Публікації

Теракт на території посольства США у Києві: фото та відео з місця події

в Публікації/Соціальна правда/Фото/Відео
  • 630_400_1496899753-9383-e1496917390443.jpeg
  • 630_400_1496899753-4781.jpeg
  • 1024777271.jpg

У Києві в ніч на 8 червня стався вибух на території посольства США. Ніхто не постраждав. Поліція кваліфікувала вибух як терористичний акт. Розпочато кримінальне провадження. Детальніше

08.06.2017

Раб або громадянин: чи потрібна в Україні легализація зброї

в Публікації/Соціальна правда
Раб або громадянин: чи потрібна в Україні легализація зброї

Останні події в Україні, що були пов’язані з використанням громадянами вогнепальної зброї, знову порушили питання про легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї в нашій країні. «Народна Правда» попросила прихильників та противників легалізації зброї викласти свої аргументи «за» чи «проти». Детальніше

Призов офіцерів запасу: чи принесуть “піджаки” користь армії

в Публікації/Соціальна правда
Призов офіцерів запасу: чи принесуть “піджаки” користь армії

Чи готові випускники військових кафедр поповнити ряди ЗСУ, щоб командувати особовим складом? Як вплинуть вчорашні менеджери, архітектори та програмісти, які отримали офіцерські погони в університетських аудиторіях, на боєздатність українських підрозділів? “Народна Правда” розбиралася в ймовірні наслідки призову “білих комірців” до воюючої армії. Детальніше

07.06.2017

Хто намагався вбити Адама Осмаєва та чи є тут рука Кремля

в Політична правда/Публікації
Хто намагався вбити Адама Осмаєва та чи є тут рука Кремля

Резонансний замах на подружжя-добровольців АТО Аміну Окуєву та Адама Осмаєва, який закінчився тим, що Окуєва сама поранила вбивцю, залишає ряд запитань. Чи був кілер, якого вже назвали бійцем російських елітних спецслужб, насправді професіоналом і чому тоді провалив завдання? “Народна правда” разом з експертами та джерелами в силових структурах, розбиралася в деталях замаху. Детальніше

У США придумали, як ще покарати Росію: названі нові порушення в Україні

в Публікації/Соціальна правда
У США придумали, як ще покарати Росію: названі нові порушення в Україні

Сполучені Штати Америки готові затвердити нові санкції проти Росії за порушення у сфері свободи віросповідання, в тому числі в окупованому Криму та на Донбасі. Це випливає з щорічної доповіді Комісії США з міжнародної свободи віросповідання (USCIRF) за 2017 рік. У цій доповіді Росія вперше увійшла до списку країн «особливої ​​занепокоєності», – Сountries of particular concern (СРС). Детальніше

06.06.2017

Держзрада Тимошенко: яких ще політичних потрясінь варто чекати цим літом

в Новини/Політична правда/Публікації
Держзрада Тимошенко: яких ще політичних потрясінь варто чекати цим літом

Черговий пленарний тиждень почалася зі скандалу – Юлію Тимошенко звинуватили в держзраді, що полягала в підписанні кабального “газового контракту” з «Газпромом» у 2009 році. Нинішнє літо обіцяє бути багатим на політичні події. Це підтвердили опитані «Народною правдою» депутати та політичні експерти. Детальніше

Георгій Тука: я переконався, що ніякого особливого народу на Донбасі не існує

в Новини/Публікації/Соціальна правда
Георгій Тука: я переконався, що ніякого особливого народу на Донбасі не існує

Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука, розповів “Народній правді”, чому “хорватський сценарій” звільнення Донбассу не підходить для України та чому він тепер не хоче прогнозувати терміни деокупацїї Сходу України. Детальніше

Український сценарій для Лукашенка: чи можлива окупація Білорусі

в Закордонна правда/Публікації
Український сценарій для Лукашенка: чи можлива окупація Білорусі

У вересні на території Білорусі заплановано білорусько-російські військові навчання «Захід-2017». Вони обіцяють бути найбільш масштабними за всю історію їх проведення. Цей факт викликає занепокоєння у багатьох місцевих та іноземних спостерігачів. Висловлюються думки про те, що даний захід – лише прикриття для “м’якої” окупації РБ. Якщо ці побоювання виправдаються, то Росія зможе створити військову загрозу не тільки для північних кордонів України, а й для країн Балтії. Втім населення Білорусі в такий розвиток подій не вірить, в тому числі й завдяки російській пропаганді.

Для окупації перешкод немає

Військові навчання “Захід-2017” пройдуть на декількох російських і білоруських полігонах. Це не перші подібні навчання, але в минулому році в Білорусі побачили, що тепер вони матимуть безпрецедентний масштаб. Зокрема, для перекидання особового складу та техніки в 2017 році росіяни мають намір використати 4162 залізничні вагони (в 2016 році було всього 50 вагонів). На думку білоруських експертів, це може свідчити про плани передислокувати на територію РБ значну частину недавно створеної 1-ї Гвардійської танкової армії Західного військового округу, що дозволить розгорнути в Білорусі велике військове угруповання. Не виключено, що після завершення навчань росіяни не повернуться додому та залишаться на території Білорусі, забезпечивши її безкровну окупацію. Таким чином війська в Білорусі будуть нависати над північним кордоном України та будуть погрожувати вторгненням в країни Балтії.

Сценарій російського вторгнення в Балтію серйозно розглядається західними військовими експертами. Нещодавно американська корпорація RAND опублікувала дослідження, з якого випливає, що частини російської армії, які вже зосереджено на західному напрямку, здатні в найкоротші терміни захопити Литву, Латвію та Естонію, а сили НАТО, чиї можливості в цьому районі значно поступаються російським, не зможуть цьому завадити. Ця загроза примусила НАТО сформувати на своїх східних рубежах додаткову багатонаціональну бригаду з бронетехнікою та артилерією, яку буде дислоковано в Польщі та країнах Балтії.

Нагадаємо, що ще кілька місяців тому спостерігалося надзвичайне загострення відносин між Москвою та Мінськом через суперечки про ціну на паливо, великого боргу РБ, а також відмови останньої дозволити розгортання у себе авіаційної бази РФ. Однак можливості білоруського лідера Олександра Лукашенка чинити опір Володимиру Путіну надто перебільшені.

По-перше, Білорусь вже є частиною всіх інтеграційних об’єднань з Росією. Від ОДКБ, що передбачає загальну військову стратегію країн – членів, до Митного союзу. Економічна залежність РБ від РФ є надзвичайно великою. Країни підтримують один одного на міжнародному рівні.

По-друге, Білорусь – член поки ще віртуального Союзу з Росією. У статуті цього об’єднання є пункти про єдину валюту, загальну міжнародну політику та, найголовніше, про колективне керівництво всією територією Союзної держави. Проект останньої з самого початку сприймався Кремлем як етап возз’єднання двох країн.

По-третє, більшість білорусів живуть в інформаційному і культурному просторі Росії. Таким чином, для гіпотетичної окупації Білорусі особливих перешкод немає. Більше того, ситуація з можливістю захоплення білоруської території багато в чому нагадує умови, за якими в 2014 році відбулася анексія Криму.

В агресію не вірять

Незважаючи на всі ці обставини, білоруси, подібно до українців в 2014 році, вважають, що Росія не становить загрози для їхньої держави. В розпорядженні редакції опинилося дослідження Білоруської аналітичної майстерні Андрія Вардомацького (Варшава). Соціологи звернулися до громадян РБ із запитанням: «Чи можливі аналогічні (українським) дії Росії по відношенню до Білорусі, (тобто, чи можлива анексія частини або всієї території Білорусі Росією)?

Були отримані такі відповіді:

Так – 14,1%

Ні – 68,3%

Важко відповісти – 17,0%

Відмова від відповіді – 0,7%

Аргументація тих, хто не вірить в можливість російської агресії в основному зводиться до тривіальних суджень: «Росіянам достатньо своєї величезної країни», «Ми історично близькі народи», «Вони християни», «Дуже високий рівень економічної кооперації», і тому подібне. На думку письменника Віктора Мартиновича, широкі верстви населення не вірять в можливість російської агресії на територію Білорусі, оскільки їхній світогляд формується російськими телеканалами, а також соціальними мережами “ВКонтакте” і “Однокласники”. “Для більшості білорусів росіяни – друзі, а Путін кращий за Лукашенка, оскільки пенсії і зарплати в Росії є більшими. Допустити варіант, за яким Росія нападає на Білорусь, простий білорус не може – в телевізорі про таке не розповідають, а якщо й розповідають, то лише як анекдот», – заявив Мартинович.

Як повідомив кореспондент телеканалу «Белсат» Алесь Силич, думка про те, що російська армія, після завершення навчань залишиться в Білорусі, звучить, як правило, з вуст політологів та інформованих журналістів. “У суспільстві страху з цього приводу немає. Російську армію, незважаючи на події в Україні, багато хто продовжує сприймати як «нашу», спадкоємицю Радянської Армії. А от війська країн НАТО – є ворожими. Це – наслідок пропагандистського промивання мізків. Не слід забувати, що в Білорусі (на відміну від України), абсолютна більшість ЗМІ – пропрезидентські. Це майже те саме, що й проросійські. До того ж, значна частина суспільства продовжує дивитися російські телеканали», – пояснив Силич.

Схожої думки дотримується й лідер опозиційного руху солідарності «Разам» В’ячеслав Сівчик: «Білоруси не думають про можливу російську окупацію. Щоденні турботи, зубожіння населення внаслідок кризи – це основне, чим зараз цікавиться більшість громадян. До того ж, завдяки пропаганді, сама можливість окупації зі Сходу видається абсолютно фантастичною. Обговорюючи питання можливості російської окупації, білоруси в 2017 році дуже схожі на українців на початку 2014 року “.

У той же час, за словами Сівчика, опозиція протестує проти навчань “Захід-2017”, вбачаючи в них загрозу окупації Білорусі. Крім того, абсолютна більшість білорусів не бажають, щоб Білорусь була в складі Росії: “У Білорусі, на відміну від України, немає жодного адміністративного району, де б масово проживали росіяни. За умови реалізації плану окупації масовий спротив громадян неминучий».

Вадим Довнар

05.06.2017

Згадали про Україну: як мешканці Криму та Донбасу роблять собі безвіз

в Новини/Публікації/Соціальна правда
Згадали про Україну: як мешканці Криму та Донбасу роблять собі безвіз

В ніч проти 11 червня набуває чинності безвізовий режим для громадян України. Можливість вільно виїхати до Євросоюзу приваблює мешканців анексованого Криму та захоплених бойовиками районів Донбасу. «Народна правда» спробувала з’ясувати, чи багато людей з непідконтрольних Києву регіонів згадали, що вони теж є громадянами України та зажадали оформити біометричний паспорт, який дозволяє скористатися перевагами безвізу.

Хочу в Австрію на лижі

У Донецьку та інших окупованих містах Донбасу тему безвізового режиму з ЄС припинили обговорювати після того, як питання з наданням Україні безвізового режиму було вирішено. А до того моменту місцеві «експерти» в газетах і на телеканалах змагалися в дотепності з приводу жебраків-українців. Мовляв, безвіз, їм, може й дадуть, але навіщо? Українці – жебраки, їм подорож до Європи – як на Місяць, та й взагалі, всі українці вже давно там (в Європі) миють унітази.

«Тисячі Тарасов і Оксан рвонуть в ЄС «на авось», з мріями підшукати собі місце роботи – а потім залишитися, нехай навіть нелегалами. Який вже тут «цивілізаційний вибір», тут постає питання виживання», – вигукувала в квітні цього року така собі журналістка Аріна Цурканова на одному з сепаратистських інтернет-сайтів.

Таке хвилювання за долю «тарасів» і «оксан» в Донецьку є звичним. Новинам з України тут приділяється більше уваги, ніж новинам із так званої «Донецької народної республіки». Відповідною є і подача таких новин: в Україні все погано, дефолт, голод, дикі ціни на комуналку, третій Майдан, а безвіз – це так, ні про що. Поплачуть ще українці. А тепер – про погоду…

Донеччани старші за 60 років до введення безвізового режиму поставилися нейтрально. А от соціально активні пенсіонери, які в столиці регіону все-таки є, ставляться до безвізу двояко.

– Якби з Донецького аеропорту літаки літали як і раніше – то була б інша справа. Економія очевидна, ніяких зайвих нервувань з документами. Паспорт в зуби – лети собі куди завгодно! Але для нас найближчі аеропорти знаходяться в Києві чи в Дніпрі. А до них ще потрапити треба. Через блокпости, прикордонників, черги, перевірки телефонів… На це можна витратити добу чи дві, й грошей чималенько. Тому для нас поки що нічого не змінилося, – розводить руками Євген Канапольскій, мешканець Донецька, який до пенсії працював на металургійному заводі. – Я вважаю введення безвіза політичним рішенням, лакмусовим папірцем відносин з Європою. А молодь нехай літає, дивиться, вчиться!

