«Мирний план Зеленського» вперше пролунав у середині листопада 2022 року під час сімнадцятого Саміту G20, який проходив на індонезійському Балі. У США продовжують обговорювати в цьому ключі нещодавню зустріч у Саудівській Аравії, де головною темою дискусії якраз і був план Зеленського і його основні напрямки.
Концепція складається з 10 пунктів, реалізація яких, на переконання влади України, поклала б край війні, нахабно розпочатій РФ.
Як сьогодні американці оцінюють реальність та перспективу реалізації даної тактики?
Радіаційна та ядерна безпека. Безперечно, всі на Заході з природних причин хочуть, щоб росіяни залишили ЗАЕС. Інше питання, яким шляхом їх змусити це зробити?
Продовольча безпека. Сьогодні розширюється коаліція проти РФ саме через те, що росіяни блокують рух продовольства до країн, які на нього чекають і на нього розраховують. І Африка, і Китай зараз почнуть більше критикувати Росію та якісь умови висувати. Таке у нас кажуть. Я теж так вважаю.
Енергетична безпека.Це питання – інвестиції Заходу у відновлення України. Природно, це більше проявиться тоді, коли буде більше стабільності, коли настане холодний період конфлікту, або ж він буде вважатися закритим. Офіційно закритим. Другий момент: окрім фізичного відновлення інфраструктури України потрібно вдосконалювати захист, скориставшись технологіями, зокрема захисту від хакерів тощо. Тобто робити як фізичну стіну, так і електронну, щоб не лише відновлювати Україну, а й забезпечувати максимальну її безпеку у всіх сферах. Це, знову ж таки, інвестиції Заходу. Ні Туреччина, ні Китай у цьому процесі не братимуть участі, як ми розуміємо. Тому тут основну роль відіграватимуть інвестиції західних країн та їхня безпосередня участь у питанні безпеки української інфраструктури.
Звільнення всіх полонених та депортованих. Мабуть, це найскладніше у «плані Зеленського». Повернення людей – це визнання злочину Росією. РФ його визнає. До того ж, ми чудово знаємо риторику Кремля, яка говорить, мовляв, «ці люди самі захотіли виїхати», що вони нібито «звільнені» від утисків в Україні» і так далі. Росії недостатньо того, щоб їй щось запропонували за такий крок. Тут питання для Кремля дуже педантичне, бо треба зберегти обличчя. А як це зробити, якщо люди масово повертатимуться в Україну?
Тому, так, це робиться, але закулісно, без ЗМІ та розголосу. Нишком відкриваються якісь шляхи, що люди мають можливість повертатися. Вважаю, що це – поки що єдиний варіант. Росії неможливо офіційно зізнатися, що вони є захоплені і утримувані проти своєї волі люди. Владі Путіна важко щось пояснювати тоді навіть через свою пропаганду своїм же росіянам, більшість із яких свято вірять, що вони Україну «звільняють». І важко буде йти проти своєї ж пропаганди, яка тільки й сурмить про «звільнення» і ніяк інакше.
Виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України.У США, скажу як є, з’явилися певні вагання щодо цього питання. Раніше їх було менше. Зараз у нас у різних соцопитуваннях зріс відсоток тих людей, хто хоче, щоб США почали давати менше ресурсів Україні. Але таке збільшення противників допомоги дуже незначне. І головна причина тут, як на мене, не так в американцях, як у ситуаціях, які відбуваються в самій Україні. Наші люди ж чують про військків-корупціонерів, депутатів-хабарників, олігархів-злодіїв, бізнесменів-втікачів. Відсотків на 5 таких людей у США побільшало, хто пропонує почати згортати допомогу Україні. Це не радикальна зміна, анітрохи. Можу припустити, що це може бути маніпуляцією. Але, водночас, такі настрої є, мовляв, «скільки можна фінансувати війну», «треба більше думати про Америку, а не вливати у конфлікти, які до США не мають безпосереднього відношення» і таке інше. Що, мовляв, треба якось домовлятися.
