Єдиний шанс повернути Україні Крим – перемога у війні – відомий журналіст

Павло Казарін про те, як повернути Крим і що можна зробити вже зараз

Єдиний шанс повернути Україні Крим – перемога у війні – відомий журналіст
Автор Желізняк Олександр в Новини/Соціальна правда

Про те, що повинна зробити Україна у питанні Криму і чому для того, аби повернути окупований півострів, потрібна перемога у війні, у другій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів відомий журналіст, кримчанин Павло Казарін.

Loading...

Першу частину інтерв’ю читайте тут: Проти України Росія воює з однієї причини, а з Кримом проблеми – журналіст Павло Казарін

– Як Ви оцінюєте зусилля самої України щодо утримання Криму на порядку денному і її ставлення до кримчан? Чи могло би бути інакше?

– З одного боку, я розумію, наскільки мізерними є інструментальні можливості офіційного Києва для того, щоб впливати на ситуацію на півострові, тому що той знаходиться під військовим, правоохоронним, судовим та інформаційним контролем держави-окупанта. У Києва в розпорядженні не так вже багато потенційних можливостей, але можна почати з дрібниць.

По-перше, навести порядок в українській міграційній службі для того, щоб вона не кошмарила кримчан, які приїжджають на український материк, щоб вклеювати фотографії до паспорта та отримувати акти цивільного стану: свідоцтва про народження, смерть, шлюб. Якщо кримчанин приїжджає за українськими документами, це вже є підтвердженням лояльності. Якийсь агресивний проросійський кримчанин не поїде за українськими документами на український материк. Тому, коли міграційна служба починає кошмарити цих людей, вибачте за жаргон, це постріл собі в ногу з боку української держави.

По-друге, можна облаштувати пункти пропуску на адмінкордоні між Херсонською областю та Кримом, тому що сьогодні це виглядає як поганий пропагандистський ролик: добре облаштовані пункти пропуску з російського боку та дуже необлаштовані – з українського. Ми повинні дивитися фактам у вічі та розуміти, що історія про анексію Криму – це надовго. І що облаштування таких пунктів – одноразова акція, на яку можна витратити гроші та викреслити цей пункт зі списку необхідного раз і назавжди.

Єдиний шанс повернути Україні Крим – перемога у війні – відомий журналіст

Павло Казарін. Фото: Радіо Свобода

По-третє, потрібно привести в норму законодавство, тому що продовжує діяти закон про вільну економічну зону в Криму, який, по суті, допомагає українському великому бізнесу працювати на території анексованого Криму, платити податки в російський бюджет і при цьому не платити їх в український. По суті, легалізований бізнес на окупованій території.

По-четверте, можна сприяти якимось дуже важливим деталям, наприклад, до самої анексії Криму зростало покоління кримчан, які сприймали Київ, а не Москву, як свою столицю, а жовто-блакитний прапор – як свій прапор. Це, зокрема, нинішні кримські абітурієнти. Офіційний Київ пішов на певну лібералізацію для них у питанні вступу до українських вишів, але, на мій погляд, цього недостатньо. Потрібно просто максимально лібералізувати для них цю сферу – або приймати без іспитів, або платити стипендію тощо. Ці хлопці та дівчата не ходили ні на який так званий “референдум” в 2014-му, вони були неповнолітніми і не повинні розплачуватися за помилки своїх батьків. Я щиро переконаний, що людина, яка п’ять років проведе на українському материку, в українському виші, проникнеться проукраїнськими настроями, і її ідентичність стане куди більш проукраїнською, ніж у будь-якого випускника, відповідно, російського вишу.

Боротися за це покоління необхідно, тим більше, що часу залишилося не так вже й багато. Росія активно приватизує це покоління молодих кримчан, і я не бачу приводу віддавати його країні-агресору без бою.

Крім того, можна, наприклад, підтримувати сім’ї кримських політв’язнів, а також допомагати їм з оплатою послуг адвокатів, які захищають їх в російських судах. Можливо, цей перелік неповний. Знову ж таки, можливості офіційного Києва обмежені, але багато чого з того, що він може, цілком реально зробити дуже швидко. І це будуть одноразові історії.

– Які уроки Україна та світова спільнота мають винести з кримської історії?

– Колись мені довелося розмовляти з польськими колегами, і вони запитували: «Чи знаєш ти, в чому відмінність між українським і польським поглядами на Росію?» Вони кажуть: ви звикли думати, мовляв, Росія з 1991-го по 2013-й – це нормативна Росія, і вона завжди буде такою. Тобто це країна, яка міркує економічними категоріями, ні на кого повноцінно не нападає, хоча і напала на Грузію в 2008-му, яка буде зручним партнером тощо. Через це всі так здивувалися в 2014-му році. А ми в Польщі, каже він, спочатку виходили з того, що Росія за замовчуванням – це якраз та Росія, яка на вас напала, та сама, яка розчленовувала Польщу і оголошувала Східну Європу сферою своїх геополітичних інтересів. Вони сприймали Росію з 1991-го по 2013-й як тимчасовий перепочинок, протягом якої потрібно терміново робити реформи, вступати в НАТО, Євросоюз, намагатися максимально проникнути під європейську парасольку безпеки та будувати армію для того, щоб у момент, коли Росія прокинеться, бути захищеними.

