Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світі

Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світі
Автор Марія Петренко в Новини

Заяви, що часто звучать в Європі і особливо в США про те, що головним викликом для західної цивілізації стало протистояння з Китаєм, а не з Росією, в Україні нерідко сприймають з нерозумінням. Очевидно, досі оцінюючи геополітичну розстановку у світі за шаблонами часів Холодної війни, де головними центрами сили були Вашингтон і Москва, а Пекін точно не тягнув на роль “третьої сили”.

Loading...

Або ж по періоду першої половини 90-х, коли “made in China” стало синонімом дешевого ширвжитку, виробник якого в масовій свідомості навряд чи тягнув на роль світової держави. До того ж, на відміну від Росії, яка восьмий рік безпосередньо веде проти України агресивну війну, Китай досі залишається чимось дуже далеким.

Мабуть, тому і якась продумана політика щодо Китаю в Україні де-факто відсутня. Київ то вводить санкції проти китайських компаній у зв’язку з конфліктом навколо “Мотор Січі”, то заявляє про цінність китайського досвіду держуправління.

На відміну від України, країни Заходу, перш за все США, вже давним-давно позбулися стереотипів щодо Китаю, що став для них справжньою проблемою номер один, на відміну від Росії.

Багато в чому це пояснюється непорівняним економічним потенціалом двох країн: згідно з підрахунками ООН, в 2020 році номінальний ВВП Китаю перевищив російський приблизно в 8,5 разів. Економіка однієї китайської провінції Цзянсу, площею з Ростовську область, приблизно дорівнює економіці всієї Росії.

Але необхідність вироблення окремої “політики щодо стримування Китаю” для країн Заходу обумовлена не тільки його економічною міццю. У десятці найбільших економік світу, крім Китаю, є ще три держави, що не належать до західної цивілізації в її історичному розумінні: Японія, порівнянна з Китаєм за населенням Індія і Південна Корея.

Однак ніхто з них, на відміну від Китаю, не веде планомірної культурної, економічної, військової, інфраструктурної та іншої експансії у всіх куточках планети. І навіть не тільки планети – в останні роки Китай все частіше заявляє про свої претензії на лідерство ще й в космічній сфері.

Китайський наступ

У 2020 році, згідно з повідомленням Євростату, Китай вперше став головним торговельним партнером Євросоюзу, відтіснивши США на друге місце. Товарообіг між ЄС і Китаєм склав 586 млрд євро, між ЄС і США – 555 млрд євро. Велику роль тут зіграло те, що з усіх великих економік світу Китай найменше постраждав від пандемії.

У підсумку, експорт китайських товарів в ЄС в минулому році виріс на 5,6%, в той час як товаропотік у зворотному напрямку збільшився тільки на 2,2%. Таким чином, традиційно негативне для ЄС сальдо торгівлі з Китаєм зросло ще більше, до 181 млрд євро.

У Китай європейці найбільше продавали продукцію машинобудування, автомобілі, електроніку, а купували – ту ж електроніку різних видів, її компоненти, напівпровідники, транзистори і т.д., а також продукцію легкої промисловості.

Варто відзначити, що для України Китай також є головним торговельним партнером, якщо розглядати країни Євросоюзу окремо, а не як єдине ціле. Причому в минулому році український експорт в Китай виріс майже в два рази – до 7,1 млрд доларів, імпорт навпаки, скоротився майже на 10% до 8,3 млрд доларів.

Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світіЄвропа стає залежною від китайської економіки (фото: GettyImages)

Україна продає в Китай в основному сировину: руду, метали, зерно, а також соняшникову олію, жири і залишки харчової промисловості. Навпаки, з Китаю купується перш за все готова продукція: електротехніка, котли, машини, наземний транспорт і т. д.

Саме по собі розширення торговельних зв’язків з другою за розміром економікою світу для європейців і українців зокрема, цілком природне. Але в столицях країн ЄС все більшу стурбованість викликає залежність від китайського імпорту по багатьом товарним позиціям.

Згідно з оприлюдненим наприкінці минулого року дослідженням німецького центру MERICS, у Євросоюзу є “стратегічна залежність” від Китаю по 659 категоріям товарів, а по 103 категоріям – навіть “критична залежність”.

Зокрема, йдеться про хімічну, фармакологічну промисловість та електротехніку. За деякими позиціями, наприклад, у закупівлях вітаміну В або антибіотика хлорамфеніколу, залежність від Китаю є майже стовідсотковою, у закупівлях марганцю – 83%.

Як зазначає MERICS в іншому своєму дослідженні з промовистою назвою “Авторитарний наступ: відповідь на зростаючий політичний вплив Китаю в Європі”, офіційний Пекін переслідує дві мети в своїй європейській політиці.

