Публікації

Імперці під маскою демократів: Костянтин Боровий про друзів України в Росії

в Політична правда/Публікації
Імперці під маскою демократів: Костянтин Боровий про друзів України в Росії

Російський опозиційний політик Костянтин Боровий підтримує рішення про заборону російських соцмереж. На його думку, Україна запізнилася з декомунізацією і приходить до цього процесу набагато пізніше, ніж інші країни колишнього соцтабору – Чехія або держави Балтії.

 – Нещодавно в Україні були заборонені російські соціальні мережі ВКонтактє і Однокласники, а також використання георгіївських стрічок. Як ви до цього ставитеся?

– З’явилися нові методи ведення військових дій – кібернетичні інструменти. Пропаганда та соцмережі – це теж методи ведення війни, спосіб впливу на свідомість і підсвідомість людей. Європейці давно сформулювали, що російська пропаганда спрямована на розкол Європи, тому й в Україні вона теж працює на розкол країни. В українському випадку це ще більш дієво, тому що немає мовного бар’єру. Пропагандистська кампанія проти України з часом лише посилюється. Тому треба захищатися. Це обов’язок не тільки СБУ, але й політиків, які повинні вживати заходів.

Друге важливе питання – декомунізація України. Ваша країна тільки приходить до того, що вже швидко та ефективно пройшли Чехія і держави Балтії. Цьому чинять опір – звична схема. Можна згадати історію з пам’ятником радянському солдату «Альоша» в Естонії. Там була ціла спецоперація з погромами і проплаченою молоддю. А що стосується стрічки – то це ж тепер символ агресії. Ніхто цього не приховує, це символ імперської Росії. Було б дивним, якби його активно підтримували на території України. Наприклад, в США влаштовують пробіги з георгіївськими стрічками, але дуже мало людей розуміють, про що йде мова. Нікого в США це не цікавить. Але в Чехії, наприклад, кілька разів обливали радянський танк фарбою, поки його не прибрали. Повторюся, Україна приходить до цього пізніше ніж інші держави.

Я, до речі, недавно звернувся до Петра Порошенка з пропозицією почати підготовку до міжнародного трибуналу над радянським і пострадянським російським імперіалізмом. Це треба робити, без цього не обійтися. Необхідні судові рішення. Поки відповідей від Петра Олексійовича я не отримав, але сподіваюся, що адміністрація Порошенко зрозуміє важливість цього завдання.

Пошкреби російського демократа, а під ним імперець

– Хто в Росії є союзником України в антиімперському тренді? Ось є, наприклад, російська опозиція. Але якщо послухати що вони говорять, то виникають питання …

– Один із союзників зараз з вами розмовляє – союзників мало. Проблема в тому, що пропагандистська кампанія і агресивна діяльність спецслужб фактично унеможливлює існування адекватної опозиції. Адекватна опозиція – це будь-яка форма антиімперській політичної активності. Сьогодні структуровані партії, за винятком партії «Західний вибір» (лідером цієї партії є сам Костянтин Боровий – «НП»), яку через підтримку України позбавили реєстрації, – всі ці партії в тій чи іншій мірі, включно з частиною зарубіжної опозицією – проімперські. Колись російські демократи ображалися на слова балтійських політиків, мовляв, пошкреби російського демократа, а під ним імперець. Але так воно і було. Зараз навіть більшою мірою, тому що діє пропаганда. І поки вона буде діяти, розраховувати на адекватне розуміння реальності не варто.

– У 2011-2012 року опозиційний рух в Росії був досить значним. А зараз майже зійшов нанівець. Чому?

– Імперські, популістські та націоналістичні позиції в Росії дуже близькі. Це наслідок роботи російських спецслужб по деструктуризации опозиції. У 2010 році ми з Валерією Новодворською зробили досить різку заяву проти націоналістів і лівих комуністів в опозиції. Ми навіть мітинг проводили окремо, що негативно сприйняли в опозиції. Але ми тоді говорили, що через таких опозиціонерів, як націоналісти Рогозіна, або Сергія Удальцова, який обіцяв розстрілювати буржуїв, якщо вони не відмовляться від приватної власності, протестний рух помре. Він і помер. Тому що 95% людей, які виходили на мітинги опозиції, не сприймали тези Удальцова про приватну власність або тези націоналістів в стилі «жиди, геть із російського уряду». А тепер все дивуються зникненню протестної активності. Хлопці, так ви ж їх і розігнали.

