– Я можу сказати свою думку? – Будь ласка, кажіть. – Ось ви пропонуєте Рабиновича, а, між іншим, у нього дочка – повія. – Що ви говорите? Рабинович взагалі не має дочки. У нього чотири сини! – Ну, я сказав свою думку, а ви вирішуйте. (Нехай тепер виправдовується)…
Як тут не згадати цей популярний у народі анекдот. Люди нерідко використовують усі можливі та неможливі способи для підняття власного рейтингу. Нерідко – з допомогою штучного зниження рейтингу конкурента. Чорний PR, хибна інформація та відверті фейки, маніпуляції та контрагітація – все йде в хід.
Останнім часом основним полем використання брудних технологій став Інтернет. І якщо раніше він більше виконував, так би мовити, допоміжну функцію, то сьогодні 2/3 компрометуючої фейкової інформації «знавці» розповсюджують саме в Мережі. Грань між звичним, нормальним PR та відвертою замовлею + чорнуха (чорний PR) стає все меншою та меншою.
У США сама концепція PR дуже популярна і не має такого негативу, як у країнах пострадянського простору. У мене якось, пам’ятаю, була зустріч із великим українським бізнесменом. Коли той лише почув слово «PR», то його начебто перекосило. Для нього ця тема була начебто про щось непорядне або брудне. Як, наприклад, якщо говорити про лобізм, який у тій самій Україні сприймається негативно, а в США – це елітно і навіть почесно. Усі компанії, політичні групи це роблять. Лобізм вважається у нас цілком нормальним явищем. А PR у США – це просто послуга. Вона не почесна, ніяка не елітна, а просто нейтральна послуга. Ми не купуємо конкретні публікації або якісь інші інформаційні продукти. Ми генеруємо інформацію. У нас дуже поширена криза-менеджмент. Коли все ж таки йде якийсь негатив, кудись він потім просочився, то у нас відповідні фахівці (а їх багато) намагаються виправити ситуацію. Часто кризові менеджери працюють з адвокатськими фірмами, щоб все було законно і правильно.
Я неодноразово чув, що у країнах пострадянського простору переважно прийнято купівля якихось речей: тобі дають «меню», ти купуєш пропозиції і це – твій PR. Все це або наполовину, або цілком таємно. У США вважається, що PR – легальний та етичний вплив на громадську думку. Люди у США наймають PR-фірми. Контракти з ними підписуються щонайменше на рік. PR-фахівці потім зустрічаються з медіа, пояснюють деталі про клієнта, відпрацьовують правильну тематику тощо. Звичайно, є діапазон, який проплачується. Але, це вже – більш тіньовий бік медалі.
Наведу приклад із власного життя. У мене самого були ситуації, коли мої суперники чи конкуренти замовляли проти мене чорний PR. Скрізь це і США тут не виняток. Є “журналісти”, які писали про мене повні дурниці. Наприклад, є в нас один такий, якого мало хто знає. Кличуть його Кевін Холл. Колись він працював у великій компанії, яка потім збанкрутувала. Зараз він працює у журналістській організації OCCRP. Там ніби займаються розслідуваннями тих чи інших ситуацій, щось знаходять і потім розслідують. Роблять вони це або власним коштом, або з якимось мінімальним фінансуванням. Хол свого часу писав про мене всілякі брудні статті. Боявся придумати вже щось дуже погане, тому вигадував усілякі небилиці, ніби я зустрічався колись з Манафортом, якісь ще чудасії у нього були в його публікаціях. Це не відповідало ані жанру новин, ані реальній картині. Свої думки він нічим не підтверджував, бо тоді на нього можна було б подати до суду. Були переважно його суб’єктивні оцінки, мовляв, «здається; з цього може випливати; тут можна припустити; все натякає на те чи це» і таке інше. Як правило, такі «журналісти», про які в США ніхто не знає, постійно намагаються утвердитись саме за рахунок поливання брудом інших людей. Багато повних нікчем, які саме таким чином намагаються робити собі ім’я. Жодну конкретику, жодні факти, як правило, вони не вказують. Бо потім за це можна відповідати перед судом. Але вони так роблять, оскільки через наш відомий «кейс Саллівана» позивається до журналістів у США досить складно. Важко тому, що будь-яка публічна постать має довести, що інформація в публікації була навмисне спрямована на підрив його репутації. Навмисне! А це довести дуже складно. Це – високий стандарт. Реально довести, але це досить довго та дуже затратно.