Справді, молодь дивиться та шукає можливість якомога швидше обзавестися заповітною «біометрикою». Ні, не дешевше, а саме швидше. Це стосується як прихильників єдиної України, так і адептів так званої «ДНР». «Адже юридично ми – громадяни України», – шепочуть «громадяни республіки», дбайливо загортаючи українські паспорти в пакетики, щоб не дай Боже не попсували. Отримувати біометрику вони будуть, вочевидь, не за червоним книжечкаим «паспортів ДНР».

– Є люди, які допомагають зробити біометричні паспорти за один виїзд, – діляться цінними контактами донеччани. – Поки це коштує 2 тисяч гривень, але потім може ще треба буде докинути.

– Взимку хочу в Австрію поїхати на лижі. Відкладені євро вже кишеню смалять, – жартує 27-річний Єгор з Донецька. – А батьків хочу відправити в автобусний тур Західною Європою, нехай подивляться, як люди живуть. Тому що крім пляжів у Седово на Азовському морі, вони нічого цікавого в своєму житті й не бачили.

І нинішні жителі Донецька, і колишні, і ті, що наразі іменуються внутрішньо переміщеними особами, готуються до паспортного буму в сервіс-центрах та розмірковують, які документи їм треба приготувати.

– Спочатку сказали, що потрібна довідка переселенця. Потім, що не потрібна. Потім з’ясувалось, що не потрібна, але якщо подаєш документи на паспорт в своїй області, а якщо не в своїй – то потрібна. А юристи сказали, що не потрібна, тому що за законом громадянин України має право подати документи в будь-якому місті без зайвих папірців, – каже переселенка Юлія М. – Ми всією родиною будемо подавати документи в липні. Якщо не вийде, то звернемося до посередників. Взагалі для мене «біометріка» та безвіз – це знакові речі, без яких важко уявити собі сучасне життя.

Втім, безвізовий режим і Європа цікавлять далеко не всіх. Дійсно в Донецьку є люди, які вірять в те, що кожного туриста, який потрапить трохи західніше Калінінграда, зроблять геєм, змусять вимити не менше десяти унітазів, а також віддати нирку старому американському мільйонерові. Не кажучи вже крилаті ракети в Атлантиці, які вже націлені на Росію та на Донецьк, про масонську змову та підступних європейців, котрі вирішили викорінити всю російську націю, включаючи Донецьк.

– Мої батьки цілком серйозно так думають. Але мені 33 роки, я маю здоровий глузд, – каже житель Горлівки Андрій Рудницький. – Звичайно, я отримаю біометрику та рвону з друзями в Швецію. А от батьки кричать, що я звідти не повернуся бо мене розберуть на органи … Начебто не старі ще люди, але несуть страшну маячню. «Руській мир» в нашій родині ми ще якось пережили, але тепер у них нова «фішка». У мене відчуття, що вони десь знайшли старі радянські газети і цитують мені їхній зміст. Кажуть, що їхні друзі теж не розуміють, навіщо потрібен той безвіз. Я їм пояснюю, що на ті самі гроші, що вони в минулому році витратили на відпочинок в Криму, можна було з шиком з’їздити за кордон. Але не чують, наполягають на своєму.

Занадто бідні для безвізу

Значна частина донеччан вважає, що вони занадто бідні для того, щоб скористатися перевагами безвізового режиму. На жаль, це здебільшого правда: в містах, де зарплата в 10 тисяч рублів (4400 грн) вважається дуже пристойною, поїздка хоча б за межі окупованих територій – нечувана розкіш.

– Ніколи не була в Європах і не збираюся! – відрізає продавець на ринку на ім’я Олександра. – Хоч з візою, хоч без візи. Нема чого там робити. Тільки гроші витрачати.

– Навіть про це й не думаю, тому що це дуже для мене дорого, – зізнається викладач музичної школи Лілія Іванець. – Хоча якщо діти поїдуть я буду не проти… От якби ж як раніше, до Болгарії та за профспілковою путівкою, без зайвого клопоту…

«От якби як раніше» – цей рефрен, повторюється з 2014 року. Він вже майже гіпнотично діє на тих, кому за 50. Раніше було краще. Раніше було спокійніше. Раніше не було чого робити в тих Європах, а зараз й поготів. Раніше був СРСР, а зараз у нас війна.

На контрольних пунктах в’їзду-виїзду, що розташовані на лінії розмежування, черги з охочих потрапити на територію, що контролюється Україною, традиційно збільшуються на початку тижня, а потім трошки спадають до вихідних. Але в цілому кількість людей, які перетинають умовний «кордон», порівняно з зимовим періодом, збільшилася приблизно в півтора-два рази. Донеччани їдуть і за продуктами, і на відпочинок, і за біометричними паспортами, необхідними для безвізу.

“Поки наш автобус стояв на блокпосту бойовиків в Оленівці, я розговорилася з однією жінкою. Вона сказала, що їде дізнаватися, які документи необхідні для біометричного паспорта. Будуть потім всією сім’єю робити. На вигляд жінці близько 40, тобто досить молода. Нас слухала жінка більш похилого віку, яка сиділа через ряд. Вона голосно сказала: «Зовсім з глузду з’їхали. Вони ж нас вбивають, а ви до них їздити будете!». Зазвичай я в суперечки не вступаю, особливо на блокпостах та коли до мене звертаються з провокаційними заявами. Тому я промовчала. Але мені стало зрозуміло, що молодь знає, що таке безвіз та свобода пересування, а донецькі старі живуть в своєму  «СРСР», де «залізна завіса» диктувала умови життя”, – розповіла свою історію мешканка Макіївці Ольга Озеряна.

Жертви окупації

Щоб отримати біометричний паспорт, мешканцям анексованого Криму набагато легше виїхати на материкову частину України, ніж оформити шенгенську візу за паспортом РФ.

– Здав документи на біометричний закордонний паспорт на минулому тижні, – розповідає кримчанин Олексій. – Приїхав в Новотроїцьке (Херсонська область, – НП), встиг зробите все за один день. Заплатив 800 гривень. Коли я здавав свої документи, троє хлопців з Криму вже отримували готові біометричні паспорти. “Безвізік” хочуть все: і ті, хто в 2014-му кричав “Росія прийди!” і ті, хто мовчав.

Як з’ясувала “Народна правда”, юридичні контори в Криму обіцяють допомогти з українським закордонним паспортом “без виїзду на Україну”. Мабуть, така послуга передбачена для запеклих сепаратистів, які потрапили в сферу інтересів українських спецслужб та для яких виїзд з Криму є ризикованим. Коштує така послуга до 11 тисяч рублів (близько 5 тисяч гривень). От тільки працювала ця схема лише з паспортами старого зразка. А за біометричними паспортами все одно доведеться їхати в Україну, щоб за відбитками пальців ідентифікувати власника.

– Особливо “скрєпниє хлопці” отримують шенгенську візу в російський закордонний паспорт, – розповідає Олексій. – Але це набагато дорожче та складніше. Тому той, хто особливо не засвітився під час “кримської весни” – їде в Україну.

Щоб отримати російський шенген, кримчанам доводиться робити прописку на території РФ. За словами Олексія, фірми, що можуть фіктивно прописати жителів півострова в Москві або Пітері, просять за свої послуги чимало. І клопоту з подальшим оформленням російського шенгену – набагато більше. Отримати ж український паспорт можна набагато дешевше.

– Перебуваю зараз в паспортному столі, в Херсоні. Шкода тут нікого з журналістів немає, подивилися б на власні очі, що тут діється, – розповідає глава правління української ГО “Шторм” Олена Антонова, яка надає кримчанам волонтерську підтримку в оформленні документів. – Ажіотаж! 74 людини в черзі. А знаєте, що обурює? Цілими маршрутками приїжджають люди з Криму, в тому числі з проросійськими поглядами. Вони нахабно розпихують чергу, багато хто з них робить жалісливе обличчя, мовляв, я жертва, потрапила в окупацію. Але декого з них я навіть знаю – бігали з російськими прапорами в 2014-му.

У Севастополі попит на українські біометричні паспорти дуже “сегментований”, розповідає севастополець Микола: «Хочуть паспорт передусім ті, хто зараз нормально заробляє та в перспективі може дозволити собі канікули в ЄС. Нашим божевільним бабусям, безвіз, ясна річ, не потрібен. Вони кричать, що краще поїдуть в Краснодарський край або до Сибіру, ніж в цю Європу. А от серед заможних людей та молоді – охочих дуже багато. До речі, серед них більша частина дотримується проросійських поглядів.

За даними координатора групи “Інформаційний спротив”, народного депутата Дмитра Тимчука, у 2015-2016 роках, коли про безвіз лише говорили, кримчани вже оформили 57 тис біометричних паспортів. Ймовірно, що в 2017 році цей показник виявиться значно більшим.

Марина Данчук, Кирило Желєзнов

Теракти в Європі: яка з країн найнебезпечніша та як вберегтися під час поїздок

в Закордонна правда/Публікації
Теракти в Європі: яка з країн найнебезпечніша та як вберегтися під час поїздок

У ніч на 11 червня Україна де-факто отримає безвізовий режим з Євросоюзом. Мільйони українців (станом на початок травня біометричні паспорти отримали 3,3 мільйона громадян нашої країни) навряд чи змарнують можливість відвідати ЄС вже цього літа. Тим часом, низка великих терактів в Європі, особливо останній кривавий теракт в Лондоні, що його було скоєно 3 червня, свідчить про те, що така подорож може бути не такою вже й безпечною, як це здається на перший погляд.

«Терористична загроза – на висхідній траєкторії»

Які країни ЄС є більш безпечними з точки зору терористичної загрози, а в яких ймовірність теракту є значною? Якщо аналізувати дані Європолу, а також широкого кола незалежних організацій, які ведуть статистику терактів в Євросоюзі, безумовними лідерами з точки зору терористичної загрозі є Великобританія, Франція та Іспанія. Так, у Великобританії в 2014 році зафіксовано 109 терактів, в 2015-му – 103. У Франції – відповідно, 52 і 73, а в Іспанії – 18 і 25. Статистика враховує не лише скоєні теракти, а також спроби терактів, що їх було попереджено правоохоронними органами. «В цілому терористична загроза в ЄС в останні роки збільшилася та перебуває на різко висхідній траєкторії», – констатують фахівці поліцейської служби Європейського союзу.

У 2016-му році (статистику Європолу за 2017 рік ще не опубліковано) ситуація дещо змінилася. Ряд терактів в раніше спокійній Німеччини підвищив рівень терористичної загрози в цій країні.

Так 24 липня 2016 року в німецькому місті Ансбах терорист-смертник підірвав себе під час музичного фестивалю. Постраждали 15 осіб, а сам терорист загинув. А 19 грудня 2016 року терорист на вантажівці в’їхав у натовп на ярмарку в центрі Берліна. Внаслідок теракту загинули 12 і постраждали 48 осіб.

У березні 2016 року сталася низка вибухів в Брюсселі (Бельгія) в кварталі, де розташовуються Європарламент і штаб-квартира Євросоюзу. В результаті терактів загинули 32 людини та постраждали понад 300.

У 2017 році теракти в Лондоні і Парижі продовжили сумну статистику. А підрив, влаштований смертником на концерті в Манчестері 22 травня, який забрав життя понад двох десятків людей, показали, а поті м теракт в Лондоні, що його було скоєно, в суботу 3 червня (7 загиблих та 48 постраждалих, станом на 13:00 4 червня) продемонстрували, що Великобританія залишається однією з найнебезпечніших, з точки зору терористичних загроз, європейських країн.

Відзначимо, що статистику терактів в світі ведуть не тільки офіційні органи. Наприклад, компанія Esri Story Maps і лабораторія PeaceTech Lab створили «неофіційну» інтерактивну карту терактів. Вносити в неї інформацію можуть всі бажаючі. До речі, на карті позначені навіть теракти в Україні, наприклад, вбивство російського політика Дениса Вороненкова.

Багаті, а тому – небезпечні

На думку старшого аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолія Октисюка, країни Євросоюзу, де існує найбільший рівень терористичної загрози, об’єднані двома факторами: благополуччям і лояльним ставленням до мігрантів. «Благополучні країни – Німеччина, Великобританія, Франція – приваблюють мігрантів, які мають великі анклави, що слабо інтегровані в місцевий культурний і політичний простір. Тому вони більш схильні до терористичної загрози. У Чехії, Польщі, Прибалтиці, які менш благополучні та не мають подібних анклавів, рівень загрози, відповідно, є нижчим. В Україні терактів подібного масштабу немає. Але, зважаючи на кількість нелегальної зброї, яка опинилася на руках у населення, а також події на Донбасі, нас навряд чи можна назвати безпечною країною», – зазначає Анатолій Октисюк.

За словами експерта, в цілому, щоб максимально убезпечити себе під час поїздок до Європи, необхідно дотримуватися простих правил: уникати великого скупчення людей, обмежити відвідування масових заходів, концертів, гулянь, тощо.