– Якою тут є роль Кремля?

– Треба врахувати, що ми маємо справу з професійною діяльністю великої групи кремлівських експертів. Вони займаються деструктуризацією російської опозиції. Наприклад, «Рух проти нелегальної організації» створено Рогозіним за гроші Кремля, а потім всі ці хлопці – Тор (Владлен Карлін), Бєлов (Олександр Поткин) та інші раптом стали опозиціонерами. Зі своїми гаслами про візовий режим з країнами Центральної Азії та «жиди, геть із російського уряду». Це дуже професійна робота Кремля. Треба бути досить розумним, щоб з цим усім впоратися. Але в російській опозиції мало таких розумних.

– Що відбувається зараз, особливо після атаки Навального на Медведєва? Там ще Алішер Усманов відеоблог проти Навального опублікував, в якому обізвав його «лузером» і «неуком» …

– У березні наступного року в Росії пройдуть вибори президента. Поки незрозуміло, хто буде кандидатом. Є ймовірність того, що Путін не піде на вибори, тому що для нього це занадто радикально – обиратися ще на один термін. Існують інші варіанти – Володін, Медведєв і ряд фіктивних претендентів. Але мета всієї цієї операції Адміністрації президента – збереження влади Путіна і частини його оточення. Якщо оцінювати ситуацію з точки зору бізнес-ризиків, то для Путіна їх дуже багато. Вони пов’язані з порушенням рівноваги в оточенні Путіна та його диванних партій. Є п’ять або шість партій, які борються за ресурси, за власність, за право призначати кандидатів на різні посади і бути близьким до Путіна. Тобто, вони борються за адміністративну валюту – посади в уряді і АП. Ось чому Путін зараз не говорить, чи буде він брати участь у виборах. Тому що набір ризиків за умови його участі в цих виборах дуже великий.

Медведєва можна зняти в будь-який момент

– Зараз говорять про системну кризу в Росії. Але резерви-то в РФ досить великі. Чи дозволяє економіка зберігати більш-менш стабільну політичну ситуацію в країні?

– Багато говорили про те, що в 2017 році ресурси вичерпаються. Насправді ці ресурси вже вичерпані, тому що є дуже багато зобов’язань. Наприклад, та ж програма материнського капіталу. Ці гроші ще не витрачені, але зобов’язання під них вже є. Якщо подивитися на соціальні програми, на пенсії, на програми, які фінансуються тільки державою, то ресурси вичерпані. Якщо не знайти джерела поповнення, то ресурсів для виконання вже взятих зобов’язань може просто не вистачити. Як резерв у Путіна залишаються силові інструменти. Але це дуже небезпечно.

– Чому?

– Силове придушення протесту або конфлікту з регіонами (мова йде про економічні, а не політичні конфлікти), може лише посилити проблему. Будь-яка активність Росгвардіі, яка спровокує загибель людей, може призвести до зростання протестів в геометричній прогресії. Силові інструменти діють, як в шахах, коли загроза є сильнішою за сам факт нападу. Тут така ж ситуація. Саме існування силових відомств та їхніх співробітників – фактор сильніший за їхню діяльність.

Якщо ми говоримо про вибори, то є ще два моменти. Перший: створення більш-менш прийнятної ситуації до виборів. Другий: самі вибори. Проводячи кампанію із заздалегідь відомими результатами треба думати й про наслідки, які можуть бути складнішими, ніж Кремль розраховує. Тому останні кілька років Кремль використовує більш тонкі технології. Для вирішення проблеми мобілізації використовується імітаційна опозиція. Є також локальні інструменти, такі, наприклад, як «наїзд» на фігури, подібні Медведєву. Це теж інструмент, який в деякій мірі заміщає силові і пропагандистські методи. Але тут теж є свої складнощі та проблеми.