По-перше, забезпечити стабільність режиму в самому Китаї, по-друге, представити китайську політичну та економічну модель як конкурентоспроможну і навіть порівняно кращу, ніж західна ліберальна демократія. “Китай вже не просто біля воріт Європи, він всередині”, – констатують дослідники.

Дійсно, протягом останніх 20 років китайці активно скуповували європейські компанії – основний вид прямих іноземних інвестицій Китаю в Європу. Найбільша угода відбулася в 2016 році, коли китайська ChemChina купила швейцарського виробника пестицидів Syngenta AG за 46,3 млрд дол.

Згідно з дослідженням Bloomberg, крім хімічної промисловості, китайці виявляли найбільший інтерес також до традиційної енергетики, нерухомості та видобутку корисних копалин. Серед відомих компаній в китайських руках опинилися, наприклад, автоконцерн Volvo Cars, виробник шин Pirelli, з інфраструктурних об’єктів – найбільший європейський пасажирський порт в грецькому Піреї.

У ключових європейських столицях серйозна заклопотаність активністю з боку китайців почала втілюватися на практиці приблизно з 2019 року, все більше країн стали ретельніше підходити до китайських вкладень, блокуючи окремі угоди.

“Хоча тенденція зростання скептицизму по відношенню до Китаю очевидна, європейські лідери одночасно хеджують свої ризики”, – йдеться в матеріалі Європейської Ради з міжнародних відносин.

Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світіЄС та США намагаються обмежити китайську експансію на свої ринки (фото: GettyImages)

Мова про всеосяжну інвестиційну угоду між ЄС і Китаєм, переговори про яку тривали з 2013 року і успішно закінчилися в кінці минулого року. За заявами керівництва ЄС, угода повинна була сприяти справедливій конкуренції на європейських і китайських ринках, припиненню трансферу технологій в інтересах Китаю і т. д.

Однак у травні 2021 року Європарламент заморозив угоду впевненою більшістю голосів. Формальним приводом стала серія взаємних санкцій і контрсанкцій проти китайських і європейських чиновників, введених напередодні у зв’язку з переслідуванням уйгурів в китайському автономному районі Синьцзян.

Більш реальна причина – корективи європейської політики щодо Китаю після приходу нової американської адміністрації на чолі з президентом Джо Байденом. Новий господар Білого дому не тільки жорстко налаштований щодо Китаю, але і прагне до того, щоб політика Вашингтона і європейських столиць в цьому напрямку була максимально скоординованою.

Втім, керівництву ЄС при розробці своїх політик доводиться враховувати і інтереси свого ж бізнесу. Як повідомляє The Wall Street Journal, на початку липня представники лобістської групи ERT (куди входять близько 60 керівників транснаціональних компаній, що базуються в Європі) звернулися до керівництва ЄС із закликом жорсткіше протистояти китайському держкапіталізму. Але при цьому не розривати бізнес-зв’язків з Китаєм, так як це зашкодить свободі світової торгівлі.

“Ми стурбовані тим, що концепція стратегічної автономії (Євросоюзу від Китаю – ред.) може дуже легко привести до протекціонізму”, – цитує видання представника телекомунікаційного гіганта Ericsson AB Якоба Валленберга.

Якщо з просуванням в Європі у Китаю не завжди виходить гладко, то в бідних країнах Африки – навпаки. Місцева влада рада будь-яким китайським інвестиціям, в першу чергу, в інфраструктурні проекти. Навіть при тому, що ці проекти, як правило, реалізують китайські ж компанії, з використанням китайських матеріалів і руками китайських робітників.

Таким чином, Китай не тільки знаходить нові проекти для китайських будівельних компаній за умови перегрітого внутрішнього ринку, але і фактично бере під контроль влади цілих країн, вганяючи їх у борги, які навряд чи вдасться віддати.

Наприклад, африканська країна Джибуті вже винна Китаю суму, порівнянну з розміром її річного ВВП. Цілий континент, особливо країни південніше Сахари, опиняється під довгостроковим контролем Пекіна, що крім іншого дає ще один бонус: прокитайські голоси в ООН та інших міжнародних організаціях.

Але і Африкою китайці не обмежуються, активно заходячи навіть на території, що традиційно вважалися зоною впливу США. Наприклад, Центральну Америку.

Лінія партії

Якщо влада США і європейських країн у своїй політиці змушена озиратися на позицію свого громадянського суспільства і бізнесу, чиї підходи можуть не збігатися із завданнями держави, то китайська Компартія позбавлена таких обмежень.

Підприємці, науковці, військові – всі працюють для досягнення єдиних цілей. Згідно з прийнятою кілька років тому доктриною “військово-цивільного злиття”, всі громадяни КНР повинні сприяти діяльності китайської армії і розвідки.

