Путін готує Україні найгірший сценарій, але поки зробить іншу ставку – Дмитро Тимчук

Про загрозу великої війни з Росією та зброю, яка потрібна Україні

Путін готує Україні найгірший сценарій, але поки зробить іншу ставку – Дмитро Тимчук
Автор Желізняк Олександр в Новини/Соціальна правда

Про те, яка сучасна зброя потрібна ЗСУ, чому її важко отримати від Європи, про готовність Росії до масштабного вторгнення до України та інший варіант агресії, на який Володимир Путін піде у 2019 році, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони, координатор групи “Інформаційний спротив” Дмитро Тимчук.

Loading...

Україна закупила ударні безпілотники в Туреччини. Чому в нас виникла потреба в цьому виді озброєння?

– У нас гостра потреба в безпілотниках виникла в 2014 році. Річ в тому, що до цього з БПЛА ми майже ніколи не зустрічались, хіба що з радянськими «Рейс» і «Стриж», які використовували як мішені для засобів ППО під час навчань. Були спроби закупити ізраїльські безпілотники за часів пана Гриценка (на посаді міністра оборони, – НП), але вони провалились. Там була складна історія, та факт в тому, що на 2014 рік досвіду роботи з сучасними зразками БПЛА ми не мали.

Коли ж почалися бойові дії на Донбасі, українські виробники запропонували чимало зразків БПЛА, деякі навіть закуповувались ЗСУ та іншими формуваннями. Однак проблема в тому, що українські виробники пропонують, по-перше, тактичні БПЛА, по-друге, розвідувальні. Себто про ударні БПЛА оперативно-тактичного рівня, на жаль, мови не було. Зрозуміло, що у нас ніколи не було досвіду їх виробництва. Є «кустарщина», скажімо, підвішування гранат до тактичних БПЛА.

«Укроборонпром» 2015 року отримав завдання щодо виробництва як розвідувального, так і ударного безпілотника. Навіть говорили про дати, що на кінець 2016 – початок 2017 року Україна мала отримати серійні безпілотники оперативно-тактичного радіусу дії. Та сьогодні ми не можемо говорити, що у нас є серійний ударний безпілотник, попри роботи та випробування окремих зразків.

– Чому так?

– Тут є низка причин. Перша: відсутність достатньої кількості коштів, аби фінансувати такі розробки. Друга: такі безпілотники створювати з нуля досить важко через технологічні причини. Тому закупівля турецьких оперативно-тактичних безпілотників, які можуть використовуватися і як розвідувальні, і як ударні, є великим плюсом. Там, якщо дивитись на характеристики, радіус дії в 150 км, можливість перебування тривалий час в повітрі, можливість завдання ударів бомбами та протитанковими керованими ракетами. Це хороші опції, яких у нас зараз немає. Думаю, з часом будуть у нас і українські БПЛА такого рівня і характеристик.

– Яка ситуація з іншими сучасними військовими технологіями, необхідними для ЗСУ та Нацгвардії?

– У нас взагалі з високотехнологічним озброєнням велика проблема. Коли ми говоримо, що Україна входить в ТОП-10 чи ТОП-20 виробників та експортерів озброєння на світовому ринку, то мова йде про реалізацію або зразків радянського виробництва, або модернізованих радянських зразків. Проблема в тому, що у нас немає виробництва елементної бази. Коли ми говоримо про виробництво українського зв’язку, треба розуміти – мікросхеми там будуть не нашого виробництва. Елементну базу ми втратили фактично наприкінці 1980-х років, щоб це відновити, треба колосальні гроші, мільярди доларів. Сенсу створювати повністю замкнутий цикл озброєння немає. Також треба розуміти, що зараз елементна база оновлюється кожні два-три роки, технічне оновлення прискорилось і буде прискорюватись далі. Треба визнати, що за країнами-виробниками високотехнологічного озброєння, які мають замкнуті цикли, ми не встигнемо.

– Що робити?