Також Анатолій Октисюк вважає, що МЗС України має активніше вести роз’яснювальну роботу. «Необхідно інформувати громадян про терористичні загрози в Європі. Оскільки найближчим часом, в зв’язку з введенням безвізового режиму, очікується збільшення кількості поїздок українців в ЄС, ця інформація буде актуальною», – зазначив Анатолій Октисюк.

МЗС України попереджає. Але не завжди

У МЗС України кореспондента «Народної правди» запевнили, що міністерство своєчасно та в повному обсязі інформує наших громадян про особливості поїздок в ту чи іншу країну. «Ми наполегливо рекомендуємо громадянам України, що відправляються за кордон, ретельно вивчити інформацію, розміщену на офіційному сайті Міністерства закордонних справ, – розповіла НП речник МЗС Мар’яна Беца. – Вона актуальна, постійно оновлюється. В тому числі, ми інформуємо громадян про рівень терористичних загроз в тій чи іншій країні, надаємо контактні телефони, за якими можна звернутися в разі екстрених ситуацій».

На сайті МЗС, в розділі «Рекомендації громадянам, які планують поїздку за кордон» дійсно розміщено відомості, в тому числі, про рівень безпеки в тій чи іншій європейській країні. Однак повнота цієї інформації іноді залишає бажати кращого.

Наприклад, МЗС дійсно акцентує увагу на те, що в Великобританії «загальний рівень терористичної загрози… встановлений як «дуже високий» (4 бали за п’ятибальною шкалою). Надає рекомендації, як уникнути загрози теракту (уникати місць масового скупчення людей). Надає необхідні телефони, в тому числі українського посольства в Лондоні та консульства в Единбурзі. Але стосовно Франції (де в останні роки відбулися найбільш криваві теракти) про загрозу тероризму ані слова. В той же час, громадянам надають цілий список рекомендацій, як убезпечити себе від кишенькових злодіїв. Не знайшли ми на сторінці «Поради подорожуючим» телефонів українського диплрматичного представництва у Франції. Хоча в іншому розділі сайту ці контакти є, але їх треба добре пошукати. В цілому ж складається враження, що співробітникам МЗС дійсно ще є над чим попрацювати в плані інформування громадян.

Українців теракти в Європі насторожують. Але не критично

Громадяни України, які регулярно відвідують Європу, спокійно ставляться до терористичної небезпеки, що зростає. Наприклад, директор і власник невеликої будівельної компанії Євген Гетьман планував цієї осені відвідати один з концертів групи Metallica. «Попередньо планував поїхати на концерт в Парижі 8 вересня. Визнаю, що коли почув інформацію про теракт на концерті в Манчестері, першою думкою було:  я теж зібрався на концерт. А воно мені треба? Оскільки на сході нашої країни йде нехай не оголошена, але війна, я навіть в Києві з побоюванням ставлюся до заходів з великою кількістю людей. А тут в Європу зібрався, де також вистачає проблем з тероризмом світового масштабу. Загалом, остаточного рішення ще немає, але неприємні думки були», – розповів «Народній правді» Євген.

Сергій Каплін, власник і керівник компанії «КВК-Електро», часто їздить до Європи – як по роботі, так і в особистих справах. Наприклад, у квітні Сергій відвідав Ганноверський промисловий ярмарок (HANNOVER MESSE). А в кінці травня, коли стався теракт в Великобританії, гостював у родичів в Нідерландах. «Звичайно, подібні події знаходять відгук у людей. Жителі європейських країн співчувають сусідам, у яких трапилася така трагедія. Але не можна сказати, що про терористичну загрозу там постійно думають. Ми в Україні теж не говоримо постійно про війну на Донбасі! На мої плани, щодо поїздок до Європи теракти останніх років ніяк не вплинули. Я їздив, коли в тому була необхідність, і маю намір їздити й надалі. До речі, війна з Росією теж ніяк не позначилася на бажанні моїх європейських друзів відвідувати Україну. Вони з задоволенням приймають запрошення і приїжджають», – зазначив Сергій Каплін.

Віталій Рябошапка

04.06.2017

“Групи смерті” в Інтернеті: чи зменшить заборона соцмереж кількість дитячих самогубств

в Публікації/Соціальна правда
”Групи смерті” в Інтернеті: чи зменшить заборона соцмереж кількість дитячих самогубств

Після заборони низки російських сайтів та соціальних мереж «ВКонтакте» та «Однокласники», доступ до них заблокували всі великі компанії, що надають доступ до мережі Інтернет – «Воля», «Укртелеком», а також мобільні оператори «Київстар», Vodafone, Lifecell. Раніше, представники Національної поліції України розповідали про існування в цих соцмережах так званих «груп смерті», в яких підлітків схиляли до здійснення самогубств. «Народна правда» з’ясовувала чи вдалося після блокування соціальних мереж, зменшити кількість дитячих смертей. 

Навесні минулого року російське видання «Новая газета» опублікувало матеріал про так звані групи смерті у російській соцмережі «ВКонтакте». За інформацією видання, щонайменше 130 підлітків добровільно пішли з життя через певні завдання, що їм давалися в цих групах. Пізніше про існування подібних груп в Україні розповіли в Нацполіції. У грудні 2016 в Маріуполі зістрибнула з даху 16-річна дівчина. За словами поліції, вона стала жертвою саме таких груп.

Після цього правоохоронці розпочали масштабну кампанію по блокуванню цих груп. У березні 2017 року заблокували близько 500 подібних пабліків у «ВКонтакте». У Національній поліції тоді заявили, що в групах зареєстровано близько 35 тисяч українських підлітків. Наразі, навіть після заборони соціальної мережі на території України, ризик все одно залишається – молодь масово обходить блокування за допомогою VPN-сервісів; вони скривають місцезнаходження користувача. Зараз такі програми в топі скачувань у App Store та Play Market. За даними сервісу Liveinternet, українська аудиторія російських сайтів зменшилась, проте збільшилась кількість користувачів з Німеччини, Нідерландів та США – саме з цих країн зазвичай йде шифрований трафік.

“Груп смерті” більше немає

З групами смерті бореться адміністрація соціальної мережі. Наразі за хештегами #синийкит, #морекитов та іншими, за допомогою яких модератори таких груп розповсюджували контент, у «ВКонтакте» не можна знайти жодного запису. Немає і груп: за запитом «Синий кит» знаходяться лише групи так званих «дельфінів» – це люди які навпаки, відмовляють підлітків від здійснення самогубств.

Один з таких “дельфінів” розповів “Народній правді”, що цікавість до “груп смерті” знизилася,  але найбільш активною вона була після виходу матеріалу “Новой газети”. “Багато хто просто тролив та спеціально писав пости з хештегами, ми про це дізнавались пізніше”, – розповів він. Проте дехто з дітей дійсно був у суїцидному стані, їх вдалося врятувати, запевняє “дельфін”. Нажаль, він не знає, хто саме був з України – такі дані “дельфіни” не збирають, їм вони просто не потрібні.

«Ми вже давно оперативно блокуємо подібні групи, – розповів «Народній правді» прес-секретар українського офіса «ВКонтакте» Влад Леготкін (за даними ЗМІ керівництво “ВКонтакте” вирішило закрити свій офіс в Україні). – Працюють алгоритми, які блокують будь-які записи зі згадуванням «Синього кита». Також ми видаляємо акаунти з провокаційними матеріалами».

Пошук уваги

За 2015 рік в Україні через самогубство пішли з життя 148 підлітків. Про це заявляв уповноважений президента Україна з питання дітей Микола Кулеба. Даних за 2016 рік поки немає, сказав в коментарі «Народній правді» Кулеба. Проте тенденція зросту підліткових самогубств в Україні зберігається.

Через відсутність докладної статистики, поки неможливо назвати і точні причини дитячих самогубств. Та вже можна стверджувати, що соціальні мережі є однією з причин, хоча й не основною. «Основна небезпека соціальних мереж не тільки в тому, що там швидко розповсюджується деструктивна інформація, – пояснює Кулеба. – Підліткам потрібно шукати свою аудиторію, а для того, щоб її збільшити, потрібно робити якісь зухвалі вчинки».

Подібним чином поводять себе, наприклад, зачепери (підлітки, які їздять, зачепившись ззовні за трамвайні вагони або вагони потягів. – НП). Кулеба говорить, що тільки за останній тиждень вони зафіксували декілька смертей підлітків, які цим займалися. Таким чином, у групу ризика потрапляють навіть не ті діти, які знаходяться в депресивному стані (хоча і вони, звичайно, також), а ті, яким потрібно постійно щось доводити світу. Дехто обирає самогубство. Нещодавно в Києві зістрибнув з даху 13-річний хлопець, який транслював свою смерть в прямому ефірі.

Кулеба розповідає, що в Україні зберігається високий відсоток дитячих травмувань. За його даними, щороку в країні травмується кожна 20 дитина – і неможливо точно сказати, які з травмувань є побутовим, а які пов’язані з бажанням щось довести. В тому числі, і в соціальних мережах.

Розмовляйте з дітьми

Рішення про блокування соціальних мереж навряд чи зможе кардинально змінити ситуацію. По-перше, будь-яке блокування можна обійти. А по-друге, зберігаються інші, незаборонені соціальні мережі, куди згодом перейдуть підлітки. «Нам потрібно звикнути до того, що соціальні мережі будуть завжди», – наголошує Микола Кулеба. На його думку, потрібно більше звертати уваги на зміст інформації у соціальних мережах – і це вже залежить від реагування на державному рівні. Навіть якщо не брати до уваги підліткові самогубства, в соцмережах є багато іншого – це і дитяча порнографія, і торгівля дітьми, говорить Кулеба.

Втім, головна проблема все одно полягає в іншому. За спостереженнями “дельфіна”, основною причиною для підліткової депресії є різні непорозуміння з батьками, однокласниками та, безумовно, нещасливе кохання.

«Батьки самі не розуміють, що сталося. Вони кажуть: «Як так, ми ж годували, одягали, що ж ми зробили не так?». Якщо підліток вирішив накласти на себе руки, то він це зробить, а соцмережі можуть лише створити додаткову мотивацію, не більше», – говорить Кулеба.

Тому поради про те, як зменшити кількість підліткових самогубств залишаються незмінними – батькам потрібно максимально займатися вихованням своєї дитини та слідкувати за її життям. Бо в першу чергу все залежить від внутрішнього стану підлітка.

Юліана Скібіцька

Чи загрожує Україні релігійна війна

в Публікації/Соціальна правда
Чи загрожує Україні релігійна війна

Під час найближчого пленарного тижня, 6-9 червня, Верховна Рада може розглянути два резонансних церковних законопроекти. Один з них, що стосується регулювання діяльності релігійних організацій з центром в Росії, вже вивів під стіни Верховної Ради велику кількість прихильників Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). “Народна правда” з’ясовувала, чи може призвести прийняття цих законопроектів до релігійного конфлікту в Україні.

Вся влада – громадам!

Перший законопроект – «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (№4128) – було внесено на розгляд парламенту ще в минулому році. Втім, за словами одного з його авторів, народного депутата Віктора Єленського ( “Народний фронт”), Верховна Рада тоді просто не встигла його розглянути.

Документ пропонує механізми реалізації релігійними громадами права переходу з однієї конфесії в іншу. Як розповів “Народній правді” директор порталу “Релігійно-інформаційна служба України” Тарас Антошевський, в останні кілька років спостерігалася хвиля переходів парафій УПЦ МП під юрисдикцію Київського патріархату. Але при цьому виникали несподівані проблеми.

По-перше, як виявилося, статути багатьох громад містили норму, згідно з якою будь-яка зміна цього статуту потребувала благословення єпископа. «Зрозуміло, що ніякий єпископ не міг благословити перехід парафії в іншу церкву, – зазначив Тарас Антошевський. – А коли громада все ж йшла під юрисдикцію Київського Патріархату, Московська церква зверталася до суду. І оскільки передбачений статутом дозвіл єпископа не було отримано, то суд приймав рішення не на користь громади».

Також, за словами експерта, виникали розбіжності з приводу церковного майна. «Зараз УПЦ МП проводить перереєстрацію всіх громад. В їхні статути вноситься норма, згідно з якою, все майно стає власністю Єпархіального управління, а громада тільки користується ним. Таким чином, якщо громада захоче перейти під іншу юрисдикцію, все майно залишиться в Єпархії. В той же час дуже рідко Єпархія має відношення, наприклад, до будівництва храму. Тобто, наразі, це своєрідне релігійне кріпацтво», – каже Тарас Антошевський.

«У мене на столі лежить ціла пачка звернень. Православні парафії з Київської, Рівненської, Кіровоградської областей хочуть змінити юрисдикцію, але не можуть цього зробити, тому що немає відповідного механізму, – підтверджує Віктор Єленський. – Крім того, сьогодні громади не можуть піти під інше підпорядкування зі своїм майном. Їм кажуть: йдіть, але храм, майно залишайте нам, Московському патріархату. Поданий законопроект дозволить врегулювати ці питання».