– Які саме?

– Зрозуміло, що Дмитра Медведєва можна зняти в будь-який момент. Але це теж ризик, оскільки, коли впаде Медведєв і частина кремлівської команди, яку умовно називають ліберальною – Силуанов, Кудрін, Набіулліна, рівновагу буде зруйновано. А Путін, подібно до будь-якого політика, використовує систему стримувань і противаг. З однією лише відмінністю: в цій системі йде боротьба на смерть. Арешт міністра економічного розвитку Олексія Улюкаєва – це той самий приклад, коли опонентів видаляють фізично. Зашуганний Улюкаєв – це, до речі, ідеальний образ ліберала. Начебто він має рацію бо приватизація «Башнефті», що її організував Ігор Сечін – незаконна та неефективна, але завдання Улюкаєва полягало в тому, щоб придумати як це все провести з найменшою шкодою. Не було завдання сперечатися або опонувати.

– Хто протистоїть цій умовній ліберальній групі?

– Це не можна назвати протистоянням. Це можна називати конкуренцією. Є група навколо Ігоря Сечіна. Є сильна група на чолі з Юрієм Чайкою (генпрокурор РФ – «НП»). Є група голови Слідчого комітету (Олександра Бастрикіна – «НП»). Це різні групи, які конкурують за адміністративну валюту, тобто за право впливати на прийняття рішень і бути поруч з Путіним.

– Під тягарем економічних проблем Путін може піти на поступки в Криму і на Донбасі. В першу чергу перед Заходом, а не Україною?

– Путін розглядає Донбас, Крим та Сирію як капітал, який він може використовувати в переговорах з європейцями і американцями. Інша справа, що ніхто не хоче вести з ним переговори. Це його проблема. Він домагається цих переговорів. Кремль готовий, умовно кажучи, монетизувати Донбас, Крим, а також Сирію.

– Трамп може вступити в переговори?

– Трампу це не потрібно. Для Трампа Україна – це проблема для європейців, а не для американців. Це йому нецікаво (недавно видання The Washington Post опублікувало матеріал, з якого випливає, що Білий Дім хотів би перезапустити переговори з Росією з приводу врегулювання ситуації в Україні – «НП»). Думаю, йому і по Сирії не дуже цікаво вступати в переговори, тому що там працює коаліція. У членів коаліції є методи впливу на Путіна. Але європейці хотіли б, щоб у всі проблеми були більш включені американці.

Олександр Куриленко

02.06.2017

Доба тиші в АТО: як бойовики шпигували за українськими позиціями

в Публікації/Соціальна правда
Доба тиші в АТО: як бойовики шпигували за українськими позиціями

Першого червня в 00:00 командування Збройних Сил України оголосило повний “режим тиші” та заборонило використання будь-яких видів зброї і боєприпасів. Офіційно перемир’я пов’язано з Днем захисту дітей та мало тривати добу. Проте, режим припинення вогню знову став умовним. У штабі АТО було зафіксовано дев’ять обстрілів українських позицій, а на деяких ділянках бойовики навіть скористалися перемир’ям для того, щоб розчистити проходи в мінних полях.

Стосовно самої можливості домовитися з бойовиками про припинення вогню, хоча б протягом двадцяти чотирьох годин і навіть за таких благородних причин, в українському суспільстві вірили мало. Волонтери жартували про “надцяту” спробу перемир’я. А наші солдати – знімали шокуюче відео, про те, як під прикриттям місії ОБСЄ, користуючись “режимом тиші”, бойовики нахабно шпигували за нашими позиціями. А також знімали “розтяжки” в декількох десятках метрів від українських окопів, тим самим відкриваючи дорогу для своїх ДРГ.

Відео, зняте українськими бійцями, в інтернеті виклав ветеран АТО, народний депутат Євген Дейдей. Українських вояків розлютували дії бойовиків, проте, дотримуючись режиму перемир’я, наші хлопці вогонь не відкривали.

