Закордонна правда

Не варто порівнювати протести у центрі Парижа з подіями Революції Гідності. Цьому порівнянню не сприяють ані історія, ані політична культура Франції та України. Проте і зменшувати масштаби загрози для Старого Світу не треба.

Навряд чи виступи «жовтих жилетів» було інспіровано Кремлем у чистому вигляді. Проте російські спецслужби оперативно підключилися до них, і не лише через фото проросійських діячів Фабіуса Сорліна та Ксав’є Моро з прапором бандитської “республіки” Донбасу в центрі Парижа. Зафіксовано підвищену активність проросійських ботів у соціальних мережах, а російське телебачення, зокрема RT, представництво якої було відкрито рік тому у Парижі, не шкодує чорної фарби для змальовування ситуації. Дестабілізація в одній з провідних країн Європи Росії на руку.

Мімікрію можна назвати улюбленою зброєю Кремля. Якщо в українських реаліях провідники інтересів РФ намагаються сховатися за вишиванками та часто недолугим використанням української мови у «мотивуючих» постах в соціальних мережах, то у Франції ситуації дещо інша. Варто пригадати, що ця країна – не лише член G-7 та власниця арсеналу ядерної зброї, але й осередок давніх традицій протестів. Французи люблять та вміють «бути реалістами – вимагати неможливого». Інфільтрація власних агентів впливу до багатотисячного натовпу для російських спецслужб виглядає справою техніки. Декому з українських читачів не варто забувати, що ліві сили у багатьох країнах Західної Європи сприймаються як обов’язкова частина політичного ландшафту, тому очікувати остракізму, скажімо, для Жана-Люка Меланшона не варто.

Еммануель Макрон, і це стає все більш очевидним, не зумів стати приборкувачем Путіна на європейській арені. Ба більше – успіхи Франції у питанні ухвалення антигібридного законодавства отримали асиметричну відповідь. Парадокс ситуації полягає у тому, що рішення про збільшення акцизів на пальне було ухвалене за президентства Франсуа Олланда, проте наклалося на спроби діючого французького президента зменшити вплив держави на економіку країни. Сьогодні популярність Макрона за межами Франції перевищує його рейтинг на Батьківщині. Ховатися за урядом та парламентом нещодавньому улюбленцю французів не дозволять політичні традиції, проте і для переобрання на виборах, запланованих на 2022 рік, Макрону доведеться докласти чимало зусиль. Його прагнення налагодити діалог з Путіним (візит на Петербурзький економічний форум у травні, «футбольні посиденьки» влітку) не дали бажаного для господаря Єлисейського палацу ефекту.

Натомість у Кремлі доволі показово проводять зустрічі з різними французькими політиками. Марін Ле Пен знаходить компенсатори проблемам, які виникають у лідерки «Національного фронту», саме в Росії. Власну політичну значущість відчув Ніколя Саркозі, який не претендує на президентську посаду, однак не полишає надій на відновлення власних можливостей впливу. Минулого тижня Путін зустрівся з Франсуа Фійоном, якого вважали фаворитом виборів у 2017 році, проте скандал з працевлаштуванням дружини поховав його шанси.

Кремль, підтримуючи масові протести у Франції, намагається поставити виделку європейській політиці в цілому. По-перше, підірвати впевненість Еммануеля Макрона у собі та створити передумови для обрання, хай і у 2022 році, більш лояльного до «споконвічних російсько-французьких контактів» президента. Можливо, Марін Ле Пен, можливо, когось із тих, хто буде винесений нагору рейтингів хвилею соціальних протестів. По-друге, активно вплинути на настрої у Старому Світі у переддень виборів до Європейського Парламенту.

«Жовті жилети» у Брюсселі можуть стати провісником більш масштабних загальноєвропейських виступів з прицілом на вплив на результати виборів у травні 2019 року. Вплив на демократичні цінності та процедури поступово стає частиною гібридної стратегії Росії.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для НАРОДНОЇ ПРАВДИ