В цілому законопроект сьогодні грає на користь УПЦ Київського патріархату, куди, в зв’язку з агресією Росії, масово потягнулися українці. Втім Віктор Єленський зазначає, що документ не забороняє громадам переходити під юрисдикцію будь-якій з церков. Тобто, якщо громада вирішить перейти з Київського патріархату в Московський, вона також зможе скористатися перевагами даного законопроекту.

Церква держави-агресора – в особливому статусі

Другий законопроект – «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, визнаної Верховною Радою України державою-агресором» (№4511) – вперше було внесено до Верховної Ради.

Згідно з документом, такі релігійні організації зобов’язані проходити особливу процедуру реєстрації. Вона передбачає, зокрема, підписання окремого договору з державою, згідно з яким ці організації зобов’язуються “поважати суверенітет, територіальну цілісність і закони України”. Також призначення центрального та регіонального керівництва такої церкви має здійснюватися лише після узгодження з органами виконавчої влади України. У разі ж порушення цього закону або встановлення фактів співпраці з сепаратистами, реєстрація релігійних організацій, керівництво яких знаходиться в Росії, анулюється. Документ спрямований, фактично, на діяльність УПЦ МП, яка є частиною Російської православної церкви з центром в Москві.

Співавтор законопроекту Олександр Бригинець ( “Блок Петра Порошенка”) пояснив НП, що одна з цілей документа – «змусити УПЦ визначитися»: «Вона або визнає себе законослухняною українською церквою, або підтверджує, що вона – є рукою Москви. Закон говорить: якщо центр вашої церкви знаходиться на території держави-агресора, то ви підписуєте з державою Україна договір, в якому гарантуєте виконання її законів. Хіба це якась каральна норма? Мені здається, що під цим може підписатися кожен громадянин України. Але в тому-то й проблема, що Російська православна церква не зможе підписатися. Вона не може визнати Крим українським, вона не визнає Росію окупантом, не визнає українське законодавство, яке називає Росію агресором».

“За чи проти”. Думка експертів

Слід зазначити, що перший законопроект, №4128, сприймається експертами досить позитивно. «Православні богослови – ті, які дійсно займаються богослов’ям, а не орієнтуються на церковну політику, – відзначають, що проект №4128 дуже відповідає духу православної церкви, – каже Тарас Антошевський. – Його реалізація спонукатиме парафіян займати більш активну позицію, а також пожвавить церковне життя».

А співавтор законопроекту Віктор Єленський зазначає, що навіть серед російських священиків розгорнулася дискусія навколо законопроекту: “Частина з них вважають, що цей законопроект може дуже сильно підвищити якість релігійного життя. Наприклад, диякон Андрій Кураєв назвав документ “прекрасним українським законом” і зазначив, що він дозволить проводити реальні вибори в церкві».

У свою чергу, законопроект №4511 отримав неоднозначну оцінку. «Він викликав критику як дискримінаційний. По-перше, певні конфесії отримують особливий, негативний для себе статус. По-друге, влада користуватиметься додатковими повноваженнями в справах церкви, що може спричини корупцію, – зазначає Тарас Антошевський. – І, нарешті, закон не вирішує проблему, задля чого і був написаний: посилення контролю над УПЦ МП. Згідно статуту, центр УПЦ знаходиться в Києві».

За словами експерта, існуюче законодавство дозволяє відстежувати діяльність релігійних діячів і реагувати, якщо вона набуває антидержавного характеру. «Тобто, СБУ і прокуратура можуть і зараз ефективно використовувати існуюче законодавче поле та забезпечувати безпеку держави в даній сфері», – каже Тарас Антошевський.

На думку політолога Володимира Фесенка, законопроект передбачає вплив держави на призначення керівників єпархій: “Це, на мій погляд, суперечить Конституції. Пряме втручання в справи УПЦ МП політизує цю церкву. А вона має мільйони парафіян. Як засвідчили останні події (18 травня прихильники УПЦ МП митингували під Верховною Радою – НП), УПЦ МП може мобілізувати значну кількість громадян. Буде великою помилкою перетворити інститут, який дотримується нейтралітету, на відвертого ворога”.

Рейдерські та корупційні схеми

У свою чергу, УПЦ МП виступає проти обох документів. «Один з цих проектів дозволяє поширити рейдерські схеми переділу власності на церковне майно, – пояснив “Народній Правді” голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу Української православної церкви, єпископ Ірпінський Климент. – Він дозволяє приймати рішення про зміну юрисдикції не тільки членами громади, але всіма, хто ідентифікує себе такими».

За словами єпископа Климента, переважна більшість релігійних організацій побоюються, що в разі прийняття законопроекту №4128 в Україні почнеться “переділ церковної власності”: «Це стосується не тільки переходів з однієї конфесії в іншу. Якщо, наприклад, якісь шахраї захочуть забрати культове приміщення в центрі Києва, вони просто приїдуть з групою людей, ухвалять рішення «більшістю» в лапках, а релігійна організація не зможе цьому протидіяти”.

Законопроект №4511, як зазначає представник УПЦ МП, передбачає втручання держави в релігійне життя, а також має корупційну складову. “Не прописані критерії, згідно з якими чиновники визначатимуть, яким священикам можна служити, а яким ні. Механізм моніторингу організацій, лояльних і нелояльних державі, в цьому законопроекті також не відображений», – пояснив єпископ Климент.

Чи можлива релігійна війна

На думку авторів обох законопроектів, парламент може розглянути їх вже на найближчому пленарному тижні, з 6 по 9 червня. Щоправда, Тарас Антошевський відзначає відсутність єдності з цього питання навіть у фракціях, до складу яких входять автори документів. “Для депутатів, особливо мажоритарників, союз з УПЦ МП є дуже важливим в контексті майбутніх виборів. Тому про перспективи затвердження законопроектів говорити дуже складно», – каже Тарас Антошевський.

Не менш важливою є відповідь на питання, чи загрожує прийняття цих законопроектів інспірованим ззовні релігійним конфліктом. На думку Володимира Фесенка, Росія не зможе використовувати релігійні закони як привід для розпалювання нової війни: “Другого Криму немає, вони навіть з Донбасом не знають, що робити. Але як привід для дестабілізації обстановки в Україні ці проекти цілком можуть бути використані”.

Олександр Бригинець, у свою чергу, нагадує, що не слід боятися війни, оскільки вона вже йде. “Вони вже спровокували все, що могли. Недарма російська агресія на Донбасі почалася біля Святогірської Лаври, яка є центром “руського миру” в Україні. Якщо хтось думає, що російська церква може зробити більше поганого, ніж вона вже зробила, він помиляється”, – каже Олександр Бригинець.

Втім, поки риторика УПЦ МП не виглядає загрозливою. У Московському патріархаті уникають навіть слова «протести». «Журналісти чомусь назвали молебен біля Верховної Ради протестом. Але це був не протест, а саме молебен. Наші віруючі не розраховують на здоровий глузд народних депутатів. Люди молилися, щоб Господь сам втрутився в процес і напоумив депутатів, які хочуть прийняти не тільки антицерковні, а й антидержавні законопроекти», – розповів єпископ Климент.

Віталій Рябошапка

Купують свободу та воюють за “ДНР”: що відбувається з українськими ув’язненими в Криму

в Публікації/Соціальна правда
Купують свободу та воюють за “ДНР”: що відбувається з українськими ув’язненими в Криму

Після анексії Криму на території півострова залишилося 3 295 громадян України, засуджених за законами нашої держави. Відомо, що частина в’язнів отримали “амністію” від окупаційної влади та вирушили воювати на стороні незаконної “ДНР”. Однак про долю переважної більшості ув’язнених немає ніякої інформації. “Народна” правда» дізнавалася, що робить держава для того, щоб повернути цих людей на материк і чому ніхто зі співробітників кримської Пенітенціарної служби не перейшов на бік української влади.

Бойовики дуже цікавились кримськими злочинцями

Ми зустрічаємося в шумному кафе в центрі Києва. Він одягнений  в темні джинси та світлу футболку. Йому близько 30-ти, він кремезний, нижче середнього зросту.

«Добре, давайте поспілкуємось. Але нехай стаття буде без мого імені. Напишіть, що працював раніше в Пенітенціарної службі, а тепер служу в АТО. Мій позивний – “Мирний”, – говорить мій співрозмовник.

Після початку бойових дій на Донбасі, він воює на передовій в складі різних підрозділів. Народився на територіях, які зараз вважаються тимчасово окупованими, тому переконаний, що його війна закінчиться, тільки коли можна буде повернутися додому.

У травні 2014 року, коли Росія вже анексувала Крим, на власний страх та ризик він поїхав до Сімферополя, щоб забрати документи про своє службове переведення. А також для того, щоб побачити, на що перетворилися колись показові кримські колонії та СІЗО.

«У Криму, окрім пари СІЗО та виправного центру, є дві колонії – в Сімферополі та Керчі. Між іншим, в одній тільки Горлівці в Донецькій області знаходилося відразу три виправних установи. Тому, з точки зору співробітника Пенітенціарної служби, працювати на півострові було не так проблематично, як на материку. Серед ув’язнених Крим також вважався непоганим місцем для відбування покарання: в 102-й колонії в Сімферополі є навіть мечеть, щоб ув’язнені-мусульмани могли дотримуватися намазу», – продовжує співрозмовник.

В анексованому Криму, за словами екс-співробітника Пенітенціарної служби, ув’язнених не питали чи хочуть вони отримати російський паспорт: працівники відділу кадрів просто йшли в паспортний стіл і отримували документи РФ.

«Але для в’язнів нові документи стали своєрідною путівкою в життя. Ніяких відміток про судимість, все з чистого аркуша. Я приятелюю з людьми, які звільнилися в анексованому Криму, і не чув, на жаль, жодної історії про те, чи захотів хтось з ув’язнених відбувати термін на материковій частині країни», – підкреслює Мирний.

За його словами, така тенденція має два пояснення. По-перше, багато ув’язнених хотіли залишитися в Криму, щоб бути ближчими до родичів, а, по-друге, представники РФ різними способами списували в’язням терміни. Або за гроші, або просто “в подарунок”.

«На момент анексії Криму, тобто в березні 2014 року, в Сімферопольській виправній колонії №102 перебували 1 300 осіб. У жовтні того ж року там залишилося 860 ув’язнених. Фактично, лише за півроку звільнилися 440 в’язнів. За перевіреною мною інформацією, частина з них зараз воюють на стороні “ДНР”. Принаймні, на початку неоголошеної війни бойовики дуже цікавилися кримськими злочинцями. Я знаю напевне, що в Криму після окупації з’явилася практика звільнення засуджених за гроші. Крім того, представники Росії переглядають терміни ув’язнення в своєму правовому режимі, адже, чим менше в’язнів перебувають в колоніях, тим менше людей доведеться утримувати», – розповідає колишній співробітник Пенітенціарної служби.

За словами Мирного, три роки тому українська влада просто не мала змоги займатися кримськими засудженими. Про українців, які відбувають терміни покарання в анексованому Криму, активно заговорили тільки в кінці 2015 року, коли Києву вдалося забрати перших ув’язнених з території, що знаходилася під контролем “ДНР”.

Ми не знаємо, що зараз відбувається в кримських колоніях

У Міністерстві юстиції України заперечують, що Пенітенціарна служба, нібито, прогавила момент, коли ще можна було без проблем перевезти ув’язнених з Криму на материкову частину країни. За словами прес-секретаря заступника міністра юстиції Дениса Чернишова Юрія Маслака, наша влада досі сподівається повернути всіх засуджених з тимчасово окупованих територій, але зробити це з кожним роком стає все складніше.

«Ми готові забрати та розмістити всіх ув’язнених з Криму та тимчасово окупованих територій Донбасу. Але, на жаль, процес їхньої передачі досить складний, адже та сторона далеко не завжди готова до діалогу. По великому рахунку, ми навіть не знаємо, що відбувається зараз в кримських колоніях і скільки людей там залишилося», – підкреслює Маслак. За його словами, 12 ув’язнених повернулися на материкову частину України після анексії Криму. Тобто 11 чоловіків і одна жінка більш ніж три роки чекали дозволу відбувати покарання на Батьківщині. До Києва вони потрапили 11 квітня 2017 року, а півострів незаконно став російським ще навесні 14-го.

«Це люди, яких на момент анексії Криму вже було засуджено на певний термін. Переговори про їхню передачу на материкову частину України проводила наш омбудсмен Валерія Лутковська. Ми, в свою чергу, є приймаючою стороною. Практично всіх переданих в’язнів колись було звинувачено у скоєнні тяжких злочинів, наприклад, у вбивствах і вимаганнях», – пояснює Юрій Маслак.

Насправді, 12 переданих ув’язнених – це навіть не вершина айсбергу. За словами Маслака, станом на 1 листопада 2014 року, в місцях позбавлення волі в Криму знаходилися 3 295 осіб – громадян України, про долю яких зараз практично нічого невідомо.