– Буквально в парі десятків метрів від наших позицій вони б … ь проводять “розмінування”, – написав у своєму акаунті на Фейсбук Дейдей. – Ці тварюки нахабно виглядають наші позиції, а також повільно зсуваються ближче. Крок за кроком. І все це – під наглядом ОБСЄ. У нас же перемир’я!

Обережно, на відео ненормативна лексика

“Народна правда” знайшла військовослужбовця, який був присутній на українських позиціях під час цієї відеозйомки. “Розміновували наші “розтяжки” “ДНРівські” “МНСники” під контролем або, точніше, під наглядом офіцерів, які мали нашивки з російським прапором, – розповів “Народній правді” український боєць. – Ці розтяжки були встановлені біля наших позицій супротив ДРГ сепаратистів, а тепер їх зняли…  Звичайно, ми повернемо все назад, нічого страшного. Але хіба це нормально?! Адже робиться це все під наглядом предстаників ОБСЄ, які, до того ж намагалися на нас тиснути, щоб ми тут не знімали. А хлопці з “ДНРівського” “МНС” – фактично зневолені, ми з ними навіть поспілкувалися. Кажуть, що їм набридла війна”.

Сам депутат Євген Дейдей, який виклав відео, пояснює, що саме поняття “перемир’я” – є дуже дивним в контексті поточних бойових дій: “Офіційно ж у нас не війна. Тоді яке може бути перемир’я в зоні проведення антитерористичної операції?”

Тим часом, в прес-центрі штабу АТО розповіли, що за неповні чотирнадцять годин “перемир’я” було зафіксовано дев’ять обстрілів українських позицій. Інтенсивність обстрілів – невисока, проте, на маріупольському та луганському напрямках режим тиші порушується.

– Шість з них на маріупольському, три на луганському напрямках, – пояснив “Народній правді” речник Штабу АТО Антон Миронович. – Три рази – снайперські обстріли, чотири – з гранатомета. Були також мінометні обстріли: бандформування випустили дві міни з 82-го калібру і три з 120-го. Єдиний напрям, де сьогодні не було обстрілів – донецький. Поранених серед наших бійців немає.

Це підтверджують й українські солдати. Військовослужбовець-контрактник Національної гвардії Павло, з позивним “Влучний”, чий підрозділ базується на маріупольському напрямі, в перемир’я з бойовиками не вірить. “Не пригадаю, щоб сепаратисти дотримувалися” режиму тиші “, – розповідає він. – А от випадків, коли вони його порушували – безліч. Бувало таке, що під час перемир’я бойовики з місцевих наркоманів та криміналітету, накривали з мінометів селища на лінії розмежування, де жили їх вчорашні сусіди, родичі та близькі люди! Звичайно, потім все валили на нас. Тож, що повинно змінитися зараз? Чи ви думаєте, що День захисту дітей їх зупинить? Я в це не вірю”.

Координатор групи “Інформаційний спротив” Костянтин Машовець вважає, що дії бойовиків під час перемир’я – мало чим відрізняються від “гарячих етапів”: “Під час “режиму тиші” вони підвозять боєприпаси, зміцнюють свої позиції, проводять розвідку наших укріплень, так само, як і в “гарячий час”, коли йдуть бойові зіткнення. Це безперервний процес на фронті. Це все одно як будівництво великого мегаполісу, яке ніколи не припиняється. Що ж стосується практики, то домовленості про режим тиші досягалися вже багато разів і так сасо багато разів порушувалися бойовиками. Не варто сподіватися, що в цей раз буде якось інакше”.

Кирило Желєзнов

01.06.2017

За Януковича жилося краще: в Криму назрівають протести

в Публікації/Соціальна правда
За Януковича жилося краще: в Криму назрівають протести

1 червня в Криму починається новий курортний сезон. Однак, через три роки після анексії, туристична галузь, за рахунок якої жила велика частина дрібного і середнього бізнесу, прийшла до занепаду. Кримчани усвідомили, що, всупереч обіцянкам кремлівської влади, опинилися в сірій зоні, без грошей та перспектив. Доходи є нижчми за російські, якість медицини помітно впала. Серед кримчан зріють протестні настрої.

