Політолог: Путін не допустить миротворців на кордон і буде торгуватись

Політолог: Путін не допустить миротворців на кордон і буде торгуватись
Автор Желізняк Олександр в Закордонна правда/Публікації

Про те, як еволюціонувала «путінська більшість» в РФ, чому Путін не пустить миротворців на Донбас і коли буде зручний для України момент для звільнення окупованих територій, в інтерв’ю «НАРОДНІЙ ПРАВДІ» розповів російський правозахисник і політолог Євген Іхлов.

Loading...

Які базові виклики для Росії породжує або вже породив Володимир Путін своїм багаторічним закріпленням у владі?

– Найважливіше, що зробив Путін – він відродив «застій» – ситуацію, коли особисті успіхи не пов’язані з особистими досягненнями.

Була відновлена ​​«номенклатура» – такий спосіб організації правлячої верстви, в якому інституційний поділ конституційних функцій підмінено поділом ролей. Наприклад, суддя – помічник прокурора в грамотному оформленні звинувачення, депутат – помічник уряду в грамотному редагуванні урядових ініціатив, а журналіст – помічник влади в ідеологічній обробці населення.

Але це – неономенклатура – ринкова, корумпована. Її ідеальне визначення – «бюрократична буржуазія» (західне соціологічне поняття для систем в Африці в 1960-70-х років).

Путін заново запустив процес «соціального некрозу», що почався на початку 1970-х років і перерваний в 1986 році перебудовою Горбачова.

Путін відновив «самодержавство» – замасковану під багатопартійну демократію авторитарну систему, але саме в формі «дисперсного деспотизму», коли майже тоталітарною владою наділяються посадові особи на кожному рівні управління, які при цьому абсолютно не діють в рамках загального плану – на відміну від радянського періоду , коли держава була «проектною».

Путін відновив «опричний стан», тобто репресивний, квазіправоохоронні органи, які отримали повноваження забирати майно своїх жертв в свою користь, чого не було навіть в Третьому рейху.

Путін знищив шар вільних політиків і шар незалежного підприємництва – головну силу єльцинської ліберальної революції. Точно також як Сталін знищив як більшовиків, так і незалежне селянство.

Путін поєднав недоліки царського, сталінського та брежнєвського правлінь, створивши «комплексний історичний тупик», вихід з якого приречений поєднувати березень 1917 року, десталінізацію і перебудову. Фактично мова йде про створення історичної необхідності Другої революції.

Росія – велика культура світового класу. Такого роду культури не дозволяють собі померти і породжують найнесподіваніші процеси для спроб виходу з історичного глухого кута.

У чому феномен і витоки «путінської більшості»?

– путінської більшості було три.

Перше (1999-2002): бонапартистська дрібнобуржуазна більшість, незадоволена революційною смутою 90-х.

Друга (2003-2014): імперські реваншисти і «рентна буржуазія» (зростання рівня процвітання за рахунок вуглеводнів), а й ще суто неосталінский рух, що підтримує «антиолігархічні» кампанії.

Третя (2014- …): імперський реваншизм і антизахідні настрої, ілюзія, що Путін став «президентом простих людей».

Чи може ця «путінська більшість» існувати без перерозподілу Кремлем доходів від природних багатств Сибіру?

– Ні. Тому що застій (соціальний некроз) знищив всі стимулюючі ініціативи соціальні механізми. Однією з причин опали Улюкаєва стала його доповідь літа 2016 року про те, що Росію чекає двадцять років соціально-економічного застою. Фактично це означає, що населення Росії ніхто в найближчі півстоліття не буде жити краще, ніж в 2013 році. Більш того, як з середини 1970-х років всі зрозуміють, що життя буде поступово погіршуватися, все буде розвалюватися, буде наростати імміграція інтелектуалів і середнього класу.

 Чи може «путінська більшість» існувати без анексії Криму, війни на Донбасі і в Сирії?

– При набитому шлунку – хоч греблю гати. Адже в Росії не приходять труни. Вбивають або шукачів пригод, або найманців. Але як привід при невдоволенні порожнім шлунком поразка зіграє важливу роль як ідеологічне обгрунтування. Імперський ресентімент, розпалюваний комуністами і Лужковим з середини 90-х всіх залишили байдужими. Про те, що Росія не може жити без Криму, Росія дізналася 1 березня, а через два тижні Росія його отримала. Путін Крим не віддасть. Його наступник в перспективі віддасть, якщо це буде не проміжне правління. Путін взагалі сам нічого не віддасть. Просто з шкідливості. Він бачить себе відновником втраченого при Горбачові і Єльцині.

