Не буває так погано, щоб не могло стати ще гірше

Не буває так погано, щоб не могло стати ще гірше
Автор Марія Петренко в Публікації

Своєю думкою щодо перспектив розвитку ситуації, яка склалася, поділився кандидат юридичних наук, громадський діяч Сергій Войченко. 

Сьогодні в інформаційному просторі стикаються дві наростаючі тенденції. Одна – це безмежне нагнітання коронавірусної істерії, фейкові повідомлення про тисячі трупів і пророцтва про вічну пандемії коронавірусу. Розповіді про те, що вірус – вічно мутуючий-вбивця, з яким людство буде жити завжди, а карантин –  це навіки. 

Loading...

Інша тенденція – породжена з сумнівів і недовіри, яка призвела велику кількість експертів до висновку, що, насправді, епідемія  це грандіозна постановка транснаціональної еліти глобалістів, покликана створити декорації, які приховають від населення гігантський крах існуючої системи соціально-економічних відносин. 

Однак, не в тому суть, хто буде правий, а в тому, що нас чекає на побутовому рівні. На тому самому, де формуються і реалізуються людські долі. Якщо додати в наш текст частинку науковості, то постає питання про макро і мікроекономічні передбачення. Ця стаття  прогноз про те, що очікує більшість пересічних громадян в найближчі часи. Зрозуміло, що занадто далеко заглядати сенсу немає, бо все залежить від того, яка з цих двох версій реальності переможе. 

Проте, в центрі нашої уваги сьогодні перебувають не глобалісти, які устами ВООЗ, ООН та різних фондів ведуть тотальне залякування населення. В центрі нашої уваги – українське керівництво, яке приймає доленосні рішення стосовно епідемії. А приймає воно їх, спираючись на односторонню інформацію, ніби то епідемія є смертельною, вірус-вбивця несе нам мор, а заходи для протидії епідеміологічної загрози потрібні найжорсткіші. Саме такі заходи рекомендує ВООЗ, і саме так себе ведуть практично всі світові уряди, крім Швеції, Білорусії та Китаю. Притому, якщо Китай проводив хоча б про людське око карантинні заходи в одному з регіонів  провінції Ухань, то Швеція і Білорусь карантин навіть і не вводили, обмежившись винятково косметичними обмеженнями. Решта ж світу, включаючи і улюблену нами Європу, ввели каральні санкції проти власних громадян, замкнули їх по домівках, заборонили директивно роботу цілих галузей економіки і розгорнули, в тій чи іншій мірі інтенсивності, програми соціальної допомоги населенню. А населення в усьому, навіть «цивілізованому світі», як виявилося, не має заощадженнями і після 30 днів карантину вже не в змозі прогодувати ні свої сім’ї, ні обслуговувати кредити, до яких і прив’язаний рівень їх життя. 

Тому, незважаючи на галасливе дзенькання трубадурів «смертельної пандемії», керівництво всіх країн, хто раніше, а хто пізніше, починають виходити з карантину. Притому, вихід цей нагадує втечу армії з поля бою. Смертельна епідемія котра нібито є, але тепер її ніби й немає. Чи то ж вона ніби є, але не смертельна. У суспільній свідомості твориться справжній Армагеддон і це дозволяє владі і суверенній, і глобальній приховувати за всіма цими трясцями сувору економічну та соціальну реальність, в яку ми виринемо після зняття карантину. Виринемо тоді, коли настане загальне протверезіння, а кожна сім’я підрахує свою касу. 

Тому, хочу внести і свою лепту в «прискорення протверезіння» наших співгромадян від коронавірусного чаду. Попереджений – значить озброєний! 

В Україні влада директивно закрила практично всю галузь послуг, яка забезпечувала 60% ВВП. Це завдало гірких стражданнь населенню. Карантин позбавив людей, крім їхніх звичних втіх, на кшталт кафе, прогулянок, концертів і шопінгу, ще й таких послуг, як перукарські та, наприклад, спортзали. Сотні тисяч українських громадян не мають можливості підтримувати нормальну фізичну форму, а десятки мільйонів ходять не стриженими. Але не це головне. Головне, що галузь послуг була флагманською за кількістю робочих місць, які мала українська економіка. Так от, більшу половину працівників були або звільнено, або відправлено в неоплачувані відпустки. Справа в тому, що в галузі послуг господарський цикл короткий, і ніяких резервів там не створює. Все працює з коліс, і падіння виторгу навіть короткочасне і незначне призводить до закриття бізнесу. Що вже говорити про те, коли повністю закрита вся сфера цієї діяльності. Ті працівники, яких перевели на дистанційну роботу і залишили 50% зарплатні, можуть вважати себе щасливцями. А вина в цьому лежить на плечах вищого керівництва України, яке, як ми могли пересвідчитись, виявилося некомпетентним і абсолютно недієздатним. 

