Свого часу у росверсії Вікіпедії побачив інформацію, де нібито лідери України заохочували нагородами та почесними званнями відверто проросійських бізнесменів, які вже тоді були під санкціями РНБО, а потім потрапили під підозру СБУ за фінансові зловживання на шкоду країні. Нині вони не в Україні, а окремі навіть просять ПМП за кордоном. До речі, в українській версії Вікіпедії цих «реверансів» із нагородженнями немає, що ще раз підтверджує логіку дій розпропаганди: фейки – ІПСО – «культура скасування» («культура стирання») – «культура знищення».
І ось буквально днями побачив кілька статей, у яких роспропаганда, найнявши перекладачів різними європейськими мовами, запустила широку кампанію дискредитації керівництва МОУ та вищих керівників РНБО. Мета знайома – внести смуту та порушити агресію на владу в масах українців.
Явище, про яке йтиметься, я скоріше б називав не «культурою скасування» (як це перекладається дослівно з англійської і найчастіше у нас вживається), а саме «культурою стирання», яка впевнено трансформується в «культуру знищення». Поясню, чому так вважаю на прикладах зі свого політичного життя, в тому числі.
«Культура скасування» (cancel culture) – соціально-політичний термін, що виник у США та Європі. Це сучасна форма остракізму, за якої людина чи певна група людей позбавляються підтримки, засуджуються в соціальних чи професійних спільнотах як в онлайн-середовищі та соціальних медіа, так і в реальному світі.
“Культура стирання” – зараз це вже не так, що людину викреслюють звідусіль. Його намагаються помножити на 0! Це не те, що людина не згадується у ЗМІ, не активна у публічному просторі. Його прямо атакують і така атака – нещадна. Тому вже логічніше називати це все «культурою знищення».
Початкова суть «cancel culture» була в тому, щоб озброїти за допомогою інтернету та технологій слабких і навіть маргінальних людей, які ніяк не можуть протистояти нападкам. У них немає грошей на добрих юристів чи лобістів, немає належного рівня освіти та освіченості. Їх просто соромлять в інтернеті, а вони нічого не можуть вдіяти. А так вони могли б, за допомогою того ж інтернету та соцмереж, висловити власну позицію та попросити, наприклад, своїх однодумців якоюсь мірою захистити їх від відвертого хейту. Але, дуже швидко це все перетворилося на зовсім інше, на повне спотворення первісної суті «культури стирання». Зараз «cancel culture» почала знищувати саме найслабших та наймаргінальніших людей.
Приклад. Бідний простий вчитель у школі не впав навколішки перед екстремістом, що увірвався. Він захистив себе. Правильно вчинив? За логікою – звісно. Але потім такого вчителя шанувальники цього екстреміста починають перманентно соромити і принижувати. Хейтери потім пишуть про нього всякі гидоти, залазять у його особисте життя, сім’ю, ініціюють цькування його дітей, родичів, друзів. Соромлять усюди, де тільки можливо: у соціальних мережах, блогах, на різних сайтах. Що зрештою? Такого вчителя школа звільняє з роботи, його дітей викидають із навчальних закладів. Часто така людина потім зводить рахунки із життям. Це дуже. Але, що цікаво тут, що нова технологія, про яку все більше пишуть – штучний інтелект (ШІ), здатна не просто мобілізувати групи хейтерів, які атакуватимуть інших, а генерувати такі фейкові групи. Тобто, вже не треба буде переконувати, наприклад, 100К дегенератів, що якогось бідного вчителя потрібно облити брудом і довести до межі, а можна створити неправдиву групу людей – ботів або цілий фейковий рух, який буде цілеспрямовано це робити. Не треба вже когось просити чи вмовляти. Це вже не будуть реальні люди, а будуть віртуальні боти, які згенерували ШІ.
Є багато публікацій, де можна почитати про відомі публічні постаті, яких «прали». Деякі після «стирання» таки поверталися, стаючи ще сильнішими. Але поверталися, як правило, потужні особистості, у яких були гроші, зв’язки і, найголовніше, дуже сильний характер. Такі люди можуть витримати «стирання» і повернутися до ладу. А слабких «прають» нещадно та безповоротно. У цьому вся суть «культури стирання». Слабким людям повернутися на їхній колишній рівень практично нереально.
Думаю, що рада тут – дуже важливий момент. У кожній ситуації є різні стратегії реагування на «стирання».
Наприклад, мені особисто свого часу були різні брудні публікації, які однозначно мали замовний характер. Писали, що колись мав контакти з Манафортом; якісь мої фінансові питання спотворювалися; публікували, що я не проплатив щось за кредитною карткою; що організовував якісь зустрічі у Вашингтоні; що був присутній на нараді в Ізраїлі з Володимиром Зеленським перед початком президентської виборчої кампанії, де висловлював міркування як консультант. Писали багато чого. Щось із цього було насправді, наприклад, зустріч в Ізраїлі та інші значущі моменти, пов’язані з моєю професійною діяльністю. Але переважна більшість публікацій були відвертою брехнею та заказухою. І я добре знаю, чиєю саме.
Як поводитися залежно від ситуації, що склалася.
Наприклад, якщо ти зробив щось явно погане за своєю суттю, наприклад, вдарив жінку, намагався її принизити, погрожував, лякав розправою, то тут варто вибачитися, спробувати компенсувати цій жінці збитки, лікування (якщо необхідно), визнати свою провину на будь-якому рівні публічно. Потрібно дати людям зрозуміти, що ти усвідомив свою провину і готовий подальшими діями це підтверджувати. Не буде проявом слабкості. Навпаки. Як відомо, свої помилки публічно визнають винятково сильні люди.
У ситуації ж, коли ти не робив нічого поганого, а інші просто скористалися твоєю тимчасовою невпевненістю чи життєвими складнощами, розкрутили якусь ситуацію до небес, то насамперед тобі треба реагувати. Треба відповідати, викриваючи самих «стирачів». І пояснювати максимально широко, що це – заангажовані люди, проплачені рухи, що звинувачення неправдиві, а інтерес цих людей один – збити тебе зі шляху. Потрібно пояснювати, що твоя історія – реальна, а не та, яку розкрутили, оббрехав і понавидумував про тебе всіляких небилиць.
Найголовніше – не мовчати. Головне – не давати себе “стерти”. Це те, що свого часу зробив я. Не мовчав, а досить жорстко відповідав публічно на різні фейкові звинувачення на мою адресу будь-яких відвертих мерзотників, які колись розповсюджували про мене всяке марення, проплачуючи публікації і в українських медіа також.
Є й «золота середина» поведінки. Це якщо щось було зроблено тобою не зовсім коректно, не повністю неправильно, а щось можна було зробити краще, але криміналу в цьому не було. Просто, наприклад, твою особисту думку якась частина людей сприйняла негативно суто під своїм суб’єктивним кутом зору. Тоді можна розгорнути ситуацію в інший бік, знайти свою коаліцію – людей, які погоджуються з твоєю позицією. І тоді можна «стерти» тих, хто намагався тебе «стерти», викривши і знеоруживши твоїх критиків-хейтерів.
Резюме У США часто і багато говорять про потужність штучного інтелекту. На жаль, ШІ почне грати в темі «прання – знищення» далеко не останню роль. Він озброюватиме культуру знищення. Вже не потрібно буде переконувати будь-яких дебілів займатися подібними речами, а можна буде створити штучних дебілів, які іноді накидатимуться на певних суб’єктів і множитимуть їх на 0.
ШІ – це бомба, якою можна буде користуватись як для правильних справ, так і для чорних справ. ШІ в руках «стирачіві» – найстрашніший інструмент.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
