекрили кисень.

– Скільки шахтарі зараз заробляють?

– Різні цифри. На шахті “Комсомолець Донбасу” побільше, а так зустрічаються смішні цифри – від восьми до десяти тисяч рублів (від 3,2 до 4 тис. грн, – НП). Це жебрацькі гроші на рівні країн Африки. Офіційно середня зарплата по “ЛНР” удвічі менша, ніж на наших територіях Донбасу. Тобто – вони визнають, що в них удвічі все гірше, ніж в Україні.

– Була інформація, що в Луганську росіяни скуповують хороше житло за 6000-7000 доларів. І місцеві, до речі, теж іноді покращують квартирне питання.

– Це є і в Донецьку, чув про росіян, але статистика відсутня. А чом би не купувати? Донецьк і зараз – доглянуте місто. Менше людей, машин, але виглядає він все одно пристойніше, ніж російські міста з населенням 700-800 тисяч жителів.

Дивився інтерв’ю: якут приїхав у Донецьк і ділиться враженнями. Він думав, що тут розруха і війна, а в Донецьку краще, ніж у них, у двадцять разів! Якщо порівняти з Архангельськом, його дерев’яними бараками, сміттям на вулицях, Донецьк – набагато більш доглянутий.

Щодо цін: квартира в Донецьку на Університетській, самий центр, коштує 10000 доларів, до війни вона коштувала вісімдесят. Ті, хто жив, наприклад, в Торезі, та не міг накопичити на квартиру в Донецьку – тепер ці люди можуть розкрити довоєнні заначки, купити житло в Донецьку і кайфувати.

– Що з твоєю хорошою квартирою?

– Я свою продав. Вірив спочатку, що “ДНР” довго не протягне. Але після Дебальцевого зрозумів: якщо не продати, квартиру відіжмуть. Продав, не заїжджаючи в Донецьк. Ці гроші вклав у будівництво, в котлован. Завдяки цьому зміг купити в Києві житло. Це був єдиний шанс.

Розмовляв Ярослав Гребенюк

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...