Але громадяни ще не усвідомлюють головне. Можливо, це не усвідомлює і керівництво України. Люди вважають, що зараз, після пом’якшення і зняття карантину, вони просто повернуться на свої робочі місця, отримають зарплату й забудуть свої поневіряння, немов страшний сон. Насправді – все навпаки. Фільм жахів тільки починається! Половина з тих, хто сьогодні не при ділі, ніяких робочих місць на старій ниві більше не знайдуть, а інша половина знайдуть їх куди менше грошовитими , і буде рада працювати навіть за миску юшки. 

Офісні центри виявлять, що площі їх більше не потрібні бізнесу, так як дистанційно він працює так само нормально, як і в офісі, проте немає потреби витрачатися ні на оплату оренди та комуналкині на проїзду до офісу. Торгові центри виявлять, що половина бутиків або не була відкрита, або відкрилася, щоб відразу ж згорнути свою роботу, розпродавши залишки товару. У кращому випадку перемістяться в Інтернет-торгівлю, а то й геть підуть з ринку.  

Шоу-бізнес вже страчено. Величезна кількість заходів скасовано, гроші покупцям за квитки не повернуті, а страхові компанії відмовляються від компенсаційних виплат, бо для них коронавірус –це теж форс-мажор і поважна причина не платити своїм клієнтам. 

Крім того, тренд полягає в тому, щоб масові заходи з тисячами глядачів поступово згортати, заганяючи видовища у віртуальний простір. 

Шоу-бізнес  це і для телебачення один з годуючих секторів. Падіння монетизації галузі, а також повальне скорочення суб’єктів підприємництва в цій сфері боляче вдарить по телебаченню, котре почне зливати свої кадри на вулицю, скорочувати рекламні бюджети, забираючи шматок хліба у рекламщиків. Шоу-бізнес в середньостроковій перспективі – труп. 

Сфера громадського харчування, яка стала культовою в останньому десятилітті, впаде наполовину. Зубожіле на карантині населення, хоч і скучило за посиденьками, швидко зрозуміє, що кафе  це одна зі статей економії спустошених сімейних гаманців. Багато хто просто припинить ходити до ресторанів і кафе у оочікуванні кращих часів, а більшість, хто залишиться на плаву, обмежать витрати. Тобто, середній чек в галузі скоротиться наполовину. Це призведе до обвалу рентабельності закладів. Якщо сукупний попит на ці послуги впаде, скажімо, на 30%, то це призведе до того, що 70% кафе і ресторанів стануть нерентабельними, а виживуть лише ті, хто зможе підлаштуватися під економ-бюджети або втримається на вищих щаблях  для елітарного обслуговування. Там гроші попри все будуть і надалі водитися. 

Будівельна галузь все ще животіє на об’єктах. Однак уже всім зрозуміло, що перспективний попит на квадратні метри житла і комерційної нерухомості стрімко летить до нуля. Попереду дві неприємних обставини, яких не уникнути.  

Перше: частина передплачених об’єктів будуть заморожені і не введені в експлуатацію. Це позбавить покупців і законних площ, і їхніх грошей. 

 Друге: частина побудованих об’єктів не знайдуть покупців ніколи, і стоятимуть незатребуваними. З урахуванням того, що всі вони закладені в банках  проблеми у лихварів, притому, найгостріші! 

Катастрофічного удару вже завдано по туристичній галузі. Культ зарубіжних поїздок отримав контрольний постріл в голову. Країни ЄС кордони не відкривають, а арабський напрямок і всесвітній авіатуризм, все одно для українців стають непідйомними по грошах. Сотні тисяч працівників, зайнятих в галузі, виявляться незатребуваними. Лише невелика частина галузі втримається на плаву, годуючись внутрішнім туризмом. Громадянам стане не до мандрів. 

Оплата комунальних послуг та енергоносіїв за в рази завищеними тарифами стає непідйомною для населення країни і бізнесу. Цю проблему треба буде вирішувати, і політикум, розуміючи, що всю країну обкрадає лише купка олігархів, заради свого піару розгорне активну на них атаку. З урахуванням того, що інфраструктура розграбована і недофінансована, то в багатьох містах нас очікує реальний інфраструктурно-екологічний колапс, породжений поєднанням кількох негативних факторів: зношеності техносфери, фінансового голоду, управлінського безладдя і масового проникнення в галузь злочинних угруповань, що займаються її пограбуванням, спільно з владою і правоохоронними органами. 

Українська промисловість приречена на обвал, так як всі високотехнологічні підприємства вже давно знищені, а металургія катастрофічно постраждає від падіння світового попиту на метал. А там перспективи похмурі. Спад сукупного попиту в світі буде обчислюватися сотнями мільйонів тон. З урахуванням управлінської безграмотності наших олігархів і допотопним обладнанням заводів можна припустити навіть фактичну ліквідацію галузі. 