На базі цього «домовлятися» більшість людей у нас – і демократи, і республіканці – вважають, що РФ не піде на те, чого ми повинні прагнути в ідеалі: повернути Україну до визнаних кордонів 1991 року. У США розуміють, що РФ наполягатиме на тому, що окремі території України мають залишитися у складі Росії. Це та думка, яку я чую як серед народу, так і серед політиків. У той же час у нас чудово розуміють, що якщо РФ не залишить захоплені території і ситуація на якийсь час «заморозиться», то, у будь-якому разі, партизанська війна з боку України триватиме постійно і українці ніколи не змиряться з тим, що хтось у них забрав їхні законні землі. Будуть у бік РФ летіти дрони, діяти партизани, відбуватимуться «бавовни», як вони називають вибухи. Це вже ніколи не заспокоїться.
Повернення справедливості. В нас цього хочуть. Раніше можна було маніпулювати і щось приховати, зараз технології розкриють усі. Можна, звичайно, фотошопами або за допомогою ІІ щось спотворити, але все одно багато даних фіксується і документується. Нині такі технології, що приховати практично нічого не вийде. Можна отримати будь-яку інформацію звідусіль, якщо поставити ціль. Тому докази злочинів РФ будуть. Вони будуть доведені та трибунали теж будуть.
Вважаю, що трибунали будуть в Україні та Європі. Не думаю, що якесь осуд можливий у Росії. Щоб там щось подібне сталося, має радикально змінитись влада. Хтось має прийти взагалі новий до Кремля і сказати, мовляв, «ми зробили величезну помилку, вина повністю на попередниках» і таке інше. Все може бути, адже ніхто не очікував, що і колись СРСР розвалиться. Але думаю, що чекати такого від нинішньої Росії просто не реально. Тим більше, що країни, які з нею в якійсь солідарності перебувають, не підтримуватимуть проведення таких трибуналів.
Недопущення ескалації. Реальні гарантії безпеки України – найпроблемніше з погляду здійснення. Жоден договір цього не забезпечить практично. Так, договір – важливий фактор, протокол, але йдеться про реальну ситуацію. Це, як, наприклад, бізнесмени підписують якийсь документ, наприклад, якийсь договір про нерозголошення чогось. Але якщо хтось його порушив, то що тоді? Хтось буде бігати позиватися через це з порушившим? Може й буде, але це довго, дорого і дуже клопітно. А в даному випадку – позиватися з ким, як і де? З агресором, який вже напав і вже нині знищує, роками позиватися?.. Тому я вважаю, що будь-який договір – більш психологічний фактор. Я впевнений, що найсильніша гарантія – це радикальна зміна у самій РФ. Це єдина реальна гарантія.
Фіксація закінчення війни.Якийсь акт про кінець війни можливий. Але він буде важливим суто символічно. Я думаю, що це буде компроміс, який дасть можливість РФ сказати своїм громадянам, мовляв, «ми досягли своєї мети». Україні він також дасть змогу говорити про те, що українці досягли мети та продовжать добиватися її далі. Це буде і для Заходу можливість сказати, що, мовляв, «все обернулося на нашу користь і зараз розпочнеться відновлення України». Але такий документ стане якимось символічним інструментом, який все одно буде проманіпульований в РФ. Росія все одно принесе туди якісь речі, які будуть важливими для розпропаганди. Бо як інакше вони зможуть зберегти своє обличчя? Ніяк. Вони точно не підуть на документ, який однозначно зафіксує капітуляцію росіян. Тому це буде акт чисто для історії. Його по-своєму інтерпретує CNN, знайде щось своє у ньому Аль-Джазіра. А в Росії буде суто їх інтерпретація, як би однозначно для всіх осудних не було б виписано такий документ. РФ його інтерпретуватиме через свою пропаганду. Вони звикли ставити багато з ніг на голову. Інакше, схоже, вони просто не вміють.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
