Кремль взяв паузу в Україні, а Лукашенка залишається тільки вбити – Андрій Піонтковський

Андрій Піонтковський про нові санкції проти Росії і те, чого Путін чекає в Україні

Кремль взяв паузу в Україні, а Лукашенка залишається тільки вбити – Андрій Піонтковський Фото: "Радіо Свобода"
Автор Желізняк Олександр в Закордонна правда/Новини

Про те, які санкції чекають на Росію в 2019 році, чому Володимир Путін не пішов на великий військовий наступ проти України і на кого Кремль робить ставку в Києві, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський.

Loading...

– У 2019 році точно будуть санкції проти Кремля: це повинен зробити Трамп по другій хвилі за застосування хімзброї в Британії і, дуже ймовірно, Конгрес проголосує законопроекти, які називають «пекельними санкціями» На ваш погляд, що буде? Адже в Трампа там є широкий маневр формулювань.

– Я би уточнив ваше формулювання: треба говорити не так про Трампа, як про адміністрацію Трампа. Це не одне й те ж саме. Згадаймо історію скасування зустрічі Трампа і Путіна в Аргентині, коли, ще піднімаючись трапом літака, Трамп казав, що в нього буде надважлива зустріч, а за півгодини з літака він написав твіт про скасування цієї зустрічі (зустріч повинна була відбутися на тлі захоплення в полон українських моряків Росією біля Керченської протоки, – НП). Він явно був під тиском своєї адміністрації. Ну і можна сказати, що після цього він звільнив Джеймса Меттіса. Точніше, Меттіс пішов, я би навіть сказав, що це він звільнив Трампа, коли демонстративно пішов у відставку, написавши розгорнутого листа щодо її причин. Що найнебезпечніше для Трампа, Меттіса підтримують більшість республіканців-членів Сенату. Тому для нашого обговорення американських санкцій я би виніс Трампа за дужки.

Звичайно, Трамп буде заважати і пом’якшувати, служити Москві до кінця, незалежно від того, робить він це як агент або через дурість. Це вже не має значення. Так само, як і в знаменитому законі 2 серпня 2017 року (“Про протидію ворогам Америки через санкції”), змінити цю лінію він не може. Та й не до того йому буде. 3 січня збирається новий склад Палати представників. Зараз у Вашингтоні працюють у різних комісіях Палати, розслідують різні аспекти діяльності Трампа. Тому Трамп Москві не допоможе, давайте говорити, виводячи Трампа за дужки.

Тепер щодо санкцій. По-перше, ви вже згадали, що за законом 1992 року за порушення Конвенції про заборону хімічної зброї була введена перша хвиля санкцій проти Росії. Буде введена друга.

По-друге, діє закон 2017 року, за ним складено кремлівський список – там понад 200 людей, він час від часу розширюється.

По-третє, обговорюється новий законопроект про покарання за втручання у вибори. Але найбільш «пекельний» законопроект, який готується, сенатора-республіканця Ліндсі Грема і сенатора-демократа Роберта Менендеса, – Defending American Security from Kremlin Aggression Act («Про захист від агресії Кремля», – НП). Ось він – «пекельний».

– Чому?

– Тому що на п’ятому році війни з Україною триває дискусія, скоїла Росія агресію проти України чи ні? Навіть в Україні є політичні сили, які цього не визнають. А тут мова йде про законодавче визнання факту агресії. До речі, дуже добре сформульовано – Kremlin aggression, а не Russian aggression. Там традиційні заходи фінансового характеру, які практично позбавляють російські інститути можливості брати кредити на Заході. Є заборона на доступ до високих технологій. Але найнебезпечніше – оголошення РФ державою-спонсором тероризму на підставі спроби вбивства Скрипалів. До речі, може підоспіти й голландське розслідування – вони все погрожують, але тягнуть з висновком міжнародної комісії – щодо відповідальності найвищого кремлівського керівництва за загибель «Боїнга» (на Донбасі влітку 2014 року, – НП). От якщо Росія буде визнана спонсором тероризму, після цього все, що завгодно, аж до розриву дипломатичних відносин. Широка палітра. Трамп намагатиметься щось пом’якшувати, але його можливості зменшуються з кожним днем.

– Як реагуватиме Кремль на такі випади зі США?

– Це частина ширшого питання – подальшої стратегії Кремля. Їхня пропаганда з 2014 року говорить, що “ми не з якоюсь Україною воюємо, ми на території України ведемо глобальну війну з основним супротивником – Заходом”. Якраз Кремль зараз стоїть перед вибором подальшої стратегії, застиг у точці біфуркації – або подальша ескалація конфлікту на центральному фронті глобальної війни, це Україна, або якийсь відступ. Для них вибір складний. Найменший відступ після стількох років жорсткої пропаганди буде сприйматися як особиста поразка Путіна. Але будь-який крок щодо ескалації…

Наприклад, в останні тижні багато говорили про можливий наступ Росії в Україні, причому не тільки на Донбасі, але й про удар з Криму. Це було породжено інтерв’ю Лаврова «Комсомольській правді», де він розповідав про “українські провокації”, що готуються в Криму, – звичайна для диктаторів тактика в стилі Гляйвіцької провокації (інсценування нападу нібито Польщі на німецьку радіостанцію в місті Гляйвіц (нині польське місто Глівіце), проведена СС, щоб створити привід для нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, – НП). Ця можливість розглядалася, але й ризики зрозумілі.