Хімічна промисловість має великі шанси залишитися хоч якось в грі, так як прийдешня продовольча криза вимагатиме для себе збільшити кількість добрив. Збільшити обсяги виробництва в сільському господарстві Україна буде змушена умовами глобальних обставин, а раз так, то і хімпромисловість буде затребувана. 

Сільське господарство, ймовірно, зможе отримати бонуси від карантину і світового продовольчого буму. Однак, на той час українську землю таки розпродадуть, а тому, ми опинимося чужими на своїй землі в розпал майбутнього свята життя. 

Торгівельні галузі, орієнтовані на імпорт, від одягу до автопрому, просто впадуть. Притому, впадуть стрімко. За зупинкою трейдингу послідують масові звільнення працівників. 

Зменшення доходів бізнесу і населення сьогодні, і ще більше  завтра, жодним чином не скасовує той факт, що населення зобов’язане обслуговувати і повертати кредити банкам, а також платити подушне в казну і сплачувати усім відомим олігархам в кишеню за комунальні послуги. Уряд, Президент, НБУ і депутати взагалі нічого не зробили для системного викорінення платіжної кризи. Громадяни-банкрути та фірми-банкрути доходів з вини держави позбулися, але приймати на себе їх зобов’язання перед кредиторами і скарбницею держава не збирається. Президент, міністри і депутати прикидаються, що нічого не розуміють або відверто брешуть. Ніяких кредитних канікул ніхто не надавав. Банки ведуть себе агресивно, нахабно і скоро увімкнуть силовий режим. Населення вже вичерпало всі резерви і залізло по вуха в ломбарди і мікрокредитні організації. Однак, повернути кредити останньої надії через місяць буде не в змозі. І тоді до всіх проблем населення додайте колекторів і кримінал, при повному державному потуранні.  

Однак, щоб не робили банки, вони нічим не зможуть компенсувати зупинку грошового потоку і загальний касовий розрив. Його просто не буде кому компенсувати. Банківська галузь України фактично йде під укіс. Після карантину ця криза перейде в активну фазу. А труднощі банків вирішуються в Україні за традицією: втеча банкірів за кордон з вкраденими депозитами вкладників і грошима господарюючих суб’єктів. А що не вкрадуть банкіри, то вкрадуть керівники Фонду гарантування вкладів, які діють заодно з вищим державним керівництвом. 

Ну і, як вишенька на торті, колапс оплати по комунальних платежах. Громадяни понесуть залишки грошей в магазини на продукти і в кредитні організації під тиском колекторів. На комуналку у більшості грошей не буде, а тому, прийміть готовий тригер технокатастрофи –  фінансовий тромб галузі. 

І останнє в ланцюзі – скарбниця, в яку податки більш не потечуть, і навіть капати перестануть. І так, по другому і третьому колу. А хтось же повинен платити поліції, прокуратурі, так званим борцям з корупцією типу НАБУ, САП, ВАСУ і пенсіонерам? Воронка Інферно! 

Прийдешні проблеми, розкриті карантином, накладуться на головний фактор катастрофи  повальну некомпетентність керівництва і масове розкрадання політичним і чиновницьким апаратом державних коштів. Вищий пул політиків і чиновників, не кажучи вже про середній і нижчий, взагалі не уявляє собі, що відбувається і що ж робити. Локальні проблеми і кризи дня сьогоднішнього і завтрашнього вже не владнаєш точково, так як катастрофа  системна. Все в масштабі країни виглядає точно так, як це в малому прикладі –  нездатності МВС і ДСНС впоратися з серією малих пожеж навколо Києва. Те ж саме буде і в державному масштабі. 

Уряд стане засідати, президент базікати, депутати сперечатися, а в реальність прорветься жорстка мегакриза. І її не буде кому лікувати, незважаючи на те, дадуть нам кредит МВФ, або не дадуть. Якщо не дадуть, то до всіх перерахованих проблем додається проблема валютного курсу, гіперінфляції і зовнішньоторговельної кризи. 

Якби я був на місці президента, то заявив би про зміну моделі державного управління і взявся б енергійно впроваджувати нову індустріалізацію з опорою на власні сили країни! Пора вести мову не просто про зміну влади, а про зміну суспільно-політичного ладу. Прийшов час державою керувати по-справжньому, бо тепер в новому світі кожен сам за себе. І ми, рано чи пізно, до цього прийдемо. І чим це станеться пізніше, тим Україні буде гірше. 

Незабаром до економічної долучиться ще й політична криза. Уже влітку, коли послабиться карантин, головною політичною жертвою моменту стане президент  самотній, малограмотний і некомпетентний, який опинився не в той час і не в тому місці. Все і всі будуть звалювати на нього і навіть його найближче оточення.  

А громадянам України доведеться пережити важкі часи при повній невизначеності перспективи! 

 

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...