Зокрема, це стосується полювання за західними технологіями, які китайці “запозичують” у інших країн, в першу чергу, США, удосконалюють і масово впроваджують у себе. У США регулярно трапляються скандали з місцевими вченими, викритими в передачі Пекіну різних секретних інновацій. Через п’ять років до 70% військово-промислового комплексу Китаю має базуватися на китайських технологіях.

З цією ж метою китайці тисячами привертають до себе західних вчених, розробки яких стають ексклюзивною власністю Китаю і проводять планомірну роботу з найбільшою в світі китайською діаспорою, що налічує близько 50 млн осіб.

Тільки офіційний військовий бюджет Китаю за останні 30 років виріс майже в 20 разів (за неофіційними оцінками – набагато більше) і зараз займає друге місце в світі після американського – 252 млрд доларів (у США – 778 млрд доларів). А за чисельністю військово-морського флоту китайці вже обігнали американців – 350 кораблів проти 293 у США.

Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світіКитай змагається із США і за військове домінування у світі (фото: GettyImages)

Цього року Китай запустив третю після “Мир” і МКС багатомодульну космічну станцію – “Тяньгун”, запрацювала і перша китайська місія з дослідження Марса. Причому вся китайська космічна програма цілком очікувано заточена насамперед на військові цілі.

Поки що Китай не вдається до методу проксі-воєн проти Заходу, чим вже багато років займається Росія, але акуратно тестує реакцію тих же США, посилаючи рибальські судна в спірні регіони Південно-Китайського моря і порушуючи повітряний простір Тайваню і Японії – близьких союзників Вашингтона.

Чому Китай є загрозою №1 для безпеки Америки в однойменній колонці для The Wall Street Journal пояснив Джон Реткліфф, екс-директор Національної розвідки США часів пізнього Дональда Трампа.

“Пекін має намір домінувати над США і іншою частиною планети в економічному, військовому і технологічному відношенні. Багато великих громадських ініціатив Китаю і відомі компанії лише прикривають діяльність Комуністичної партії”, – написав Реткліфф.

Зміна влади у Вашингтоні принципово не вплинула на підходи США до китайської проблеми. “Я вважаю, що Національна стратегія оборони 2018 року правильно називає Китай і Росію основними викликами, які порушують глобальну атмосферу безпеки. Але я вважаю, що Китай – це найбільший пріоритет через його підйом і масштаб військової модернізації”, – заявив новий міністр оборони Штатів Ллойд Остін.

Можливість альянсу між Китаєм і РФ, в якості молодших партнерів, давно турбує американських аналітиків. Зокрема тому, що Росія є відмінним джерелом енергоносіїв та інших ресурсів для стрімко зростаючого Китаю. А Москва з Пекіном налагоджують співпрацю, в тому числі і у військовій сфері, наприклад, у форматі спільного повітряного патрулювання над Японським морем.

Небезпечніший за Росію. Як Китай бореться із Заходом за вплив у світіСі Цзінпін зближує позиції з Кремлем у протистоянні із Заходом (фото: GettyImages)

У будь-якому випадку, в трикутнику Вашингтон-Москва-Пекін останні дві столиці за замовчуванням ближчі одна до одної. Оскільки і РФ і Китай роблять ставку на авторитаризм і альтернативні ліберальній демократії моделі державного устрою, в яких питання прав людини або, наприклад, боротьба зі змінами клімату – в принципі не є пріоритетами.

Країни Заходу намагаються не обмежуватися лише стримуючими заходами, пропонуючи свої альтернативи китайським глобальним проектам. Так, з подачі Джо Байдена “Велика сімка” запустила ініціативу “Побудуй кращий світ” як противагу китайській “Один пояс і один шлях”. Проект G7 передбачає залучення 40 трильйонів доларів до 2035 року для інфраструктурного розвитку бідних і середньорозвинених країн. Але поки що все знаходиться тільки на етапі запуску.

Безумовно, подальше нестримне економічне, технологічне і військове зростання Китаю аж ніяк не є єдино можливим сценарієм. У китайській економіці також накопичилося багато проблем, починаючи з внутрішніх диспропорцій, штучно роздутого будівельного сектора або зростаючого внутрішнього і зовнішнього боргу (загальний борг вже майже в три рази перевищує обсяг ВВП).

“Комуністична партія хоче, щоб світ вважав неминучим подальший підйом Китаю. Насправді це зовсім не так”, – пише Bloomberg.

Однак поки Китай залишається загрозою номер один для західного світу, Україні не варто дивуватися, що її протистояння з Росією, питання Криму і Донбасу знаходяться порівняно нижче в списку пріоритетів Європи і США.

Джерело: Народна Правда
загрузка...