Вперше Маслак також повідомив ЗМІ про те, що після анексії Криму ніхто зі співробітників Пенітенціарної служби не пішов працювати на материкову частину країни. З 1026 людей, які колись присягали на вірність українському народові, жоден не захотів продовжити служити Батьківщині.

«Нам невідомо, з яких причин вони вирішили залишитися. Ми також не знаємо, чи працюють досі ці люди в місцях позбавлення волі. На півострові у нас також залишилося 139 об’єктів нерухомого майна, більше 30 га землі, 176 автоматів, 169 пістолетів та безліч набоїв до них; номінальна вартість нерухомості – 22 млн грн, номінальна ціна землі – 23 млн грн», – підсумував Маслак.

Співробітниця Керченської виправної колонії №126 анонімно розповіла нам, що вирішила залишитися, в першу чергу, через те, що влада РФ істотно підвищила зарплати державним службовцям.

«У мене зарплата виросла в 5,5 разів. Хоча ціни в Криму стали зовсім іншими, але в Керчі з зарплатою в майже 25 тис. грн жити набагато краще, ніж з максимумом у 4,5 тис. Практично всі співробітники з мого управління залишилися працювати в Криму», – прокоментувала жінка.

Насильно переміщені

Мабуть в найгіршому становищі опинилися ті українці, яких Росія проти їхньої волі переміщує з кримських місць позбавлення волі в інші регіоні РФ. Відповідно до російського законодавства, за рішенням суду, обвинувачений може бути відправлений відбувати покарання в будь-яку з республік РФ. Федеральні канали не розповідають про те, як ув’язнені голодують, намагаються накласти на себе руки, протестуючи проти таких переміщень. Історії людей, чию думку на півострові не враховують, розповідають співробітники Центру інформації з прав людини.

За словами юриста Віталія Набухотнєго, 24 квітня цього року засуджений на довічне ув’язнення українець Віталій Лугін оголосив сухе голодування, а пізніше порізав собі вени, протестуючи проти свого повторного переміщення на територію Республіки Мордовія.

Ще в 2012-му слідство довело, що Лугін, разом з його спільником Юрієм Михайловим, були причетні до 29 епізодів особливо тяжких і десяткам епізодів тяжких злочинів. До анексії Криму обидва ув’язнених відбували покарання в Сімферополі, а згодом – були відправлені в Республіку Мордовія. Лугін і Михайлов не визнає себе громадянином Росії, відмовляється отримувати паспорти РФ і вимагає етапувати їх на материкову частину країни.

Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської направив лист російському омбудсмену Тетяні Москалькової з проханням розібратися в ситуації. Лугин і Михайлов зараз знаходяться на території Республіки Мордовія та обидва голодують. Питання про їх передачу Україні досі відкрите.

Ольга Омельянчук

03.06.2017

Слава Рабінович: Путін прострелив собі коліно

в Політична правда/Публікації
Слава Рабінович: Путін прострелив собі коліно

Відомий фінансист та блогер Слава Рабинович в інтерв’ю “Народній правді” розповів, чи можлива угода між Володимиром Путіним і Дональдом Трампом щодо українського питання, чому Олексій Навальний, наразі, є єдиним класичним російським політиком, а також які помилки допустив Київ, вирішуючи проблему відновлення територіальної цілісності України. На думку Рабиновича, наша країна має право вимагати введення проти Росії таких санкцій, які б просто вивели з ладу путінський режим. Детальніше

Тінь Кадирова: нова версія замаху на Адама Осмаєва

в Публікації/Соціальна правда
Тінь Кадирова: нова версія замаху на Адама Осмаєва

У четвер, 1 червня стався резонансний замах на ветеранів АТО, Адама Осмаєва та його дружину Аміну Окуєву. Внаслідок перестрілки був поранений Осмаєв, а також кілер. Вбивцю зупинила сама Аміна Окуєва, випустивши в нього чотири кулі з нагородного пістолета. Усіх поранених успішно прооперовано. За однією з версій, кілер є агентом російських спецслужб. У той же час, як з’ясувала «Народна правда», замах могло бути замовлено кримськими «кадировцями» – чеченцями, які після анексії півострова були поставлені слідкувати за бізнесом в Криму.

Російський слід. Помста путінської команди

Нагадаємо, 1 червня кілер, представившись французьким журналістом, зустрівся із подружжям, добровольцями АТО Адамом Осмаєвим та Аміною Окуєвою під приводом інтерв’ю. За словами Аміни Окуєвої, домовляючись про зустріч, зловмисник послався на одного зі спільних знайомих, журналіста Шустер-Live. Відомо, що кілер опинився у подружжя в автомобілі. За однією з версій, Адам перебував за кермом, зловмисник спочатку сів поруч з водієм, а Окуєва залишилася на задньому сидінні. Потім кілер, нібито для того, щоб зробити фото подружжя, попросив Адама зупинити машину та пересісти назад. Зловмисник залишився на передньому пасажирському сидінні, відкрив вогонь і поранив Адама Осмаєва. Аміна Окуєва встигла вихопити нагородний пістолет “Макарова” та здійснити кілька пострілів в нападника (за її словами, при цьому він взявся кричати “здаюся-здаюся”). Кілер-невдаха та чоловік Аміни були доставлені в лікарню. Ведеться слідство.

– За ними давно полювали, – розповіла “Народній правді” подруга добровольців, Вікторія, яка приїхала в лікарню, де оперували Адама. – Незважаючи на те, що для них інтерв’ю – є звичайною справою, вони дуже багато спілкуються з журналістами, Аміна виявилася готовою до нападу. Вона встигла зреагувати, мабуть, патрон вже  був у стволі пістолета.

За словами Вікторії, після операції Адаму стало краще: «Він уже ворушить рукою, ногою, чує. Лікарі намагаються зробити так, щоб він дихав самостійно, без апарату штучного дихання.

Кілера також успішно прооперовано. Він, до речі, отримав одразу чотири кулі (одна з якою застрягла в хребті). Зараз він знаходиться в реанімації.

Перша версія, що виникла відразу після замаху – “рука Кремля” та “ФСБшний слід”. Цієї версії дотримуються більшість українських медіа-спікерів. За їхніми словами, кілером є агент Кремля Олександр Дакар.

– Агент російських спецслужб, зупинений вчора Аміною Окуєвою, був легалізований та легендований в Україні в лютому 2016 року, під ім’ям Дакара Олександра Венусовіча, – написав у Фейсбук народний депутат Антон Геращенко. – З весни 2016 року, він намагався втертися в довіру до українських політиків та журналістів, представляючись то французьким, то німецьким журналістом під різними іменами.

В той же час, як вже повідомляла “Народна правда”, за іншою версією ЗМІ, вбивця-невдаха – є особистим кілером Кадирова.

Кримський слід: “кадировци” помстилися Адаму за блокаду Криму

Ще одну версію “Народній правді” розповіли представники чеченської громади. Ймовірна причина замаху на Адама полягає в конфлікті з кримськими “кадировцями” – чеченцями, які, одразу після анексії півострова, були поставлені слідкувати за бізнесом в Криму.

За інформацією джерела «Народної правди», нові “господарі” Криму та ряд київських бізнесменів, які поставляли товари на окупований півострів в обхід заборони, дуже швидко знайшли спільну мову.

– Чеченці налагодили  бізнес з київськими підприємцями та кришували його, – розповів “Народній правді” співрозмовник із чеченської громаді. – Адам Осмаєв “вписався” за кримських татар. Разом з Лєнуром Іслямовим вони неодноразово блокували півострів, протестуючи проти торгівлі з анексованим Кримом, і взагалі заважали робити бізнес. Є чутки, що кримські “кадировці” неодноразово попереджали Осмаєва да Іслямова через різних людей, щоб вони закрили рота та сиділи тихо.

За словами нашого джерела, замах могла замовити група осіб, в яку входять представники українського бізнесу, що втрачають прибуток внаслідок блокади та “кадировці” в Криму.

– Цю версію відкидати не можна, – вважає організатор блокади Ленур Іслямов, з яким зв’язалася “Народна правда”. – Але виникають кілька запитань, головне з яких, а що ж вирішили замовники цим замахом? Повернули бізнес, який ми перекрили? Ні. Інше питання, а чому замах було здійснено на Адама, а не на мене? Звичайно, враховуючи зв’язки проросійської частини українського бізнесу з російськими підприємцями, відкидати цю версію не можна, але на мою думку, більш ймовірна причина замаху – це помста Путіна. Адам Осмаєв – це символ опору вільної Ічкерії, символ боротьби з путінською Росією, який може акумулювати навколо себе маси людей.

Кирило Желєзнов

02.06.2017

Андрій Піонтковський: Трамп рухається до імпічменту, Путіну так не пощастить

в Блоги/Політична правда/Публікації
Андрій Піонтковський: Трамп рухається до імпічменту, Путіну так не пощастить

З 20 по 27 травня Дональд Трамп відвідав Близький Схід, саміти НАТО та G7. В той же час, Володимир Путін 29 травня прибув з незапланованим візитом до Франції. Про значення цих візитів і перспективи відсторонення Трампа і Путіна від влади, «Народній правді» розповів російський політолог Андрій Піонтковський.

Незваний Путін

Поїздка Путіна до Франції була важливою політичною подією. Показовим є те, що Путін фактично напросився досить непристойним чином. І це після того, як протягом двох місяців Москва вела жорстку боротьбу проти Макрона та втручалася у французькі вибори ще жорсткіше, ніж в американські. Центральні телеканали поливали брудом особисто Макрона та його дружину. І тут Путін напрошується до Макрона в гості. Мабуть, дуже треба було. Адже необхідно показати своєму оточенню, що Путін за всю свою бригаду розмовляє з Заходом. Для російської клептократії Путін – це інтерфейс в спілкуванні із Заходом. Через природу кремлівського режиму, такий інтерфейс їм просто необхідний. Оскільки вся діяльність цього режиму зводиться до пограбування російських ресурсів та їхнього зберігання в приватних «общаках» верхівки, що знаходяться на Заході. А останнім часом в оточенні Путіна зародилися сумніви, мовляв, «Акела промахнувся» – зовнішньополітичні поразки привели до ізоляції Росії від Заходу. Через те Путін і вирішив на свою голову спростувати факт ізоляції.

Втім протягом останніх 17 років жоден із західних лідерів в такому тоні з Путіним не розмовляв. Президент Франції за усіма питаннями розмазував президента Росії як дрібного злочинця та шахрая. Найбільш показовою була сцена, коли на питання російських журналістів Макрон розповів, що таке Russia Today та Маргарита Симонян (головний редактор RT. – НП). У відповідь Путін не зміг навіть пискнути (зокрема, Макрон заявив, що RT та Sputnik поводять себе не як преса, а як агенти впливу та органи пропаганди. – НП).

Всі звернули увагу і на психофізичний стан Путіна. Він був жалюгідний та непереконливий. З’явилася людина, яка показала вільному світові, хто такий є містер Путін і як з ним треба поводитися. Цілком природньо, що це вплинуло на російську еліту та процеси розколу в ній. На мій погляд,  процес організації перевороту в оточенні Путіна лише прискорився. В такому перевороті зацікавлені всі, крім декількох мільярдерів, які можуть збагачуватися тільки при Путіні – Ротенберг, Ковальчук, Тимченко. Це дуже обмежене коло людей, представники якого без Путіна все втратять. Решта, а це більш ніж 100 російських мільярдерів, думають, як залишити суть режиму, але замінити його інтерфейс.

Трамп на Близькому Сході і в Європі, заяву Меркель

Заява Меркель є революційною. За її словами, “пройшли ті часи, коли ми могли повністю покластися на іншого”: “Я відчула це в останні дні. І тому можу просто сказати, що європейці повинні взяти свою долю в свої руки”. Це її враження від візиту Трампа.

Візит є дуже суперечливим. Я, наприклад, скажу одну парадоксальну річ: можливо, це цей візит був найкращим періодом у президентстві Трампа. Все що було до нього і все, що відбулося після нього, всі ці його шалені твіти, воно було набагато гіршим.

До позитивних елементів можна віднести ідею мобілізації сунітського арабського Сходу проти експансії Ірану. Це, на мою думку, чудова ідея. Вона поєднується з іншими речами. У союзі з США та навіть з Ізраїлем, ці країни більш рішуче борються з тероризмом в своїх рядах. Це буде союз і проти Ірану, і проти «Ісламської держави». На грунті цього союзу, можливо, стане реальною якась домовленість між Ізраїлем і його арабськими сусідами.

Під час європейського візиту, в актив Трампу можна віднести підписання комюніке «Великої сімки». Немає сумнівів, що санкції щодо Росії можуть посилюватися. У той же час, коли Трамп виходив з рамок, то починав робити дурниці. Можна хоча б подивитися на кадри з безглуздої лекції, яку він прочитав колегам по НАТО, та на вирази їхніх обличь.