«Кримська весна» почала «підмерзати» вже наприкінці першого року анексії. Але місцеві прихильники «руського миру» вдавали, що готові жити за будь-яких умов, але тільки в «рідній гавані». Велика частина населення, судячи з реакції в соціальних мережах, та у приватних бесідах, вважала, що труднощі будуть подолані під час так званого «перехідного періоду». В реальності виявилося, що Москва не має ніякого плану розвитку територій в умовах санкцій та зменшення федерального бюджету. Соціально-економічні проблеми на півострові набули системного характеру.

Крим конкурувати з Анталією не зможе

Основні фактори соціальної напруженості безпосередньо пов’язані з невиконаними обіцянками Кремля. Взяти, наприклад, стан курортів. На момент анексії близько 75% кримчан  були задіяні в туристичній сфері. Галузь давала близько 65% валового регіонального продукту. Перед референдумом московські чиновники, захлинаючись, розповідали про те, як за пару років Крим «наздожене» Туреччину, якщо сюди на відпочинок їздитимуть заможні росіяни, а не «жебраки-українці».

Але російська влада та їхні ставленики в Криму провалили всі заявлені проекти. Це організація курорту, який би працював у будь-яку пору року, оновлення туристичних комплексів на західному березі, створення гральної зони, доступних пляжів, залучення заможних туристів з Росії і таке інше. Натомість у приморських містах та селищах відбуваються  постійні скандали через незаконні забудови, обезземелення жителів (особливо в Гурзуфі, де цілий житловий масив було передано в розпорядження “Артека”; через те 1500 чоловік залишилися без законного житла), а також зменшення кількості туристів та корумпованість місцевого керівництва.

Недавно так званий “голова” Криму, сепаратист Сергій Аксьонов в інтерв’ю російським ЗМІ був змушений визнати, що конкурувати з Анталією півострів не може: “Поки не буде навченого персоналу, орієнтованого на клієнта, ми на турецький рівень не вийдемо”.

 

Заможні росіяни вважали за краще рвонути до Туреччини після того, як відносини Москви з Анкарою почали налагоджуватися. Кримчани з великим розчаруванням сприйняли новину про «вибачення» президента Туреччини Реджепа Ердогана за збитий в Сирії російський літак Су-24, восени 2015 року. Адже коли Кремль оголосив Туреччину «помідорну війну», багато хто в Криму вважав, що це – надовго. Отже, на півострів приїде більше росіян. Але не так сталося, як гадалося. Представники місцевого бізнесу, які годувалися з приїжджих, з тривогою очікують майбутнього туристичного сезону. Він обіцяє бути ще гіршим за торішній.

У кримському «уряді» заявили, що в минулому році на півострові нібито відпочили 5,6 млн чоловік. Такі дані навряд чи можна назвати реалістичними. Анексований Крим відрізано від залізничного сполучення (до окупації потяги були основним транспортом для відпочиваючих), а круїзні судна з 2014 року перестали заходити на півострів. Залишаються три шляхи – поромна переправа в Керчі, автомобільне сполучення з боку України, а також сімферопольський аеропорт, який приймає рейси тільки з Росії. Вони фізично не можуть забезпечити перевезення потрібної кількості відпочиваючих, крім того, далеко не всі прибували на півострів із метою туризму.

Екс-міністр туризму Криму Олександр Лієв повідомив журналістам, що в минулому році реальний турпотік, в порівнянні з українськими часами, впав в чотири рази і склав близько 1,5 млн осіб. Цифру в 5,6 млн відпочиваючих кримська «влада» обрала не випадково. Саме стільки людей відпочили на півострові в 2013 році. До окупації поріг рентабельності туристичної галузі становив близько 3 млн людей. Тепер в умовах санкцій та економічної кризи цей показник становить вже 5,5 млн туристів. Кримський «совмін» маніпулює цифрами з пропагандистською метою, але видавати бажане за дійсне дедалі стає все важче. У минулі роки травневі свята були негласним індикатором успішності майбутнього сезону. Але в цьому році в травні Крим залишився без відпочиваючих. «Міністр курортів» Криму Сергій Стрельбицький вже придумав виправдання: люди не приїхали нібито через погану погоду.