– Вихід із ситуації – міжнародна кооперація. Тому виникає питання: з ким налагоджувати військову кооперацію? Потрібні надійні партнери, які не будуть сьогодні працювати з нами, а завтра не працюватимуть чи – ще гірше – почнуть працювати з нашим ворогом. А це дуже складне питання. Наприклад, наші партнери з Євросоюзу, які підтримують наші проєвропейські прагнення… Коли мова йде про летальне чи навіть про нелетальне озброєння, країни Європи нам не постачають таких озброєнь. Зараз пішли певні зрушення щодо виробництва боєприпасів, але це початок співпраці після п’яти років російської агресії проти України. Тому в налагодженні такого роду зв’язків потрібно бути дуже обережними. Турецька сторона теж співпрацює з росіянами, згадайте бодай історію з закупівлею турками засобів ППО в Росії, що викликало роздратування з боку США. Але Туреччина відкрита для України. Ми не можемо сказати, що Путін може вимагати чи наказувати Ердогану припинити співпрацю з Україною. З нашого боку, представники РНБО і нашого профільного комітету, коли вивчали можливості турецького ОПК, були здивовані прогресом Туреччини за останнє десятиліття в конструюванні та налагодженні серійного виробництва різної номенклатури озброєння і військової техніки, в тому числі й високотехнологічних зразків. Тому закупівля БПЛА, як і закупівля турецьких засобів зв’язку, – це лише перші кроки співпраці.

Тут виникає інша проблема. Звісно, розуміємо, що своїми силами ми не забезпечимо повний цикл виробництва. Та все ж треба дбати про свій ОПК, свою технологічну базу, власну економіку і робочі місця. Тому у випадку укладання масштабних контрактів для країни-покупця нормальним є підняття питання про локалізацію виробництва – створення спільних підприємств і виробничих потужностей в Україні. Але тут проблема. Наприклад, виробництво засобів зв’язку. Анкара не заперечує, щоб ми виробляли на території України, але у нас немає досвіду реалізації такого спільного виробництва. Виникає питання: яке відомство цим займатиметься? Хоче Міноборони. Добре, але який у них досвід у будівництві заводів і спільних підприємств? Там маса організаційних питань. Питання законодавчого забезпечення, якщо такі завдання будуть перед Верховною Радою, мабуть, будуть оперативно вирішуватись. Та на рівні виконання, виконавчої влади, того ж Кабміну ми не бачимо стратегії для забезпечення таких виробництв. Будемо сподіватись, що це питання вирішуватиметься найближчим часом.

– Я хочу перейти до флоту і наших морів. З одного боку, вихід до моря є стратегічно важливим для нашої безпеки і нашої економіки, з іншого боку – Чорне море не дає прямого виходу в океан, треба проходити протоки, так чи інакше, але мати хороші робочі відносини з Туреччиною. Як в таких умовах адекватно розвивати флот, які завдання перед ним ставити?

– На це питання уже є відповідь – відбувається створення «москітного» флоту, реалізується перехід до тактики «вовчої зграї». Це наразі єдиний варіант розвитку для нас, який надаватиме можливості проведення операцій на можливому морському театрі бойових дій. Очевидно, що наші ВМС хотіли б мати і сучасні корвети та підводні човни, але сучасна військово-морська техніка є дуже дорогим задоволенням на світовому ринку. Забезпечити нам закупівлю новітніх корветів для ВМС – це важко не тільки для бюджету ЗСУ, а й для всього держбюджету. Водночас треба мати якусь стратегію. В командування ВМС є бачення розвитку. Це стосується й програми розвитку Збройних сил до 2020 року. Ставка робиться на артилерійські катери.

Дійсно, Чорне море дуже маленьке, не кажучи вже про Азовське. Для виконання там бойових завдань не потрібні бойові кораблі «дорослих» класів. Коли в Україні почалась реалізація корветної програми, точилися суперечки довкола того, який корвет нам потрібен. Тоді вирішили одним пострілом вбити двох зайців. Той корвет, який сьогодні існує в проекті, зараз стоїть питання його добудови, його називають малим фрегатом. Тому що він за тоннажністю на межі між класами корвет і фрегат. За комплексом озброєнь у нього вже фактична потужність фрегату.

– Чому так робиться?