Тому сподівання на те, що Трамп подорослішає або стане мудрішим, поступово випаровуються. І найголовніше, у нього продовжує проявлятися путінофільская лінія, хоча Трамп добре розуміє, що цій лінії противиться більшість американського істеблішменту і вона веде його до імпічменту. Це наштовхує на думки, що у Путіна є серйозні зв’язки з Трампом. І не тільки! Є навіть інформація, що розвідувальні структури перехопили розмови певних російських діячів, під час яких вони відкрито обговорюють залежність Трампа та можливість впливати на його політику.

Переговори щодо Україні

Особливо неприємною є ініціатива Трампа з «українського питання» – заклики до України та РФ помиритися, плани переговорів. Переговори між кими? Між військовим злочинцем Сурковим і путінським агентом в американській адміністрації? Стосовно цих переговорів Україні слід жорстко висловитися про їхню неприйнятність. Тут не треба боятися американського президента. Ця позиція Києва буде підтримана більшістю американського політичного класу і зіграє йому на користь в боротьбі з Трампом. А ця боротьба, рано чи пізно, закінчиться імпічментом.

Україну чекає нове підвищення тарифів: названо ціни на газ та електроенергію

в Економічна правда/Публікації
Україну чекає нове підвищення тарифів: названо ціни на газ та електроенергію

У перших числах червня громадяни України отримають квитанції на житлово-комунальні послуги з новими тарифами на холодну воду. Якщо вірити заявам уряду, в нинішньому році тарифи на послуги ЖКГ підвищуватися вже не будуть. Однак експерти стверджують, що новий виток підвищення цін може початися вже восени.

 «Економічних передумов для підвищення цін немає»

Нагадаємо, що зростання вартості послуг ЖКГ для населення почалося в 2015 році з майже триразового підвищення цін на газ. Потім прийшов час для підвищення тарифів на електроенергію. Перехід на «економічно обґрунтовані» тарифи в цій сфері уряд розумно розтягнув на два роки, застрахувавши населення від наслідків «шокової терапії» а себе – від неприємностей у зв’язку з можливим соціальним вибухом. Після газу та електрики синхронно зростали ціни на тепло і воду – як на гарячу (в структурі вартості якої ціна на газ займає близько 60%), так і на холодну.

Навесні 2017 року тривалий період перманентного зростання відзначився підвищенням цін на електроенергію (з 1 березня) та на воду. Рішення підняти ціни на послуги водоканалів з 12 травня було прийнято Нацкомісією регулювання електроенергії та комунальних послуг в кінці квітня. Згідно з документом, тарифи на холодну воду підвищено в 27 містах, в тому числі в Києві, Львові, Дніпрі, Хмельницькому. Зростання склало від 7% (Дніпро) до 27,9% (Львів).

Це підвищення мало стати логічним завершенням дворічного процесу «приведення тарифів на енергоресурси та послуги житлово-комунального господарства до економічно обґрунтованого рівня», коли збільшення ціни на газ «тягнуло» за собою подорожчання електроенергії, тепла, а нові ціни на електрику, в свою чергу, розганяли ціни на воду.

Здавалося, на цьому можна полегшено зітхнути: чергові підвищення урядом не анонсовані. Більше того, ще в січні віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко повідомив, що підстав для зростання цін на газ і житлово-комунального господарства в 2017 році немає. «Станом на кінець січня я не бачу ніяких мотивів для підвищення цін на газ і послуги ЖКГ протягом 2017 року», – зазначив віце-прем’єр. Подібним чином неодноразово висловлювався також прем’єр Володимир Гройсман. Зокрема, глава уряду зазначав, що не допустить підвищення тарифів на газ для населення, а також казав про відсутність підстав для зростання тарифів в цілому.

Три гривні за кіловат – поки не реальність, але вже необхідність

Чи чекає нас, принаймні, «перепочинок» від зростання тарифів? Опитані «Народною правдою» експерти в цьому не впевнені.

“Існуючий тариф на електроенергію для населення (0,9 грн за обсяг, спожитий до 100 кВт/год електроенергії на місяць, та 1,68 грн – за понад 100 кВт/год – НП) не є на даний час економічно обґрунтованим”, – стверджує член Наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук. «Ще в минулому році стало зрозуміло, що нинішнього підвищення не вистачає для того, щоб привести тарифи до економічно обґрунтованого рівня. Тоді ж в НКРЕ розглядалася схема підвищення тарифів і повернення до трьох категорій платників – тих, хто споживає до 150 кВт; від 150 до 600 кВт, а також тих, хто споживає понад 600 кВт», – відзначає Юрій Корольчук.

Який тариф можна назвати обгрунтованим? «Станом на 1 січня 2017 року економічно обґрунтовані тарифи, що враховують вартість виробництва і доставки енергії для споживачів виглядали так. Для першої категорії (до 150 кВт) ціна на електроенергію повинна становити 1,5-2 грн за кВт.  Для другої (150-600 кВт) – 2,5-3 грн. Вважаю, в разі прийняття політичного рішення, на ці цифри можна було б поетапно вийти на 1 січня 2019 року. Тобто ціна сьогодні повинна бути вище за існуючу в два рази», – зазначає експерт.

За словами Юрія Корольчука, подальше зростання тарифів залежить не тільки від політичного рішення, але й від наявності коштів, необхідних для субсидування населення. Є два моменти, які стримують ухвалення рішення. По-перше соціальний – можливе невдоволення населення. По-друге – економічний. Уряду доведеться підвищувати субсидії, але коштів для цього немає. Тому поки всі заморожено», – зазначив Юрій Корольчук.

Газ, тепло, гаряча вода. З осені чекаємо подорожчання на 20%?

Дещо інша ситуація з газом. За словами екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, урядом вже прийнято рішення, яке може призвести до підвищення ціни на газ вже восени нинішнього року мінімум на 16% (на даний час вартість газу для населення становить 6 957,90 грн за 1000 куб.м, – НП). Йдеться про постанову Кабінету міністрів України № 187 від 22 березня нинішнього року. Постанова зобов’язує Міненерговугілля розрахувати ціну на газ, яка буде діяти з 1 жовтня 2017 року до 1 квітня 2018 року на рівні імпортного паритету.

«Якщо ціна газу, яка розрахована на рівні імпортного паритету, перевищуватиме більш ніж на 10 відсотків ціну, за якою НАК “Нафтогаз України” продає природний газ з 1 квітня 2017 року, то в період з 1 жовтня 2017 до 1 квітня 2018 вартість продажу (поставки) природного газу НАК «Нафтогаз України» для побутових споживачів буде дорівнювати ціні на газ, яка розрахована на рівні імпортного паритету», – наголошується в постанові.

«Наші фахівці прорахували, що в разі реалізації цієї постанови, ціна на газ для споживача складе 8 300 – 8 400 гривень. Тобто, по суті, такі показники на майбутній опалювальний сезон вже закладені у чинній постанові», – зазначає Олексій Кучеренко. Він акцентував увагу на те, що підвищення цін на газ призведе й до зростання тарифів на тепло та гаряче водопостачання.

«Я не бачу ознак того, що це рішення буде скасовано. Хоча, якщо в результаті чергового підвищення цін, яке поки не афішується, підніметься рівень соціального невдоволення, все можливо», – зазначив Олексій Кучеренко.

При цьому, за словами експерта, дана ціна не є економічно обґрунтованою. «За всіма існуючими на сьогодні умовами економічно обґрунтованою ціною для населення була б ціна в два – два з половиною рази менше за нинішню», – зазначив Олексій Кучеренко.

Схоже на те, що всупереч твердженням влади, чергового витка підвищення тарифів нам не уникнути. Причому почнеться воно вже цієї осені і знову – як два роки тому – з підвищення ціни на газ. «Шокова терапія» по-українськи загрожує стати процесом більш довгим і болісним, ніж це хтось міг припустити.

Віталій Рябошапка

Імперці під маскою демократів: Костянтин Боровий про друзів України в Росії

в Політична правда/Публікації
Імперці під маскою демократів: Костянтин Боровий про друзів України в Росії

Російський опозиційний політик Костянтин Боровий підтримує рішення про заборону російських соцмереж. На його думку, Україна запізнилася з декомунізацією і приходить до цього процесу набагато пізніше, ніж інші країни колишнього соцтабору – Чехія або держави Балтії.

 – Нещодавно в Україні були заборонені російські соціальні мережі ВКонтактє і Однокласники, а також використання георгіївських стрічок. Як ви до цього ставитеся?

– З’явилися нові методи ведення військових дій – кібернетичні інструменти. Пропаганда та соцмережі – це теж методи ведення війни, спосіб впливу на свідомість і підсвідомість людей. Європейці давно сформулювали, що російська пропаганда спрямована на розкол Європи, тому й в Україні вона теж працює на розкол країни. В українському випадку це ще більш дієво, тому що немає мовного бар’єру. Пропагандистська кампанія проти України з часом лише посилюється. Тому треба захищатися. Це обов’язок не тільки СБУ, але й політиків, які повинні вживати заходів.

Друге важливе питання – декомунізація України. Ваша країна тільки приходить до того, що вже швидко та ефективно пройшли Чехія і держави Балтії. Цьому чинять опір – звична схема. Можна згадати історію з пам’ятником радянському солдату «Альоша» в Естонії. Там була ціла спецоперація з погромами і проплаченою молоддю. А що стосується стрічки – то це ж тепер символ агресії. Ніхто цього не приховує, це символ імперської Росії. Було б дивним, якби його активно підтримували на території України. Наприклад, в США влаштовують пробіги з георгіївськими стрічками, але дуже мало людей розуміють, про що йде мова. Нікого в США це не цікавить. Але в Чехії, наприклад, кілька разів обливали радянський танк фарбою, поки його не прибрали. Повторюся, Україна приходить до цього пізніше ніж інші держави.

Я, до речі, недавно звернувся до Петра Порошенка з пропозицією почати підготовку до міжнародного трибуналу над радянським і пострадянським російським імперіалізмом. Це треба робити, без цього не обійтися. Необхідні судові рішення. Поки відповідей від Петра Олексійовича я не отримав, але сподіваюся, що адміністрація Порошенко зрозуміє важливість цього завдання.

Пошкреби російського демократа, а під ним імперець

– Хто в Росії є союзником України в антиімперському тренді? Ось є, наприклад, російська опозиція. Але якщо послухати що вони говорять, то виникають питання …

– Один із союзників зараз з вами розмовляє – союзників мало. Проблема в тому, що пропагандистська кампанія і агресивна діяльність спецслужб фактично унеможливлює існування адекватної опозиції. Адекватна опозиція – це будь-яка форма антиімперській політичної активності. Сьогодні структуровані партії, за винятком партії «Західний вибір» (лідером цієї партії є сам Костянтин Боровий – «НП»), яку через підтримку України позбавили реєстрації, – всі ці партії в тій чи іншій мірі, включно з частиною зарубіжної опозицією – проімперські. Колись російські демократи ображалися на слова балтійських політиків, мовляв, пошкреби російського демократа, а під ним імперець. Але так воно і було. Зараз навіть більшою мірою, тому що діє пропаганда. І поки вона буде діяти, розраховувати на адекватне розуміння реальності не варто.

– У 2011-2012 року опозиційний рух в Росії був досить значним. А зараз майже зійшов нанівець. Чому?

– Імперські, популістські та націоналістичні позиції в Росії дуже близькі. Це наслідок роботи російських спецслужб по деструктуризации опозиції. У 2010 році ми з Валерією Новодворською зробили досить різку заяву проти націоналістів і лівих комуністів в опозиції. Ми навіть мітинг проводили окремо, що негативно сприйняли в опозиції. Але ми тоді говорили, що через таких опозиціонерів, як націоналісти Рогозіна, або Сергія Удальцова, який обіцяв розстрілювати буржуїв, якщо вони не відмовляться від приватної власності, протестний рух помре. Він і помер. Тому що 95% людей, які виходили на мітинги опозиції, не сприймали тези Удальцова про приватну власність або тези націоналістів в стилі «жиди, геть із російського уряду». А тепер все дивуються зникненню протестної активності. Хлопці, так ви ж їх і розігнали.

– Якою тут є роль Кремля?

– Треба врахувати, що ми маємо справу з професійною діяльністю великої групи кремлівських експертів. Вони займаються деструктуризацією російської опозиції. Наприклад, «Рух проти нелегальної організації» створено Рогозіним за гроші Кремля, а потім всі ці хлопці – Тор (Владлен Карлін), Бєлов (Олександр Поткин) та інші раптом стали опозиціонерами. Зі своїми гаслами про візовий режим з країнами Центральної Азії та «жиди, геть із російського уряду». Це дуже професійна робота Кремля. Треба бути досить розумним, щоб з цим усім впоратися. Але в російській опозиції мало таких розумних.

