Колишній радник президента Російської Федерації Андрій Ілларіонов заявив, що отримання автокефалії Православною Церковою України – це надзвичайно важлива подія для вільних громадян майбутньої вільної Росії.
Як передає НАРОДНА ПРАВДА, про це він написав у своєму Живому журналі.
Ілларіонов наголосив на важливості цієї події саме для росіян – “для вільних громадян вільної Росії ця подія чомусь навіть більш важлива, ніж навіть для громадян самої України”.
“Отримання незалежності українською церквою – це смертельний удар по найважливішому (що поки ще зберігається) елементу російської імперської інституційної інфраструктури (РІІІ). Повна ліквідація імперської інституційної інфраструктури є, очевидно, абсолютно необхідною попередньою умовою самої можливості створення вільного російського суспільства. При збереженні уламків імперської інституційної інфраструктури поява вільної Росії, судячи з усього, неможлива”, – зазначив експерт.
За словами Ілларіонова, створення автокефальної церкви України – це абсолютно необхідний попередній етап на шляху до вільної Росії.
Російська імперська інституційна інфраструктура, яка створювалася протягом століть, починаючи, як мінімум, з середини 16-го століття, і досягла до кінця 1980-х років піку могутності, головними своїми елементами мала наступні:
1. партійний (у вигляді КПРС і компартій країн-сателітів);
2. державний та міждержавний (у вигляді радянської держави і держав т.зв. соціалістичної співдружності);
3. армійський (у вигляді Радянської Армії та Організації Варшавського Договору);
4. спецслужбістський (у вигляді в основному непублічної інтенсивної співпраці спецслужб);
5. православний (у вигляді РПЦ, що здійснювала контроль за своєю канонічною територією), при цьому заради об’єктивності слід визнати, що в комуністичні часи РПЦ в силу низки очевидних причин відігравала допоміжну роль в порівнянні з чотирма першими елементами.
Перший контур російської імперської інституційної інфраструктури – на рівні т.зв. соціалістичної співдружності (союз компартій країн-сателітів, ОВС, РЕВ) піддався декомпозиції під час президентства М.Горбачова.
Демонтаж другого контуру російської імперської інституційної інфраструктури – на рівні Радянського Союзу (розпуск / перетворення КПРС і компартій союзних республік, розпуск СРСР, ліквідація Об’єднаних Збройних Сил СНД) було розпочато під час переходу влади від М.Горбачова до Б. Єльцина. До 2014 року цей процес був частково завершено, частково призупинено, частково повернуто назад. Як відомо, під час української революції з’ясувалося, що керівники ряду силових відомств України є громадянами Росії, а під час захоплення Криму тисячі українських військовослужбовців і силовиків, включаючи вищих офіцерів, перейшли на службу агресору, що був одночасно колишнім імперським центром.
Майже п’ятирічна конвенціональна війна проти України істотно послабила армійський і спецслужбістський елементи РІІІ на території цієї країни, підвищила рівень стурбованості державних еліт в інших пострадянських республіках наявністю і діяльністю таких же елементів на їх території.
В цілому станом на кінець 2018 року – початок 2019 року перші чотири елементи РІІІ на території колишнього Радянського Союзу або перестали існувати (єдина правляча партія, єдині збройні сили), або були істотно ослаблені (міждержавне об’єднання СНД, союз пострадянських спецслужб).
Однак фактично нічого подібного не сталося з п’ятим елементом РІІІ – Російською православною церквою. За винятком виникнення спірних ситуацій в Естонії та Молдові РПЦ зберегла практично недоторканною як свою структуру, так і свої претензії на т.зв. російську канонічну територію. До останньої належать, по аргументації ідеологів РПЦ, вся територія колишнього СРСР (за винятком Грузії і Вірменії), а також території Монголії, Китаю, Японії, США, Канади загальною площею понад 53 млн. кв.км, або більше 35% території земної суші .
Вийшло, що чотири (більш недавні за походженням) російські імперські інституції або повністю зникли, або істотно стиснулися в своїх розмірах. Однак п’ята (найбільш древня за походженням) інституція не тільки збереглася, а й претендує тепер (з 1989 року) на території, що перевищують за розмірами ті, які коли-небудь контролювалися чотирма першими. Православ’я ставало не просто неминучим, але і найкращим інструментом потенційної реінтеграції колишнього – нового імперського простору. Не випадково всі запущені в публічний оборот формули т.зв. єдиної російської нації, т.зв. русского мира, т.зв. російської культурної території включали в себе православ’я як неминучий ключовим елементом.
В силу наявності самої концепції канонічної території (яка існує тільки в православ’ї і відсутня в католицизмі, не кажучи вже про протестантизм) і особливостей інтерпретації цієї концепції ідеологами РПЦ ослаблення і подальша декомпозиція п’ятого елемента Російської імперської інституційної інфраструктури в принципі не могли бути здійснені без пред’явлення зовнішніх обґрунтованих претензій на всю або частину канонічної території РПЦ (в інтерпретації РПЦ).
Відповідно до загальноправославної концепцією канонічної території такі претензії в принципі можуть бути визнані з боку існуючих церков тільки в разі появи незалежних держав, спроможність яких доведена часом, а серйозність намірів щодо формування в них самостійних помісних церков підкріплена недвозначним запитом з боку їх вищих державних органів.
Тому сама поява незалежної української церкви в принципі могло відбутися тільки при наявності зазначених трьох умов:
– появи самої незалежної держави Україна;
– чітко вираженого запиту на створення самостійної національної церкви з боку вищих органів цієї держави;
– тісної співпраці державних органів України з тієї діючою церквою, яка тільки й здатна юридично підтримати такий запит і видати канонічний документ про створення нової церкви (тобто співпраці з Вселенським Патріархатом).
Таким чином, процес декомпозиції п’ятого елемента РІІІ почався по основним канонам деімперіалізації – шляхом національного повстання, підтриманого зовнішніми союзниками повсталих. Саме цей процес для майбутньої вільної Росії і є найціннішим результатом української церковної незалежності. На жаль, позбутися від імперськості РПЦ ні сама РПЦ, ні російське суспільство в цілому самостійно не в змозі.
Українська церковна незалежність знаменує собою початок поступового перетворення імперської природи нинішньої РПЦ в помісну православну церкву. Згодом це допоможе – як ієрархам і клірикам РПЦ, сьогодні намагаються зберегти несохранімое, так і державним чиновникам, які намагаються скористатися імперською спадщиною РПЦ для здійснення своїх геополітичних проектів, – звільнити їх свідомість від імперських химер і перенаправити їх ресурси замість імперських на національні проекти.
Цілком очевидно, що слідом за Україною, яка отримала церковну незалежність, підуть і інші держави, території яких поки ще знаходяться під контролем РПЦ. Зрозуміло і те, що цей процес займе час. Але дуже важливо те, що він нарешті почався. Тому що без нього створення, зберегти, розвиток вільного неімперського російського суспільства уявляється малоймовірним. За цю неоціненну допомогу вільні російські громадяни безмежно вдячні повсталим українцям. А також Священному Синоду Вселенського Патріархату і особисто Патріарху Варфоломію.
Нагадаємо, польська “Газета виборча” зазначила, що отримання Україною томоса про автокефалію означає для Кремля втрату “канонічного простору”, який Москва вважала своїм з Переяславської ради 1654 року. “Це історична поразка Росії, а для Володимира Путіна – заслужена політична катастрофа”, – йдеться у публікації.