Не стала кращою ситуація й через місяць. 31 травня було опубліковано фото порожніх кримських пляжів.

В Україні жилося краще

Наступний фактор напруженості – невисокі доходи населення. Кримчани, як і раніше, бачать «заможну Росію» лише по телебаченню. В Криму гідними окладами можуть похвалитися чиновники середнього та вищого рівнів, відряджені фахівці, військові, поліція, а також спецслужби. Доходи керівників можуть в сотні разів перевищувати зарплату бюджетників. Сергій Аксьонов публічно критикує деякі керівників «державних» підприємств, які нараховують собі по 300 тис. рублів зарплати (близько 140 тис. грн), але загалом ситуацію це не змінює. Гучний скандал стався восени минулого року, коли з’ясувалося, що заступник головного лікаря та бухгалтер лікарні ім. Семашко «намалювали» собі по 550 тис. рублів зарплати (приблизно 250 тис. грн). В той же час, середні оклади у Сімферополі складають близько 15 тис. рублів (приблизно 7 тис. грн). У порівнянні з цим, оренда однокімнатної квартири в кримській столиці може перевищити 20 тис. рублів (понад 9 тис. грн).

Мешканка Євпаторії Наталія Ковпак поскаржилася в соціальній мережі на жебрацькі доходи бюджетників. «У Росії зарплати лікарів досягли 90 тис. рублів. Зарплати вчителів – 60 тис. рублів (приблизно 28-40 тис. грн). Чи нам брешуть з екранів телевізора? Де ж такі гроші платять?! В Євпаторії люди, наукові співробітники музею історії Кримської війни, живуть на 8400 рублів на місяць! З усіма надбавками, дай Боже, щоб 12 тис. рублів вийшло», – обурювалася кримчанка.

Звичайна пенсія коливається в межах 8-9 тис. рублів (трохи більше за 4 тис. грн або $140-160). Оскільки деякі групи товарів подорожчали в 2-3 рази, кримські пенсіонери стали жити бідніше, ніж до «референдуму». На початку 2013 року середня пенсія в Україні, яку кримчани вважали «мізерною», складала близько 1500 гривень або приблизно $ 190 за актуальним на той час курсом у 8 грн за $1. Критики можуть сказати, що в останні три роки долар в Україні помітно зріс. Це правда, але основною причиною економічного падіння стала агресія Москви: захоплення Криму, а також «гібридна війна» на Донбасі.

В цілому картина є настільки похмурою, що жителі приморських міст визнають: в Україні жилося краще. Мережею Інтернет «гуляє» відео з мешканкою Феодосії, яка змалювала життя в «рідній гавані». Дама підтримала прихід Росіі, але тепер розчарована новими умовами життя. «Продукти дуже дорогі. Роботи немає, жоден завод не запустили. Прикро та боляче. Говорити вже не хочеться. Соромно сказати, але за Януковича жилося краще. Так само думають всі. Дехто каже «аби не було війни», але так міркувати неправильно», – поскаржилася жінка.

 

Розвал кримської медицини погіршує загальну картину. В перший рік анексії лікарі та медперсонал отримували відносно непогані гроші. Після «перехідного періоду» зарплати зменшилися, але роботи та бюрократичної тяганини побільшало. Медикам скоротили так звані «стимулюючі виплати», залишивши тільки оклади. В  Криму лікарі та персонал отримують, в середньому, близько 13 тис. рублів. У Керчі та Сімферополі вже відбулися акції протесту медичних працівників. Наприклад, водіїв «швидкої допомоги» в столиці Криму обурило, що їм видали на руки всього 10 тис. рублів – лише оклад без додаткових виплат.