Необхідно зрозуміти, що нинішній середній росіянин не мав психологічного імунітету проти вождепоклоннічества і націонал-мілітаристського психозу. Культу Брежнєва не було. Горбіманія – три роки, культ Єльцина – стільки ж. І потреба у вождя-царя-напівбоги реалізувалася в поклонінні Путіну. Тим більше, що у нього, як у Гітлера, спершу все виходило. І він вміло осідлав антиамериканську хвилю. А націонал-мілітаризм тут взагалі не відчували з кінця сорокових. Тому піки підтримки Путіна слідують після сварки з США через Ірак і арешт Ходорковського в 2003 році і кримнашизм.

 

 Чи є у російської опозиції, під нею розуміється не К.Собчак і не лідерів парламентський партій і фракцій, бачення майбутнього Росії після Путіна?

– Є вироблений за останні 12 років консенсус ідей – справжній федералізм, парламентаризм, реформа суду, люстрація номенклатури. Антіпутінізм по всіх лініях.

Як би Ви пояснили мету виступу Путіна на Федеральному зборах 1 березня цього року?

– У «путінського більшості» почалася ломка великодержавія і йому «пустили по вені» нову дозу. Це була відповідь на лютневий розгром в Сирії.

Оскільки в виступі багато уваги було приділено різної зброї, чи можна вважати, що РФ вже втягнута в гонку озброєння, особливо з огляду на частку розтрат на силовиків?

– Ця частка об’єктивно скорочується. Приліпити балістичну ракету під фюзеляж винищувача – замість ракети для знищення супутників, це такий «онанізм навприсядки». Півстоліття тому маршал Гречко також міг пробити будь-яку американську систему ПРО, тільки він про це не тріпався по телевізору.

Наскільки ймовірно те, що в наступні 6 років Путін буде далі повертати територію «радянської Росії», тобто, як я розумію, території країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії?

– Ні. Оскільки стримування російської агресії стане дуже надовго екзистенціальною основою західної солідарності та ідентичності. Ресурси Росії тануть, а путінізм перестав за минулі 4 роки бути в якості якогось оксамитового фашизму привабливою соціальною альтернативною «демократичного хаосу». Путін розвалив навіть Євроазіатський економічний союз, тому що ні Мінськ, ні Астана не хочуть йти на  конфронтацію із Заходом.

Наскільки ймовірний сценарій миротворців ООН на Донбасі?

– Путін не пустить миротворців перекрити кордон, а буде намагатися торгуватися … Справа в тому, що правлячі в Росії вбили собі в голову, що вона – імперія-велосипед, яка впаде якщо зупиниться. Але і з іншого боку, ніякого другого пориву «північного вітру» не буде. Просування навіть на 5-10 км вглиб України із зони ОРДЛО вже приведе до відправки мобільних сил НАТО в Україну. Крім того, в «ЛНР» постійне панічний очікування того, що їх або кинуть напризволяще, або ВСУ прорвуть фронт.

У Києві ж чудово розуміють, що в момент наступної Російської революції настануть ідеальні умови для деокупації. Те ж саме розуміють і грузини, і молдавани.

Путіну необхідно за всяку ціну змусити Київ і міжнародні структури йти в прямі переговори про форми врегулювання конфлікту з керівництвом фейкових “народних республік”. По-перше, цим визнається їх суб’єктність, вони перестають бути операцією прикриття російської інтервенції. По-друге, коли 13 листопада 2003 року Суддя Лондонського магістратського суду Тімоті Уоркмен відмовив Генпрокуратурі РФ в екстрадиції обвинуваченого в тероризмі віце-прем’єра і міністра культури Чеченської республіки Ахмеда Закаєва (там свідками були Лев Пономарьов і світлої пам’яті отець Гліб Якунін), то головним доводом на підтримку відмови було офіційне участь Закаєва від імені керівництва самопроголошеної Ічкерії в мирних переговорах з російськими представниками, в т.ч. в 18 листопада 2001 року в Москві, в міжнародній зоні “Шереметьєво”. А раз він вів переговори з владою РФ про світ, то він не терорист, але сторона “внутрішнього збройного конфлікту”, а отже політичний опонент Москви. Отже, в момент початку переговорів ООН і ОБСЄ з делегаціями “ДНР / ЛНР” вони з агентури окупантів перетворюються в заколотників, в збройну опозицію. Переговори можуть тривати роками і зриватися, але одноразового визнання правосуб’єктності керівництва “республік” це вже не скасує.

Олександр Куриленко

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...