– Що відбувається зараз, особливо після атаки Навального на Медведєва? Там ще Алішер Усманов відеоблог проти Навального опублікував, в якому обізвав його «лузером» і «неуком» …

– У березні наступного року в Росії пройдуть вибори президента. Поки незрозуміло, хто буде кандидатом. Є ймовірність того, що Путін не піде на вибори, тому що для нього це занадто радикально – обиратися ще на один термін. Існують інші варіанти – Володін, Медведєв і ряд фіктивних претендентів. Але мета всієї цієї операції Адміністрації президента – збереження влади Путіна і частини його оточення. Якщо оцінювати ситуацію з точки зору бізнес-ризиків, то для Путіна їх дуже багато. Вони пов’язані з порушенням рівноваги в оточенні Путіна та його диванних партій. Є п’ять або шість партій, які борються за ресурси, за власність, за право призначати кандидатів на різні посади і бути близьким до Путіна. Тобто, вони борються за адміністративну валюту – посади в уряді і АП. Ось чому Путін зараз не говорить, чи буде він брати участь у виборах. Тому що набір ризиків за умови його участі в цих виборах дуже великий.

Медведєва можна зняти в будь-який момент

– Зараз говорять про системну кризу в Росії. Але резерви-то в РФ досить великі. Чи дозволяє економіка зберігати більш-менш стабільну політичну ситуацію в країні?

– Багато говорили про те, що в 2017 році ресурси вичерпаються. Насправді ці ресурси вже вичерпані, тому що є дуже багато зобов’язань. Наприклад, та ж програма материнського капіталу. Ці гроші ще не витрачені, але зобов’язання під них вже є. Якщо подивитися на соціальні програми, на пенсії, на програми, які фінансуються тільки державою, то ресурси вичерпані. Якщо не знайти джерела поповнення, то ресурсів для виконання вже взятих зобов’язань може просто не вистачити. Як резерв у Путіна залишаються силові інструменти. Але це дуже небезпечно.

– Чому?

– Силове придушення протесту або конфлікту з регіонами (мова йде про економічні, а не політичні конфлікти), може лише посилити проблему. Будь-яка активність Росгвардіі, яка спровокує загибель людей, може призвести до зростання протестів в геометричній прогресії. Силові інструменти діють, як в шахах, коли загроза є сильнішою за сам факт нападу. Тут така ж ситуація. Саме існування силових відомств та їхніх співробітників – фактор сильніший за їхню діяльність.

Якщо ми говоримо про вибори, то є ще два моменти. Перший: створення більш-менш прийнятної ситуації до виборів. Другий: самі вибори. Проводячи кампанію із заздалегідь відомими результатами треба думати й про наслідки, які можуть бути складнішими, ніж Кремль розраховує. Тому останні кілька років Кремль використовує більш тонкі технології. Для вирішення проблеми мобілізації використовується імітаційна опозиція. Є також локальні інструменти, такі, наприклад, як «наїзд» на фігури, подібні Медведєву. Це теж інструмент, який в деякій мірі заміщає силові і пропагандистські методи. Але тут теж є свої складнощі та проблеми.

– Які саме?

– Зрозуміло, що Дмитра Медведєва можна зняти в будь-який момент. Але це теж ризик, оскільки, коли впаде Медведєв і частина кремлівської команди, яку умовно називають ліберальною – Силуанов, Кудрін, Набіулліна, рівновагу буде зруйновано. А Путін, подібно до будь-якого політика, використовує систему стримувань і противаг. З однією лише відмінністю: в цій системі йде боротьба на смерть. Арешт міністра економічного розвитку Олексія Улюкаєва – це той самий приклад, коли опонентів видаляють фізично. Зашуганний Улюкаєв – це, до речі, ідеальний образ ліберала. Начебто він має рацію бо приватизація «Башнефті», що її організував Ігор Сечін – незаконна та неефективна, але завдання Улюкаєва полягало в тому, щоб придумати як це все провести з найменшою шкодою. Не було завдання сперечатися або опонувати.

– Хто протистоїть цій умовній ліберальній групі?

– Це не можна назвати протистоянням. Це можна називати конкуренцією. Є група навколо Ігоря Сечіна. Є сильна група на чолі з Юрієм Чайкою (генпрокурор РФ – «НП»). Є група голови Слідчого комітету (Олександра Бастрикіна – «НП»). Це різні групи, які конкурують за адміністративну валюту, тобто за право впливати на прийняття рішень і бути поруч з Путіним.

– Під тягарем економічних проблем Путін може піти на поступки в Криму і на Донбасі. В першу чергу перед Заходом, а не Україною?

– Путін розглядає Донбас, Крим та Сирію як капітал, який він може використовувати в переговорах з європейцями і американцями. Інша справа, що ніхто не хоче вести з ним переговори. Це його проблема. Він домагається цих переговорів. Кремль готовий, умовно кажучи, монетизувати Донбас, Крим, а також Сирію.

– Трамп може вступити в переговори?

– Трампу це не потрібно. Для Трампа Україна – це проблема для європейців, а не для американців. Це йому нецікаво (недавно видання The Washington Post опублікувало матеріал, з якого випливає, що Білий Дім хотів би перезапустити переговори з Росією з приводу врегулювання ситуації в Україні – «НП»). Думаю, йому і по Сирії не дуже цікаво вступати в переговори, тому що там працює коаліція. У членів коаліції є методи впливу на Путіна. Але європейці хотіли б, щоб у всі проблеми були більш включені американці.

Олександр Куриленко

Доба тиші в АТО: як бойовики шпигували за українськими позиціями

в Публікації/Соціальна правда
Доба тиші в АТО: як бойовики шпигували за українськими позиціями

Першого червня в 00:00 командування Збройних Сил України оголосило повний “режим тиші” та заборонило використання будь-яких видів зброї і боєприпасів. Офіційно перемир’я пов’язано з Днем захисту дітей та мало тривати добу. Проте, режим припинення вогню знову став умовним. У штабі АТО було зафіксовано дев’ять обстрілів українських позицій, а на деяких ділянках бойовики навіть скористалися перемир’ям для того, щоб розчистити проходи в мінних полях.

Стосовно самої можливості домовитися з бойовиками про припинення вогню, хоча б протягом двадцяти чотирьох годин і навіть за таких благородних причин, в українському суспільстві вірили мало. Волонтери жартували про “надцяту” спробу перемир’я. А наші солдати – знімали шокуюче відео, про те, як під прикриттям місії ОБСЄ, користуючись “режимом тиші”, бойовики нахабно шпигували за нашими позиціями. А також знімали “розтяжки” в декількох десятках метрів від українських окопів, тим самим відкриваючи дорогу для своїх ДРГ.

Відео, зняте українськими бійцями, в інтернеті виклав ветеран АТО, народний депутат Євген Дейдей. Українських вояків розлютували дії бойовиків, проте, дотримуючись режиму перемир’я, наші хлопці вогонь не відкривали.

– Буквально в парі десятків метрів від наших позицій вони б … ь проводять “розмінування”, – написав у своєму акаунті на Фейсбук Дейдей. – Ці тварюки нахабно виглядають наші позиції, а також повільно зсуваються ближче. Крок за кроком. І все це – під наглядом ОБСЄ. У нас же перемир’я!

Обережно, на відео ненормативна лексика

“Народна правда” знайшла військовослужбовця, який був присутній на українських позиціях під час цієї відеозйомки. “Розміновували наші “розтяжки” “ДНРівські” “МНСники” під контролем або, точніше, під наглядом офіцерів, які мали нашивки з російським прапором, – розповів “Народній правді” український боєць. – Ці розтяжки були встановлені біля наших позицій супротив ДРГ сепаратистів, а тепер їх зняли…  Звичайно, ми повернемо все назад, нічого страшного. Але хіба це нормально?! Адже робиться це все під наглядом предстаників ОБСЄ, які, до того ж намагалися на нас тиснути, щоб ми тут не знімали. А хлопці з “ДНРівського” “МНС” – фактично зневолені, ми з ними навіть поспілкувалися. Кажуть, що їм набридла війна”.

Сам депутат Євген Дейдей, який виклав відео, пояснює, що саме поняття “перемир’я” – є дуже дивним в контексті поточних бойових дій: “Офіційно ж у нас не війна. Тоді яке може бути перемир’я в зоні проведення антитерористичної операції?”

Тим часом, в прес-центрі штабу АТО розповіли, що за неповні чотирнадцять годин “перемир’я” було зафіксовано дев’ять обстрілів українських позицій. Інтенсивність обстрілів – невисока, проте, на маріупольському та луганському напрямках режим тиші порушується.

– Шість з них на маріупольському, три на луганському напрямках, – пояснив “Народній правді” речник Штабу АТО Антон Миронович. – Три рази – снайперські обстріли, чотири – з гранатомета. Були також мінометні обстріли: бандформування випустили дві міни з 82-го калібру і три з 120-го. Єдиний напрям, де сьогодні не було обстрілів – донецький. Поранених серед наших бійців немає.

Це підтверджують й українські солдати. Військовослужбовець-контрактник Національної гвардії Павло, з позивним “Влучний”, чий підрозділ базується на маріупольському напрямі, в перемир’я з бойовиками не вірить. “Не пригадаю, щоб сепаратисти дотримувалися” режиму тиші “, – розповідає він. – А от випадків, коли вони його порушували – безліч. Бувало таке, що під час перемир’я бойовики з місцевих наркоманів та криміналітету, накривали з мінометів селища на лінії розмежування, де жили їх вчорашні сусіди, родичі та близькі люди! Звичайно, потім все валили на нас. Тож, що повинно змінитися зараз? Чи ви думаєте, що День захисту дітей їх зупинить? Я в це не вірю”.

Координатор групи “Інформаційний спротив” Костянтин Машовець вважає, що дії бойовиків під час перемир’я – мало чим відрізняються від “гарячих етапів”: “Під час “режиму тиші” вони підвозять боєприпаси, зміцнюють свої позиції, проводять розвідку наших укріплень, так само, як і в “гарячий час”, коли йдуть бойові зіткнення. Це безперервний процес на фронті. Це все одно як будівництво великого мегаполісу, яке ніколи не припиняється. Що ж стосується практики, то домовленості про режим тиші досягалися вже багато разів і так сасо багато разів порушувалися бойовиками. Не варто сподіватися, що в цей раз буде якось інакше”.

Кирило Желєзнов

01.06.2017

За Януковича жилося краще: в Криму назрівають протести

в Публікації/Соціальна правда
За Януковича жилося краще: в Криму назрівають протести

1 червня в Криму починається новий курортний сезон. Однак, через три роки після анексії, туристична галузь, за рахунок якої жила велика частина дрібного і середнього бізнесу, прийшла до занепаду. Кримчани усвідомили, що, всупереч обіцянкам кремлівської влади, опинилися в сірій зоні, без грошей та перспектив. Доходи є нижчми за російські, якість медицини помітно впала. Серед кримчан зріють протестні настрої.

«Кримська весна» почала «підмерзати» вже наприкінці першого року анексії. Але місцеві прихильники «руського миру» вдавали, що готові жити за будь-яких умов, але тільки в «рідній гавані». Велика частина населення, судячи з реакції в соціальних мережах, та у приватних бесідах, вважала, що труднощі будуть подолані під час так званого «перехідного періоду». В реальності виявилося, що Москва не має ніякого плану розвитку територій в умовах санкцій та зменшення федерального бюджету. Соціально-економічні проблеми на півострові набули системного характеру.

Крим конкурувати з Анталією не зможе

Основні фактори соціальної напруженості безпосередньо пов’язані з невиконаними обіцянками Кремля. Взяти, наприклад, стан курортів. На момент анексії близько 75% кримчан  були задіяні в туристичній сфері. Галузь давала близько 65% валового регіонального продукту. Перед референдумом московські чиновники, захлинаючись, розповідали про те, як за пару років Крим «наздожене» Туреччину, якщо сюди на відпочинок їздитимуть заможні росіяни, а не «жебраки-українці».

Але російська влада та їхні ставленики в Криму провалили всі заявлені проекти. Це організація курорту, який би працював у будь-яку пору року, оновлення туристичних комплексів на західному березі, створення гральної зони, доступних пляжів, залучення заможних туристів з Росії і таке інше. Натомість у приморських містах та селищах відбуваються  постійні скандали через незаконні забудови, обезземелення жителів (особливо в Гурзуфі, де цілий житловий масив було передано в розпорядження “Артека”; через те 1500 чоловік залишилися без законного житла), а також зменшення кількості туристів та корумпованість місцевого керівництва.

Недавно так званий “голова” Криму, сепаратист Сергій Аксьонов в інтерв’ю російським ЗМІ був змушений визнати, що конкурувати з Анталією півострів не може: “Поки не буде навченого персоналу, орієнтованого на клієнта, ми на турецький рівень не вийдемо”.

 

Заможні росіяни вважали за краще рвонути до Туреччини після того, як відносини Москви з Анкарою почали налагоджуватися. Кримчани з великим розчаруванням сприйняли новину про «вибачення» президента Туреччини Реджепа Ердогана за збитий в Сирії російський літак Су-24, восени 2015 року. Адже коли Кремль оголосив Туреччину «помідорну війну», багато хто в Криму вважав, що це – надовго. Отже, на півострів приїде більше росіян. Але не так сталося, як гадалося. Представники місцевого бізнесу, які годувалися з приїжджих, з тривогою очікують майбутнього туристичного сезону. Він обіцяє бути ще гіршим за торішній.