Перехвалена система медичного страхування перетворилася на безлад в клініках і призвела до падіння якості послуг. Наприклад, в Керчі пацієнти, навіть маючи талони на прийом, змушені були витримувати довгі черги, сваритися з медпрацівниками заради елементарного обстеження. Бували випадки, коли хворим доводилося кілька місяців чекати на проведення УЗД. Згідно російським нормам, доступ до вузькопрофільних спеціалістів є обмеженим. Через низькі зарплати, медикі або звільняються, або перебираються в комерційні клініки. Саме через це і виникають черги в бюджетних клініках. Сепаратистська «влада» визнає проблему, але не знає, як її вирішити.

Спочатку прихильники анексії звинувачували місцевий «уряд», але тепер критика лунає на адресу Кремля. Опозиційні громадські активісти та блогери обурюються, що в «російському» Криму парадом командують представники старої української еліти. Місцева верхівка колишньої Партії регіонів масово перейшла до «Єдиної Росії». «Професійні росіяни», які вважають, що вони всі 25 років нібито боролися за повернення в Росію, опинилися поза активної політики. Показна боротьба з корупцією не дала результатів, це визнають навіть безнадійні «кримнашісти». “Багато розмов, обіцянок, гасел, а результат майже нульовий”, – написав один з кримських блогерів на сайті радіо “Ехо-Москви”

У приватних бесідах вони скаржаться, що були готові до «тимчасових труднощів», але такого безладу, як зараз, не чекали. Обстановка в деяких приморських містах перебуває на межі кипіння. Підприємці розуміють, що майбутній курортний сезон буде гірше, активна частина населення ризикує втратити бізнес і залишитися без засобів до існування. Активісти попереджають «владу», що вже восени в Криму можуть посилитися протестні настрої. «Уряд» Аксьонова вдає, що ситуація під контролем. Чиновники впевнені, що російські силовики зможуть «заспокоїти» всіх невдоволених.

Дмитро Смірнов, кримський журналіст

Нафтогаз проти Газпрому: яких проблем уникнула Україна

в Блоги/Економічна правда/Публікації
Нафтогаз проти Газпрому: яких проблем уникнула Україна

Суд при Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма виніс окрему ухвалу у справі НАК «Нафтогаз України» проти ВАТ «Газпром» за контрактом на поставку газу в Україну з 2009 року. Рішенням суду повністю відхилено претензії російського газового монополіста щодо застосування принципу take-or-pay («бери або плати»). Також суд зобов’язав ВАТ Газпром переглянути ціни на поставлений, починаючи з 2014 року, газ з урахуванням ринкових умов. Крім цього, скасовано норму договору, що забороняє Україні реекспорт російського газу. Що означають для України ці рішення, і якою може бути реакція Росії на програш в суді, розповів «Народній Правді» журналіст Максим Гардус.

Щоб зрозуміти, наскільки є важливою для України нинішня перемога в Стокгольмському суді, необхідно уявити, що могло статися, якби ми програли.

Згідно з підписаним у 2009 році главою НАК «Нафтогаз України» Олегом Дубиною за домовленостями Юлії Тимошенко та Володимира Путіна контрактом, Україна була зобов’язана платити за газ незалежно від того чи був він поставлений, чи ні. Тобто в контракті був закладений принцип «бери або плати». Причому обсяг «зарезервований» для України – в розмірі 52 мільярди кубометрів – був значно вище обсягу річного споживання України.

Через те, що Україні не була потрібна така кількість газу, а реекспорт російського газу цим же договором було заборонено, то за контрактом накопичилися величезні борги. А саме – 35 мільярдів доларів США тіла боргу та ще 12 мільярдів пені. Разом – 47 мільярдів. Власне, суть позову «Нафтогазу», – юридично зняти з себе цей борг, встановити справедливу ціну та зняти заборону на реекспорт.

