Іван Ліберман: Люди зрозуміли – окрім них самих їх та їхні сім’ї ніхто не захистить!

Іван Ліберман: Люди зрозуміли – окрім них самих їх та їхні сім’ї ніхто не захистить!
Автор Желізняк Олександр в Публікації

Впродовж останніх днів Україну сколихнула низка резонансних подій, які, правду кажучи, надто далекі змістовно від того, щоб взагалі розмірковувати про якусь там безпеку для українських громадян в цілому.

Йдеться про резонансні події, де злочинці брали людей у заручники. У Луцьку особа захопила автобус з людьми, у Полтаві зловмисник узяв у заручники правоохоронця…

Loading...

Чому раптом таке сталося? Що можна сказати про дії спецслужб і поліції у, навіть, цих двох вищезгаданих випадках? Наскільки все це вплинуло на те, що українці почали ще більше турбуватися про стан безпеки в Україні та власної безпеки, зокрема?

Як завжди компетентно і чітко усі крапки над «і» розставив відомий адвокат, доктор права Іван Ліберман.

«Чому таке трапилося?

Перша причина. В Україні за останні рік-два з’явилася дуже велика кількість збіднілих людей. Дуже сильно збідніла загальна маса населення, в тому числі фінансово схудли і багатії.

Друга причина. Люди не вірять у майбутнє. У людей триває перманентна депресія. В даному випадку триває, я б сказав, великонаціональна психологічна депресія у зв’язку з тим, що люди, в основній своїй масі, не бачать перспектив ані для себе, ані для своїх дітей. Є ті, хто виїхав на межі України для того, щоб хоч якось або вижити, або збудувати хоч якесь майбутнє. Усі ж інші – просто у перманентній депресії.

Причина третя. В Україні в принципі завмирає лікувальна примусова та інші системи. У нас випускають хворих, в котрих є різні прояви хвороби, випускають величезну кількість душевнохворих і частково недієздатних осіб без поводирів, опікунів та піклувальників. Тому такі люди самостійно пересуваються містами, селами, ходять собі самі.

Причина четверта. Велика кількість психологічно травмованих людей – здорових фізично, сильних, вмотивованих – повернулася із зони ООС.

І причина п’ята. Вона є ключовою, як на мене. В зв’язку з масовим вкиданням компромату на найвищих осіб держави – чиновників та політиків як нинішніх, так і колишніх (наприклад, плівки Деркача, зізнання Жванії, інші факти, результати журналістських розслідувань тощо) – усе це людям відкриває очі і показує цинічність політикуму. Хоча це все ще не доведено у суді, але люди дуже часто сприймають такі речі, як закінчений факт! Людям часто не потрібне жодне рішення судів, їм достатньо чути те, що їм показують і що озвучують. Люди все це сприймають таким, як воно є, як факт!

Прості люди бачать, що на їхній крові, на їхніх зусиллях, на їхніх останніх 5 гривнях, відправлених на адресу якогось благодійного фонду з метою допомоги нашим військовим, окремі особи просто збагачуються! Що в Україні діє корупція в різних сферах! І, зрозуміло, що люди не просто закриваються в собі, не просто стають прагматичними, а вони розуміють, що нікому не потрібні».

Стосовно дій поліції і спецслужб – наскільки вони були професійними, Іван Ліберман відзначив наступне. І навів показовий приклад.

«З наявної відеоінформації з Луцька, наприклад, було не зрозуміло, чому на бронетранспортері, нагорі, як на коні, їхали правоохоронці, не знаючи на 100 відсотків, що там немає вибухівки? А якби вона була? Усіх би їх поранило, а, можливо, і повбивало би. Адже той захист, який в них є, у порівнянні з тими вибухівками, які є в Україні… Ми розуміємо, яким міг би бути заряд і наскільки потужним міг би бути вибух!

Наші люди відчувають, що вони не можуть покластися на правоохоронні органи держави! Не те що як на превентивну систему, на яку вони сплачують податки, а, навіть, як на систему, котра повинна була би оперативно й негайно, миттєво й професійно реагувати на подібні ситуації! Так, як це відбувається в розвинених країнах світу.

Наприклад, в тому ж Ізраїлі у спецслужб в статуті немає команди «Вперед!». В них є команда «За мною!». Тому, там найбільше гине не простих солдат, а саме командирів – офіцерів, які очолюють загони спеціальних служб. А це – різні речі. Там боєць знає, що його не кинуть під танки, а розуміє, що йде за командиром, який завжди перший і попереду! Не коли і як самому командиру захочеться, а завжди так відбувається».

«Вкрай дивно і трагічно, що сьогодні в Україні люди користуються як офіційною, так і неофіційною зброєю. А відбувається так саме з причини того, що наші люди зрозуміли, що окрім них самих їх та їхні сім’ї ніхто не захистить!», – резюмував Іван Ліберман.

Хочете читати новини в іншому форматі?
Підписуйтесь на телеграм-канал НАРОДНА ПРАВДА
Підписатись можна ТУТ
Джерело: Народна Правда
загрузка...
загрузка...