У кримському «уряді» заявили, що в минулому році на півострові нібито відпочили 5,6 млн чоловік. Такі дані навряд чи можна назвати реалістичними. Анексований Крим відрізано від залізничного сполучення (до окупації потяги були основним транспортом для відпочиваючих), а круїзні судна з 2014 року перестали заходити на півострів. Залишаються три шляхи – поромна переправа в Керчі, автомобільне сполучення з боку України, а також сімферопольський аеропорт, який приймає рейси тільки з Росії. Вони фізично не можуть забезпечити перевезення потрібної кількості відпочиваючих, крім того, далеко не всі прибували на півострів із метою туризму.

Екс-міністр туризму Криму Олександр Лієв повідомив журналістам, що в минулому році реальний турпотік, в порівнянні з українськими часами, впав в чотири рази і склав близько 1,5 млн осіб. Цифру в 5,6 млн відпочиваючих кримська «влада» обрала не випадково. Саме стільки людей відпочили на півострові в 2013 році. До окупації поріг рентабельності туристичної галузі становив близько 3 млн людей. Тепер в умовах санкцій та економічної кризи цей показник становить вже 5,5 млн туристів. Кримський «совмін» маніпулює цифрами з пропагандистською метою, але видавати бажане за дійсне дедалі стає все важче. У минулі роки травневі свята були негласним індикатором успішності майбутнього сезону. Але в цьому році в травні Крим залишився без відпочиваючих. «Міністр курортів» Криму Сергій Стрельбицький вже придумав виправдання: люди не приїхали нібито через погану погоду.

Не стала кращою ситуація й через місяць. 31 травня було опубліковано фото порожніх кримських пляжів.

В Україні жилося краще

Наступний фактор напруженості – невисокі доходи населення. Кримчани, як і раніше, бачать «заможну Росію» лише по телебаченню. В Криму гідними окладами можуть похвалитися чиновники середнього та вищого рівнів, відряджені фахівці, військові, поліція, а також спецслужби. Доходи керівників можуть в сотні разів перевищувати зарплату бюджетників. Сергій Аксьонов публічно критикує деякі керівників «державних» підприємств, які нараховують собі по 300 тис. рублів зарплати (близько 140 тис. грн), але загалом ситуацію це не змінює. Гучний скандал стався восени минулого року, коли з’ясувалося, що заступник головного лікаря та бухгалтер лікарні ім. Семашко «намалювали» собі по 550 тис. рублів зарплати (приблизно 250 тис. грн). В той же час, середні оклади у Сімферополі складають близько 15 тис. рублів (приблизно 7 тис. грн). У порівнянні з цим, оренда однокімнатної квартири в кримській столиці може перевищити 20 тис. рублів (понад 9 тис. грн).

Мешканка Євпаторії Наталія Ковпак поскаржилася в соціальній мережі на жебрацькі доходи бюджетників. «У Росії зарплати лікарів досягли 90 тис. рублів. Зарплати вчителів – 60 тис. рублів (приблизно 28-40 тис. грн). Чи нам брешуть з екранів телевізора? Де ж такі гроші платять?! В Євпаторії люди, наукові співробітники музею історії Кримської війни, живуть на 8400 рублів на місяць! З усіма надбавками, дай Боже, щоб 12 тис. рублів вийшло», – обурювалася кримчанка.

Звичайна пенсія коливається в межах 8-9 тис. рублів (трохи більше за 4 тис. грн або $140-160). Оскільки деякі групи товарів подорожчали в 2-3 рази, кримські пенсіонери стали жити бідніше, ніж до «референдуму». На початку 2013 року середня пенсія в Україні, яку кримчани вважали «мізерною», складала близько 1500 гривень або приблизно $ 190 за актуальним на той час курсом у 8 грн за $1. Критики можуть сказати, що в останні три роки долар в Україні помітно зріс. Це правда, але основною причиною економічного падіння стала агресія Москви: захоплення Криму, а також «гібридна війна» на Донбасі.

В цілому картина є настільки похмурою, що жителі приморських міст визнають: в Україні жилося краще. Мережею Інтернет «гуляє» відео з мешканкою Феодосії, яка змалювала життя в «рідній гавані». Дама підтримала прихід Росіі, але тепер розчарована новими умовами життя. «Продукти дуже дорогі. Роботи немає, жоден завод не запустили. Прикро та боляче. Говорити вже не хочеться. Соромно сказати, але за Януковича жилося краще. Так само думають всі. Дехто каже «аби не було війни», але так міркувати неправильно», – поскаржилася жінка.

 

Розвал кримської медицини погіршує загальну картину. В перший рік анексії лікарі та медперсонал отримували відносно непогані гроші. Після «перехідного періоду» зарплати зменшилися, але роботи та бюрократичної тяганини побільшало. Медикам скоротили так звані «стимулюючі виплати», залишивши тільки оклади. В  Криму лікарі та персонал отримують, в середньому, близько 13 тис. рублів. У Керчі та Сімферополі вже відбулися акції протесту медичних працівників. Наприклад, водіїв «швидкої допомоги» в столиці Криму обурило, що їм видали на руки всього 10 тис. рублів – лише оклад без додаткових виплат.

Перехвалена система медичного страхування перетворилася на безлад в клініках і призвела до падіння якості послуг. Наприклад, в Керчі пацієнти, навіть маючи талони на прийом, змушені були витримувати довгі черги, сваритися з медпрацівниками заради елементарного обстеження. Бували випадки, коли хворим доводилося кілька місяців чекати на проведення УЗД. Згідно російським нормам, доступ до вузькопрофільних спеціалістів є обмеженим. Через низькі зарплати, медикі або звільняються, або перебираються в комерційні клініки. Саме через це і виникають черги в бюджетних клініках. Сепаратистська «влада» визнає проблему, але не знає, як її вирішити.

Спочатку прихильники анексії звинувачували місцевий «уряд», але тепер критика лунає на адресу Кремля. Опозиційні громадські активісти та блогери обурюються, що в «російському» Криму парадом командують представники старої української еліти. Місцева верхівка колишньої Партії регіонів масово перейшла до «Єдиної Росії». «Професійні росіяни», які вважають, що вони всі 25 років нібито боролися за повернення в Росію, опинилися поза активної політики. Показна боротьба з корупцією не дала результатів, це визнають навіть безнадійні «кримнашісти». “Багато розмов, обіцянок, гасел, а результат майже нульовий”, – написав один з кримських блогерів на сайті радіо “Ехо-Москви”

У приватних бесідах вони скаржаться, що були готові до «тимчасових труднощів», але такого безладу, як зараз, не чекали. Обстановка в деяких приморських містах перебуває на межі кипіння. Підприємці розуміють, що майбутній курортний сезон буде гірше, активна частина населення ризикує втратити бізнес і залишитися без засобів до існування. Активісти попереджають «владу», що вже восени в Криму можуть посилитися протестні настрої. «Уряд» Аксьонова вдає, що ситуація під контролем. Чиновники впевнені, що російські силовики зможуть «заспокоїти» всіх невдоволених.

Дмитро Смірнов, кримський журналіст

Нафтогаз проти Газпрому: яких проблем уникнула Україна

в Блоги/Економічна правда/Публікації
Нафтогаз проти Газпрому: яких проблем уникнула Україна

Суд при Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма виніс окрему ухвалу у справі НАК «Нафтогаз України» проти ВАТ «Газпром» за контрактом на поставку газу в Україну з 2009 року. Рішенням суду повністю відхилено претензії російського газового монополіста щодо застосування принципу take-or-pay («бери або плати»). Також суд зобов’язав ВАТ Газпром переглянути ціни на поставлений, починаючи з 2014 року, газ з урахуванням ринкових умов. Крім цього, скасовано норму договору, що забороняє Україні реекспорт російського газу. Що означають для України ці рішення, і якою може бути реакція Росії на програш в суді, розповів «Народній Правді» журналіст Максим Гардус.

Щоб зрозуміти, наскільки є важливою для України нинішня перемога в Стокгольмському суді, необхідно уявити, що могло статися, якби ми програли.

Згідно з підписаним у 2009 році главою НАК «Нафтогаз України» Олегом Дубиною за домовленостями Юлії Тимошенко та Володимира Путіна контрактом, Україна була зобов’язана платити за газ незалежно від того чи був він поставлений, чи ні. Тобто в контракті був закладений принцип «бери або плати». Причому обсяг «зарезервований» для України – в розмірі 52 мільярди кубометрів – був значно вище обсягу річного споживання України.

Через те, що Україні не була потрібна така кількість газу, а реекспорт російського газу цим же договором було заборонено, то за контрактом накопичилися величезні борги. А саме – 35 мільярдів доларів США тіла боргу та ще 12 мільярдів пені. Разом – 47 мільярдів. Власне, суть позову «Нафтогазу», – юридично зняти з себе цей борг, встановити справедливу ціну та зняти заборону на реекспорт.

Що могло б статися, якби ми програли суд? Слід розуміти, що Україна, на відміну від Росії, не має такого рішення Конституційного суду, яке дозволяє в разі суперечності рішень міжнародних судів національним інтересам скасувати ці вердикти внутрішніми рішеннями. Простіше кажучи, не можна рішенням Печерського суду скасувати рішення Стокгольмського арбітражу. Тобто рішення потрібно було б виконувати в будь-якому випадку.

Очевидно, що сума в 47 мільярдів доларів – абсолютно непідйомна для «Нафтогазу». Напевно б відбувся дефолт «Нафтогазу». Ймовірно, арешт його активів, як всередині України, так і за кордоном. А активів у НАК «Нафтогаз України» багато. Це і 50% + 1 акція «Укрнафти», 100% акцій найбільшої української газодобувної компанії «Укргазвидобування». І безліч інших смачних і привабливих активів, включаючи закордонні (наприклад, проект в Єгипті).

Але це ще не все. Оскільки такої суми валюти в країні немає, ми б опинилися в ситуації літа 2014 року. Треба було б здійснити найпотужнішу емісію гривні, щоб скупити валюту і розплатитися з Росією. Наслідки для курсу знову ж таки були б аналогічними наслідкам емісії 2014 року, коли гривня обвалилася в кілька разів. А наслідки для економіки, яка ледве встигла оговтатися від попереднього удару, були б плачевними.

Але і це ще не все. Не забарився б соціальний вибух, адже чергового витка девальвації гривні населення просто не витримало б і, як наслідок – почалася б політична криза. Втім, всього цього, завдяки вчорашній перемозі, вдалося уникнути.

Я б відзначив ще один важливий політичний наслідок вчорашнього рішення. За час керівництва «Нафтогазом», у Андрія Коболєва накопичилося чимало політичних противників. Вони намагаються так чи інакше захопити НАК – ласий шматок, який всю свою історію існування, аж до 2014 року, був колосальним джерелом корупційних потоків. Ми бачимо спроби ввести в наглядову раду НАК якихось людей, поставити когось над Коболєвим, щоб хтось стверджував фінансові плани, контролював закупівлі і так далі.

Тепер Коболєв отримує потужну піар-дубину. Її немає у опонентів, тому що в них немає за плечима такої важливої ​​перемоги. І тепер глава правління НАК «Нафтогаз України» буде бити цією дубиною по руках всіх тих, хто намагатиметься зайти в підприємство,  взяти під контроль той чи інший напрямок діяльності компанії. Коболєв стає менш вразливим до ударів опонентів. Будь-які нарікання, буцімто щось він робить не так і можна зробити краще, будь-яка критика буде розбиватися в громадській думці цією перемогою.

Що зробить Росія? Відіграти Газпрому вже нічого не можна. Рішення Стокгольмського трибуналу неможливо оскаржити по суті – немає ніякої вищої інстанції, немає касації і так далі. Можна оскаржити процедуру, якщо вона була порушена, але не саме рішення. А тому його доведеться виконувати.

Напевно, спробу відігратися буде вжито пізніше та в іншій площині. Контракт Тимошенко-Путіна закінчується в 2019 році. Відповідно, варто очікувати вкрай важких переговорів, як з питання поставок російського газу, так і з питання його транзиту українською територією.

Роман Цимбалюк: У Росії кажуть, що не воюють з Україною, а проводять спецоперацію на Донбасі

в Політична правда/Публікації
Роман Цимбалюк: У Росії кажуть, що не воюють з Україною, а проводять спецоперацію на Донбасі

Журналіст агентства УНІАН Роман Цимбалюк, який зараз працює в Росії, славиться своєю проукраїнською позицією і не боїться ставити незручні запитання Володимиру Путіну, вважає, що в Москві все більше людей почали розуміти, що війна з Україною – це злочин. У той же час, ці люди намагаються взагалі не обговорювати Крим та Донбас. Але в приватних бесідах, російські чиновники чітко дають зрозуміти, що Україні слід змиритися з анексією Криму і втратою частини Донбасу. А будь-які спроби повернути ці території силовим шляхом призведуть до розширення масштабів російської агресії. Детальніше