Що могло б статися, якби ми програли суд? Слід розуміти, що Україна, на відміну від Росії, не має такого рішення Конституційного суду, яке дозволяє в разі суперечності рішень міжнародних судів національним інтересам скасувати ці вердикти внутрішніми рішеннями. Простіше кажучи, не можна рішенням Печерського суду скасувати рішення Стокгольмського арбітражу. Тобто рішення потрібно було б виконувати в будь-якому випадку.

Очевидно, що сума в 47 мільярдів доларів – абсолютно непідйомна для «Нафтогазу». Напевно б відбувся дефолт «Нафтогазу». Ймовірно, арешт його активів, як всередині України, так і за кордоном. А активів у НАК «Нафтогаз України» багато. Це і 50% + 1 акція «Укрнафти», 100% акцій найбільшої української газодобувної компанії «Укргазвидобування». І безліч інших смачних і привабливих активів, включаючи закордонні (наприклад, проект в Єгипті).

Але це ще не все. Оскільки такої суми валюти в країні немає, ми б опинилися в ситуації літа 2014 року. Треба було б здійснити найпотужнішу емісію гривні, щоб скупити валюту і розплатитися з Росією. Наслідки для курсу знову ж таки були б аналогічними наслідкам емісії 2014 року, коли гривня обвалилася в кілька разів. А наслідки для економіки, яка ледве встигла оговтатися від попереднього удару, були б плачевними.

Але і це ще не все. Не забарився б соціальний вибух, адже чергового витка девальвації гривні населення просто не витримало б і, як наслідок – почалася б політична криза. Втім, всього цього, завдяки вчорашній перемозі, вдалося уникнути.

Я б відзначив ще один важливий політичний наслідок вчорашнього рішення. За час керівництва «Нафтогазом», у Андрія Коболєва накопичилося чимало політичних противників. Вони намагаються так чи інакше захопити НАК – ласий шматок, який всю свою історію існування, аж до 2014 року, був колосальним джерелом корупційних потоків. Ми бачимо спроби ввести в наглядову раду НАК якихось людей, поставити когось над Коболєвим, щоб хтось стверджував фінансові плани, контролював закупівлі і так далі.

Тепер Коболєв отримує потужну піар-дубину. Її немає у опонентів, тому що в них немає за плечима такої важливої ​​перемоги. І тепер глава правління НАК «Нафтогаз України» буде бити цією дубиною по руках всіх тих, хто намагатиметься зайти в підприємство,  взяти під контроль той чи інший напрямок діяльності компанії. Коболєв стає менш вразливим до ударів опонентів. Будь-які нарікання, буцімто щось він робить не так і можна зробити краще, будь-яка критика буде розбиватися в громадській думці цією перемогою.

Що зробить Росія? Відіграти Газпрому вже нічого не можна. Рішення Стокгольмського трибуналу неможливо оскаржити по суті – немає ніякої вищої інстанції, немає касації і так далі. Можна оскаржити процедуру, якщо вона була порушена, але не саме рішення. А тому його доведеться виконувати.

Напевно, спробу відігратися буде вжито пізніше та в іншій площині. Контракт Тимошенко-Путіна закінчується в 2019 році. Відповідно, варто очікувати вкрай важких переговорів, як з питання поставок російського газу, так і з питання його транзиту українською територією.

Роман Цимбалюк: У Росії кажуть, що не воюють з Україною, а проводять спецоперацію на Донбасі

в Політична правда/Публікації
Роман Цимбалюк: У Росії кажуть, що не воюють з Україною, а проводять спецоперацію на Донбасі

Журналіст агентства УНІАН Роман Цимбалюк, який зараз працює в Росії, славиться своєю проукраїнською позицією і не боїться ставити незручні запитання Володимиру Путіну, вважає, що в Москві все більше людей почали розуміти, що війна з Україною – це злочин. У той же час, ці люди намагаються взагалі не обговорювати Крим та Донбас. Але в приватних бесідах, російські чиновники чітко дають зрозуміти, що Україні слід змиритися з анексією Криму і втратою частини Донбасу. А будь-які спроби повернути ці території силовим шляхом призведуть до розширення масштабів російської агресії. Детальніше