– Як би ви оцінили ймовірність ескалації війни?

– Я вважаю, що зараз ймовірність ескалації вища, ніж відступу. Інша справа, що в Кремлі зараз відмовилися від розгорнутого наступу, оскільки в 2019 році будуть вибори, особливо вибори президента України. У Кремлі – циніки та прагматики, які добре рахують, вони покладають великі надії на вибори, насамперед президентські. Якщо можна досягти мети економними засобами, не провокуючи реакції Заходу, яка буде в разі просування територією України, то чом би й не спробувати? Наприклад, двоє провідних кандидатів – Тимошенко і Зеленський – відкрито критикують існуючу владу за те, що та не змогла домовитися з росіянами. А ось вони знають, в них є план, як домовитися з Путіним. Так, Тимошенко може посилатися на історичний досвід, коли вона домовлялася з Путіним – газовий зашморг для України 2009 року. В Зеленського такого досвіду немає, він може в своїх інтерв’ю доволі наївно розповідати, що ми напишемо на двох папірцях, що ми хочемо, потім порівняємо, потім проведемо референдум.

Думаю, такі люди й ідеї викликають цікавість у Кремлі. Чому ж не почекати, якщо опитування показують, що хтось із цих двох може перемогти? Можливо, Кремль досягне своїх цілей, домовляючись із цими людьми. Тому Кремль щодо України взяв паузу. Але це не означає, що вони не впливають. Ось ці всі інтерв’ю, погрози та силовий тиск посилюють «партію миру» в Україні.

Друга причина, з якої вони триматимуть паузу в перші місяці 2019 року, – ситуація в США. Американські санкції і доля Трампа будуть вирішуватися в перші місяці, тому вони поставили ситуацію на паузу.

– З одного боку, ми звикли до специфічної дружби двох авторитарних лідерів – Путіна і Лукашенка. Але, з іншого боку, здається, що зараз Путін круто взявся за Олександра Григоровича. Чого чекати від білорусько-російських відносин?

– Це не вчора почалося. Це триває майже 20 років. Це за Єльцина було, Москва підтримала фактично державний переворот в Білорусі, коли Лукашенко усунув інших суперників. У Кремлі сподівалися, що Лукашенко оголосить про входження в РФ. Ще президентська кампанія Бориса Єльцина проходила під гаслом відновлення єдності з Білоруссю. А Олександр Григорович щороку приїздив у Кремль, підписував якийсь документ, де йшлося про нові, остаточні, найглибші возз’єднання та інтеграцію. Випивав склянку горілки, красивим жестом її розбивав, забирав $10-12 млрд субсидій на поточний рік і їхав спокійно додому. І на жодну секунду не був готовий поміняти свою роль диктатора європейської держави середньої величини на посади мінського або пінського секретаря обкому. Ось так він розводив росіян і продовжує розводити.

У підручнику з історії Білорусі його ще назвуть батьком-засновником білоруської незалежності. Будь-який інший слабший правитель давно зламався би під тиском Москви. Кремль усі способи використовував. Зараз тиск посилюється, бо Путіну треба щось кинути на терези «русского мира» після провалу плану «Новоросія». Але Лукашенко продовжує поки вислизати. До речі, нещодавно в одному з інтерв’ю Лукашенко прямо казав, що на нього тиснуть, змушують відмовитися від незалежності, шантажують цінами на нафту, тому ми не можемо говорити про братерські відносини з Росією. Маневрує як хоче.

– Але здасться у підсумку?

– Я думаю, Лукашенко не здасться. Тому не знаю, як Кремлю його прибрати, хіба що доведеться вбити. Дуже ймовірно, що вони з ним будуть якось розбиратися під 2020-й рік, коли в Білорусі відбудуться президентські вибори (наприкінці 2019-го – парламентські, – НП).

Якщо завтра Лукашенко оголосить себе захисником білоруської незалежності від російської експансії, то Білорусь його підтримає. Ще одна його заслуга. На відміну від України, погодьтеся, в Білорусі у 1991 році не було такої національної та державної самосвідомості. У Білорусі більшість сприймала себе радянськими людьми, але за роки незалежності білоруська самосвідомість зросла. Білорусам не подобається входження до складу Росії. Питання тут лише в тому, до кого будуть лояльніші силові структури Білорусі – до Лукашенка або до Путіна. Це питання, на яке ніхто не знає відповіді. Я думаю, що КДБ і армія пронизані людьми Москви не менше, ніж це було зі спецслужбами України і армією.

Олександр Куриленко

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...