У нас справжні журналісти не хочуть ризикувати і писати будь-яке без фактів та підтверджень. Для них це – не просто кар’єрні ризики, вони просто можуть виявитися «цапами-відбувайлами» якщо їхні статті неправдиві. Але зараз нова хвиля пішла – змішування новин з коментарями, коли ситуація не просто репортується, а вона розбавляється особистими коментарями, суб’єктивними поглядами, думками. А особисті коментарі, ясна річ, набагато важче заперечувати в суді.
У нас є чорний PR і тільки зараз у США стали чітко усвідомлювати всю глибину питання. Концепція фейкових новин дуже поширена. З’являється багато блогерів, які записують свої коментарі та висловлюють особисті точки зору з тих чи інших питань. У деяких темах вони взагалі нічого не розуміють, але хочуть, щоби на них звернули увагу. Тому справжнім журналістам у такій ситуації досить складно працювати. Це проблема. Будь-яка ж людина може сказати, що вона – журналіст і у своєму блозі потім коментувати все, що завгодно. Немає правил і немає покарань, бо, як я вже зазначав, судиться дуже важко. Тому журналісти, які щось вигадують і цим реально завдають шкоди суспільству, залишаються практично безкарними.
Найбільша проблема, на мою думку, це безвідповідальність. Так, свобода слова дуже цінна та важлива для вільної країни. Але, ми недооцінюємо роль і вплив тих, хто перекручує факти та перекручує інформацію. Там немає управи. І я так гадаю не один. Поки люди не потрапили під багнюку, приклад якої я наводив вище і яку випробував на собі, вони не розуміють, наскільки це може бути тупо і примітивно.
У тій же Україні, як мені розповідали, люди знають, що багато чого проплачується, і вони вже заздалегідь готові до того, що будь-яка інформація може бути заангажованою. А в США в цьому плані більше наївності. Американці набагато більше вірять у те, що вони читають чи чують, часто сприймаючи відверто хибні новини або суб’єктивну точку зору за чисту монету. Особливо за нинішнього розвитку Інтернету там може з’явитися все, що завгодно. І ця безвідповідальність деяких «журналістів» + можливість писати чи говорити все, що захочеться, а потім це читатимуть і чутимуть мільйони людей – це, на мій погляд, лише посилює ситуацію із правдивим висвітленням подій.
Але, не все так буває для деяких райдужно. Наведу приклад Пітера Тіля – мультимільйонера, засновника PayPal та Palantir, першого зовнішнього інвестора Facebook. Він постраждав у 2007 році від наклепів, обману та брудних атак на нього з боку медіа-платформи Gawker (це була дуже агресивна жовта преса). Через 9 років Тіль фінансово супроводжував судову справу відомого рестлера Халка Хогана, який постраждав від цієї медіа-компанії Gawker. І в цьому процесі Тіль її збанкрутував! Суд тоді ухвалив рішення на користь Хогана і зобов’язав Gawker виплатити компенсацію рестлеру у розмірі 140 мільйонів доларів. Вже потім Пітер Тіль зізнався, що фінансово допомагав Хогану у цьому судовому процесі, який тривав досить довго. Висновок: у Gawker роками писали різні гидоти та плітки про бізнесменів із Силіконової долини, атакували Пітера Тіля, не на того нарвались, він їм цього не пробачив і у правильний момент їх просто знищив.
Медіа у нас також розуміють, що якщо у них буде жорстка відповідальність, то їхні заробітки впадуть. Ось тому різні брудні ситуації трапляються. Щоб напасти на якусь людину чи її сім’ю, їх почати знищувати, я вважаю, треба бути нераціональним соціопатом. А часто журналісти не дивляться на наслідки того, що вони роблять: написали статтю про когось, когось висміяли, комусь зіпсували життя і… пішли далі за інших знищувати.
Я підтримую Пітера Тіля у тому, що він тоді зробив. Просто це потрібно робити системно. Тоді можна змінити підходи та покращити систему. Сподіваюся, що це станеться у недалекому майбутньому. Щоправда, для цього потрібен значний ресурс та організація, яка відстоюватиме зміни до законів. Це – процес, тут миттєво нічого не буде. Це – рух, який у результаті щось змінить і рівень гідності нашої преси та PR підніметься. Все взаємопов’язано. Сподіваюся, що так обов’язково станеться.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