Я думаю, що ця ілюзія – приклад, який характеризує не тільки різницю між українським і польським ставленням до Росії. Це ще й ілюстрація ілюзії, яку стосовно Росії мають багато європейських країн. Вони, як і Україна, переконані, що Росія повернеться в довоєнний формат існування, коли вона продавала Заходу газ і нафту, а в обмін на виручені гроші купувала все інше. Чесно кажучи, я не особливо вірю в повернення Росії до старої матриці існування. Думаю, якраз Європа повинна зрозуміти – нинішня Росія і є нормативною, вона завжди буде опонувати західній моделі існування та демократичній формі правління. Якщо завтра Росія візьме гору над Україною, це жодним чином не зменшить її апетитів, а лише розпалить.

Читайте також: Крим – все: названо нову територію, яку може захопити Путін

Анексія Криму була дуже болючою і дорогою розплатою за ілюзії, які були в нашої країни і, в тому числі, в мене самого до 2014 року. Якщо ми знову почнемо намагатися переконувати себе, що з Росією можна якось домовитися, це означатиме, що урок, який отримала наша країна в березні 2014 року в Криму, а потім – на Донбасі, не матиме сенсу. Будь-яка помилка цінна висновками, і якщо ми не зробимо висновків з тієї низки помилок, які привели нас до лютого 2014-го року, то цей урок минув для нас даремно.

– Ми не можемо сподіватися на те, щоб домовитися з Росією в плані якогось формалізованого документа, але як в такому випадку повернути окуповані території? Адже і саме собою це теж не станеться.

– Коли розвалився Радянський Союз, його колонії здобули свободу не тому, що він добровільно відпускав їх на волю, а тому, що в нього не було вибору. Литва, Латвія, Естонія та інші колишні союзні республіки отримали незалежність не тому, що вели довгі та складні переговори з російським керівництвом, а просто тому, що в цього керівництва не було вибору, окрім як визнати статус-кво, який склався на той момент.

– І нам потрібна така ж ситуація?

– Треба не тішити себе ілюзіями з приводу того, що Росія буде добровільно відновлювати українську територіальну цілісність зразка 2013 року. І потрібно бути готовими до того, що це питання схоже на фенечку. Вона складається з величезної кількості бісеринок, і не можна сказати, що якась із них важливіша за іншу. Україні потрібно використати нинішню ситуацію для проведення реформ, зміцнення армії, вироблення нового суспільного договору, в тому числі й етичного, в рамках якого Крим і Донбас будуть невід’ємною частиною України, Росія – країною-агресором, а будь-які спроби відповісти на це питання інакше призводять до маргіналізації такої людини. Знову ж, треба домагатися економічної ефективності, приводити своє законодавство у відповідність із європейськими стандартами тощо.

Умовно кажучи, для того, щоб в кінцевому рахунку перемогти в питанні Криму, нам потрібно не програти цю війну в цілому. Це головна і обов’язкова умова, від якої можна рухатися в якийсь бік. Тому питання щодо Криму не стоїть ізольовано від інших, це як фінальна крапка дуже довгого шляху.

– Варіант досить оптимістичний.

– Навпаки, тому що мої колеги сподіваються, що питання Криму вирішиться відразу, найближчим часом, за клацанням пальців, просто тому, що Росія втомиться воювати чи здригнеться під вагою санкцій. Ні, не здригнеться. Ні, не втомиться. Вона буде триматися за Крим до останнього. Тому я і кажу, що треба бути готовими до того, що єдиний шанс для відновлення територіальної цілісності – це перемога у війні. Умовно кажучи, Крим – це така принцеса, доступ до руки якої ви отримуєте тільки після того, як перемагаєте дракона. Що оптимістичного в моїх прогнозах?

– Вони не казкові, а логічні та реалістичні. А з точки зору здорового глузду це виглядає значно оптимістичніше, ніж казки та мрії про миттєве вирішення питання, хіба ні?

– Я не схильний вважати свою концепцію оптимістичною, тому що вона не передбачає швидкого і легкого. Умовно кажучи, якщо ви хочете завоювати олімпійське золото, то потрібно тренуватися щодня, перемагати на районних і міських змаганнях, виходити на міжрегіональний і національний рівні, і, може бути, в кінцевому підсумку вдасться виграти олімпійську медаль. Думати про те, що її вручать просто тому, що ви сьогодні купили квиток у спортзал і зайшли до крамниці за скакалкою, напевно, дещо наївно. Так само наївно сподіватися, що прийде якийсь добрий дядько, забере цю медаль в когось ще та вручить її вам.

Марина Євтушок

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...