– Нам у Чорному морі не потрібен фрегат. Україна розробляє цей проект з прицілом на участь у різноманітних морських операціях НАТО – антипіратських і антитерористичних акціях. Для того, щоб діяти в дальній океанській морській зоні, й розроблявся такий проміжний варіант, котрий міг би працювати і як корвет, корабель прибережної зони моря, і як фрегат – в дальній океанській зоні.

Сьогодні говорити про те, що за 2-3 роки зможемо побудувати собі корвети, а нам потрібно щонайменше 10-12 корветів, щоб корабельний склад міг виконувати завдання в Чорному морі, не доводиться. Потрібно говорити про довгострокові плани і розвиток рідної суднобудівної галузі. В діапазоні 2-3 роки можемо розраховувати хіба на міжнародну підтримку. Знаємо, що йдуть перемовини зі США щодо надання відповідних кораблів. Говорять, що американці готові нам продати вживані фрегати в межах коштів, які Україні виділяє Конгрес як військову допомогу. Хоча я говорив, що нам фрегати в Чорному морі не так вже й потрібні, але це той випадок, коли коню в зуби не дивляться. Буде можливість їх отримати – треба хапатись за пропозицію.

– Виникає питання щодо забезпечення нашого підводного флоту, що з ним?

– У наших ВМС є плани оснащення підводними човнами малих класів. Але якщо ми ще можемо говорити про виробництво в Україні фрегатів, корветів та ракетних катерів, то виробництво підводних човнів ми не зможемо організувати. Можемо тільки купувати і якесь виробництво локалізувати в Україні.

– На ваш погляд, як розвиватиметься ситуація на Донбасі в 2019 році?

– Ми бачимо концентрацію сил і засобів РФ у прикордонній з Україною смузі. Відбувається накопичення окупаційних військ в Криму. Це ті дії, які свідчать про підготовку Росії до широкомасштабних бойових дій проти України – відкритої агресії. Однак я не думаю, що цей сценарій зараз найбільш ймовірній, проте кожна армія має готуватись до найбільш загрозливого сценарію. Хоча на Донбасі фактично задіяні сухопутні війська та морська піхота, повітряні сили виконують завдання забезпечення. Однак йде бойова підготовка усіх видів збройних сил – ВМС, повітряних сил і сухопутних військ. Це підготовка до відкритого зіткнення, найгіршого сценарію, однак я не думаю, що в 2019 році це найбільш ймовірний сценарій.

– Чому?

– Для Кремля оптимальна ставка – політична гра в Україні. Шансів на перемогу (на виборах президента, – НП) яскраво вираженого проросійського кандидата немає, це розуміють усі, але робота п’ятої колони продовжується, зокрема з Опоблоком і «За життя». Вони мають яскраво виражену промосковську орієнтацію. Думаю, вони відпрацьовують президентські вибори з прицілом на парламентські. Останні й будуть важливими для Москви, їхня ціль – провести максимально можливу кількість депутатів. Мова як про тих, хто є відкритими проросійськими кандидатами, так і тих, з ким можуть домовитись. Не варто забувати, що в нас парламентсько-президентська республіка. Навіть при проукраїнському президентові можливість його підважити, суттєво обмежити його можливості, простір політичного маневру – це цілком реальне завдання для парламенту. Далі – формування повністю чи частково «свого» Кабміну і виконання завдань, які ставляться в Москві. Це те, на що Кремль розраховує в Україні.

Читайте також: Кілька напрямків: генерал розповів, звідки та як може атакувати Росія

Враховуючи підтримку проросійських рухів на півдні та сході України, Кремль, на мій погляд, поки не проводитиме масштабних операцій. Однак вони підтримуватимуть градус напруги на Донбасі, бо це створює дискурсне поле для «партії миру», яка може спекулювати цим, наприклад, говорити: «Це діюча влада не хоче миру, а от ми можемо домовитися з Путіним і забезпечити мир». Тому я вважаю, що саме в такому «змішаному» режимі Путін продовжуватиме свої дії на Донбасі та в Україні загалом в 2019 році.

Олександр Куриленко

Джерело: Народна Правда
загрузка...